Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

24 січня 2019 року

м. Київ

справа 466/4259/14-к

провадження № 51-3190км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду  у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника

ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 24 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 6 липня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12012150350000193, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця і жителя м. Львова, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі –  КК України).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 24 лютого

2017 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн., у дохід держави.

На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання, у зв`язку із закінченням строків давності.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим

і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого

ч. 1 ст. 125 КК України, за таких обставин.

У період часу з 23:00 5 серпня 2013 року по 01:00 6 серпня 2013 року,

ОСОБА_7 , перебуваючи у квартирі АДРЕСА_1 , на ґрунті особистих неприязних відносин, під час словесного конфлікту з потерпілою ОСОБА_8 умисно заподіяв останній тілесних ушкоджень, які згідно з висновком судово-медичної експертизи № 1326 від 6 серпня 2013 року відносяться до легких тілесних ушкоджень і не були небезпечними для життя в момент заподіяння.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 6 липня 2017 року зазначений вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить судові рішення щодо

засудженого ОСОБА_7 скасувати через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам

ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), оскільки, залишаючи апеляційну скаргу захисника без задоволення,  апеляційний суд не зазначив підстав, на яких визнав її необґрунтованою. Вважає, що суд неправильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125 КК України. На його думку, сукупність досліджених у судовому засіданні доказів не підтверджує винуватості ОСОБА_7 в інкримінованому йому злочині. Стверджує, що всупереч положенням ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції повторно не дослідив висновків експертів, не допитав потерпілу, свідків.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 просила касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а судові рішення – без змін.

Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів провадження, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, підтверджуються детально наведеними у вироку доказами, які суд безпосередньо дослідив, правильно оцінив, зокрема, показаннями потерпілої ОСОБА_8 , яка в судовому засіданні повідомила,

за яких обставин ОСОБА_7 на ґрунті особистих неприязних відносин заподіяв їй легких тілесних ушкоджень та показаннями допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Ці показання повністю узгоджуються між собою, є послідовними й підтверджуються матеріалами кримінального провадження, що були досліджені судом першої інстанції, у тому числі, даними висновку експерта

від 6 серпня 2013 року № 1326, висновку комісійної судово-медичної експертизи від 4 червня 2014 року № 105, відповідно до яких у ОСОБА_8 виявлено тілесні ушкодження, які могли виникнути протягом доби 6 серпня 2013 року і відносяться до легкого тілесного ушкодження та не були небезпечними для життя в момент заподіяння.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду вважає, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, повністю доведено і його дії кваліфіковано правильно.

Доводи захисника про те, що апеляційний суд порушив вимоги ст. 23 КПК України та не дослідив доказів безпосередньо, є неспроможними.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як убачає суд з матеріалів кримінального провадження, захисник ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції заявив клопотання про повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження в суді першої інстанції. Передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України підстав для повторного допиту потерпілої і свідків, повторного дослідження висновків експертів стороною захисту наведено не було, та апеляційним судом не встановлено, тому суд апеляційної інстанції, розглянувши відповідне клопотання з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, обґрунтовано відмовив у його задоволенні.

Враховуючи усталену судову практику, визнану правильною судом касаційної інстанції, про що, зокрема, йдеться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року за № 13-32кс18 (справа № 523/6472/14-к), повноту дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечено у тих випадках, коли під час апеляційного розгляду такий факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено в суді першої інстанції.

У цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції ухвалив рішення, погодившись із фактичними обставинами справи, встановленими судом першої інстанції. Тому немає підстав вважати, що було порушено вимоги

ст. 23 КПК України.

При перегляді судового рішення в апеляційному порядку суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України ретельно перевірив доводи в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого та дав на неї мотивовані відповіді. Зазначив, на яких підставах визнав апеляційну скаргу захисника необґрунтованою.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Отже, підстав для скасування судових рішень з мотивів, викладених у касаційній скарзі захисника, немає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону  або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які відповідно до ст. 438 КПК України були би підставами для скасування або зміни судових рішень, в суді касаційної інстанції не встановлено, а тому в задоволенні касаційної скарги захисника необхідно відмовити.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, п. 4 параграфа 3 "Перехідні положення" розділу 4 Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 24 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 6 липня 2017 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                 ОСОБА_2                                 ОСОБА_3