Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

31 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 751/171/18

Провадження № 51 – 8418 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого           ОСОБА_1 ,

суддів                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

засудженого                                               ОСОБА_6 ,

розглянув в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12017270010006370 від 01 серпня 2017 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Петрівка, Щорського району, Чернігівської області, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ст. 286 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - ОСОБА_7 на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 23 травня 2018 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

Вироком Новозаводського районного суду міста Чернігова від 21 лютого 2018 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на           2 роки і на нього покладено відповідні обов`язки.

Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 5 670 гривень в рахунок відшкодування майнової шкоди та 16 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто із ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати в розмірі 1186 грн. 44 коп.

Прийнято рішення щодо речового доказу.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

Так, 01 серпня 2017 року близько 05 год. 30 хв. ОСОБА_6 , керуючи автомобілем марки "ВАЗ-21114" р.н. НОМЕР_1 , рухався в місті Чернігові по вулиці Івана Мазепи зі сторони вулиці Любецька в напрямку проспекту Перемоги, де у вказаному напрямку, в районі будинку № 19 по вулиці Івана Мазепи в місті Чернігові проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою та її змінами, своєчасно не вжив безпечних заходів шляхом нормативного застосування екстреного гальмування для зменшення швидкості керованого ним автомобіля аж до повної його зупинки, в результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , який перетинав проїзну частину вулиці Івана Мазепи поза межами пішохідного переходу, справа наліво відносно напрямку руху автомобіля.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди, пішохід ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння.

У даній дорожній обстановці водій ОСОБА_6 грубо порушив вимоги п.п. 2.3 б), 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України, що стало причиною даної дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 23 травня 2018 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_8 задоволено частково, змінено вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 21 лютого 2018 року щодо ОСОБА_6 в частині вирішення цивільного позову та збільшено суму моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_8 до 40 000 гривень.

У решті цей же вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_6 внаслідок м`якості та істотними порушеннями кримінального процесуального закону. Вважає необґрунтованим вирок суду щодо наявності підстав для застосування ст. 75 КК України до ОСОБА_6 , а ухвалу про залишення вироку в цій частині без зміни такою, що не відповідає ст. 419 КПК України, оскільки в ній, на думку прокурора, не зазначено підстав з яких апеляційна скарга прокурора залишена без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу обґрунтованою і просила її задовольнити.

В судовому засіданні засуджений заперечував проти касаційної скарги і просив її залишити без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій за      ст. 286 ч. 2 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її  виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до ст. 75 ч. 1 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції;  принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які                                      є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема                       "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування ст. 75 КК України та як наслідок невідповідність призначеного судом першої інстанції покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки суду щодо призначеного ОСОБА_6 основного покарання із застосуванням ст. 75 КК України.

При вирішенні питання щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, форму вини і характер вчиненого діяння, тяжкість наслідків для потерпілого, дії самого потерпілого, дані про особу засудженого, який раніше до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався, одружений, не має на утриманні непрацездатних осіб, не працює, не перебуває на обліку у психіатра та нарколога. Часткове добровільне відшкодування завданого збитку судом визнано обставино, що пом`якшує покарання. Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, судом встановлено не було.

При цьому судом щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, які зазначені в обвинувальному акті відповідно до ст. 66 ч. 1 п. 1 КК України, не визнано обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_6 , оскільки в судовому засіданні зазначені обставини не встановлені.

Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення і перевиховання ОСОБА_6 без його ізоляції від суспільства, звільнивши його від відбуття основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Крім того, місцевим судом ОСОБА_6 призначено додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами з огляду на обставини вчинення злочину, пов`язаного з грубим порушенням правил безпеки дорожнього руху, а також серйозності та тяжкості наслідків, які настали для потерпілого, що сприятиме виправленню та перевихованню засудженого.

Отже, покарання засудженому ОСОБА_6 призначено судом першої інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

При розгляді апеляційної скарги прокурора, а також апеляційної скарги потерпілого в частині м`якості призначеного покарання, суд апеляційної інстанції їх доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги прокурора щодо безпідставності застосування до ОСОБА_6 ст. 75 КК України, перевірив і своє рішення належним чином мотивував, зазначивши підстави, з яких визнав їх необґрунтованими. При цьому апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу потерпілого та збільшив суму, яка підлягає відшкодуванню за завдану злочином моральну шкоду, визначивши її в розмірі 40 000 гривень. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.

Невідшкодування засудженим завданої злочином шкоди у повному обсязі не є підставою для скасування ухвали апеляційного суду та не забороняє застосування положень ст. 75 КК України до такої особи.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України є безпідставними, вони не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи і не відповідають вимогам закону.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги прокурора, скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 23 травня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 |  ОСОБА_2 |  ОСОБА_3 |