Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

24 січня 2019 року

м. Київ

справа № 211/408/18

провадження № 51-7132 км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді                               ОСОБА_1 ,

суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря

судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                             ОСОБА_5 ,

захисника                                    ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

представника потерпілого  ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами захисника ОСОБА_6 , засудженого та потерпілого ОСОБА_8 на вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2018 року щодо

ОСОБА_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця та жителя

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 289 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 березня 2018 року ОСОБА_9 засуджено за:

- ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України– до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки,

- ч. 2 ст. 289 КК України – до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Застосовано до ОСОБА_9 надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем його проживання.

Вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2018 року скасовано вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_9 у частині призначення покарання та ухвалено новий, за яким призначено йому покарання за:

- ч. 1 ст. 121 КК України – у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць,

- ч. 2 ст. 289 КК України – у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.

Застосовано до ОСОБА_9 надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем відбування покарання.

За вироком суду ОСОБА_9 визнано винуватим у тому, що він 05 січня 2018 року, знаходячись в кімнаті №445 на вул. С. Параджанова, 31 у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, під час конфлікту, що виник на ґрунті неприязних відносин, умисно зі значною силою наніс ОСОБА_10 не менше одного удару ногами в грудну клітину та по тулубу, спричинивши потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

Після того, ОСОБА_9 , знаходячись біля залізничного переходу станції Батуринська по вул. С.Параджанова в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, застосувавши до ОСОБА_8 насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров`я, відкрито заволодів мотоциклом марки ММВЗ Э11211, державний номер НОМЕР_1 , заподіявши потерпілому майнової шкоди на суму 6 161 грн 83 коп.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Захисник ОСОБА_6 у касаційній скарзі, не погоджуючись із вироком суду апеляційної інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить його змінити, пом`якшити призначене покарання із застосуванням вимог статей 69, 75 КК України та застосувати надання останньому примусової амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем проживання. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд апеляційної інстанції не правильно трактував положення ч. 3 ст. 88 КК України, у зв`язку з чим безпідставно вказав, що ОСОБА_9 є раніше судимою особою. Крім того, посилається на те, що суд апеляційної інстанції, призначаючи ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі, не врахував у достатній мірі всіх обставин, що пом`якшують покарання – щирого каяття, добровільного відшкодування завданих збитків, активного сприяння розкриттю злочинів, відшкодування шкоди, примирення з потерпілим, а також даних про його особу, зокрема того, що він є інвалідом 2 групи.

У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_9 та потерпілий ОСОБА_8 , доводи яких є аналогічними доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_6 , не погоджуючись із вироком суду апеляційної інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просять його змінити, зазначити, що ОСОБА_9 є раніше не судимим, пом`якшити призначене покарання із застосуванням вимог статей 69, 75 КК України та застосувати надання останньому примусової амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем проживання.

Позиції учасників судового провадження

Захисник та представник потерпілого ОСОБА_11 підтримали доводи касаційних скарг, просили їх задовольнити та змінити вирок суду апеляційної інстанції.

Прокурор заперечував проти поданих касаційних скарг, просив залишити їх без задоволення, а вирок суду апеляційної інстанції – без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 289 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Щодо доводів касаційних скарг захисника, засудженого та потерпілого ОСОБА_8 про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, то вони є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання та визначаючи ОСОБА_9 остаточне покарання у виді позбавлення волі на певний строк, врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, наявність як обставин, що пом`якшують покарання – щирого каяття, добровільного відшкодування завданих збитків, так і обставин, що обтяжують покарання – вчинення злочинів у стані алкогольного сп`яніння, а також дані про його особу.

Крім того, суд апеляційної інстанції врахував висновок судово-психіатричного експерта № 22 від 25 січня 2018 року та обґрунтовано застосував до ОСОБА_9 надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем відбування покарання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, призначаючи ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкціями ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 289 КК України, дотримався вимог статей 65-67, 70 КК України.

Призначене засудженому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, підстав визнати його надмірно суворим і застосувати положення статей 69, 75, 76 КК України, як про це зазначено в касаційних скаргах, Суд не знаходить.

Разом із тим, Суд погоджується з доводами касаційних скарг про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ч. 3 ст. 88 КК України, відповідно до якого особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнається такими, що не мають судимості.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_9 19 січня 2018 року був засуджений Довгинцівським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн, із застосуванням примусової амбулаторної допомоги в примусовому порядку за місцем проживання. На підставі п. "г" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" ОСОБА_9 звільнений від відбування призначеного покарання внаслідок амністії.

Тобто ОСОБА_9 відноситься до осіб, що не мають судимостей, в розумінні ч. 3 ст. 88 КК України, проте, на думку Суду, це не впливає на обґрунтованість судового рішення щодо призначення покарання.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційні скарги захисника ОСОБА_6 , засудженого та потерпілого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2018 року щодо ОСОБА_9 – без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                            ОСОБА_2                           ОСОБА_3