Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

22 січня 2019 року

м. Київ

справа № 243/1463/15-к

провадження № 51-13км17

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                           ОСОБА_1 ,

суддів                                                                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,

прокурора                                                                ОСОБА_5 ,

виправданого                                                        ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 8 листопада 2017 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014000000001046, щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Баку Республіки Азербайджан, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

якого визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2017 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 367 КК та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

У задоволенні цивільного позову УМВС України на Донецькій залізниці відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 8 листопада 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишено без змін.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він, перебуваючи відповідно до наказу начальника УМВС України на Донецькій залізниці № 296 о/с від 8 липня 2013 року на посаді начальника лінійного відділу на станції Слов`янськ УМВС України на Донецькій залізниці (далі – лінійний відділ), будучи службовою особою та працівником правоохоронного органу, відповідно до ст. 2 Закону України "Про міліцію" був зобов`язаний: запобігати правопорушенням та припиняти їх, забезпечувати особисту безпеку громадян, захищати їх права і свободи, законні інтереси. Відповідно до п. 1.1 "Функціональних повноважень начальника лінійного відділу на станції Слов`янськ УМВС України на Донецькій залізниці" ОСОБА_6 керував роботою відділу, ніс персональну відповідальність за виконання покладених на нього завдань і функцій та відповідно до п. 1.1, п. 2.1 "Інструкції про дії посадових осіб ЛВ на станції Слов`янськ УМВС України на Донецькій залізниці при загрозі нападу на адміністративне приміщення" (далі – Інструкція), затверджених 25 грудня 2013 року, був зобов`язаний запобігати захопленню адміністративної будівлі та майна лінійного відділу.

Однак, як вказано в обвинувальному акті, зазначені службові обов`язки ОСОБА_6 належним чином не виконував через несумлінне ставлення до них, з огляду на таке.

У березні–квітні 2014 року на території Донецької області було створено терористичну організацію, так звану "Донецьку Народну Республіку" (далі – ДНР), учасники якої вчиняли акти тероризму, захоплення адміністративних будівель органів державної влади і місцевого самоврядування, вбивства та інші тяжкі і особливо тяжкі злочини з метою посягання на територіальну цілісність України.

12 квітня 2014 року приблизно о 8-ій годині 30 хвилин озброєні представники ДНР захопили адміністративну будівлю Слов`янського МВ (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) ГУМВС України в Донецькій області, а також заволоділи вогнепальною зброєю та спеціальними засобами і залишались у місті Слов`янську.

Вказані обставини, про які було достеменно відомо ОСОБА_6 , свідчили про реальність загрози аналогічного нападу на лінійний відділ та об`єктивно вимагали забезпечення його оборони шляхом реалізації заходів, передбачених "Планом оборони адміністративної будівлі лінійного відділу на ст. Слов`янськ УМВС України на Донецькій залізниці у випадку нападу з метою погрому та захоплення зброї" (далі – План оборони), затвердженим 25 грудня 2013 року, і забезпечення дії цих заходів до зникнення зазначеної загрози.

У зв`язку з цим 12 квітня 2014 року приблизно о 10-ій годині 00 хвилин ОСОБА_6 було введено в дію План оборони, озброєно особовий склад та визначено місця перебування працівників для відсічі можливого нападу.

Разом з тим, за наявності не ліквідованої загрози нападу на лінійний відділ ОСОБА_6 , перебуваючи на робочому місці за адресою: вул. Комяхова, 34а у м. Слов`янську Донецької області, 12 квітня 2014 року приблизно о 15-ій годині 00 хвилин безпідставно наказав оперативному черговому зібрати в особового складу зброю, боєприпаси, спеціальні засоби та у подальшому, приблизно о 19-ій годині 00 хвилин, надав вказівку скласти їх у мішки та сховати у приміщенні лінійного відділу, а також відпустив більшість працівників по домівках, чим фактично припинив дію Плану оборони.

У той же день приблизно о 18-ій годині 00 хвилин невстановленими озброєними особами з метою захоплення зброї було здійснено напад на приміщення адміністративної будівлі СПК "ВОХР" (воєнізована охорона) на ст. Слов`янськ, про що було достеменно відомо ОСОБА_6 та свідчило про наявність реальної загрози озброєного нападу на лінійний відділ.

Будучи обізнаним про вищевказані події, ОСОБА_6 , не передбачаючи можливості нападу на лінійний відділ, хоча в обстановці, що склалася, мав та міг це передбачити, неналежним чином виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, в порушення вимог п.п. 1.1, 2.1 Інструкції та п.п. 3.3, 3.9 Плану оборони не вжив заходів щодо оборони будівлі лінійного відділу, зокрема, не надав вказівку оперативному черговому знову об`явити збір особового складу працівників відділу по тривозі, видати табельну зброю, спецзасоби активної оборони та особистого захисту працівникам відділу, які залишилися у приміщенні відділу, та провести розстановку особового складу по внутрішнім постам для відсічі нападу.

Окрім того, 12 квітня 2014 року в період з 9-ої години 00 хвилин до 20-ої години 30 хвилин ОСОБА_6 , усвідомлюючи реальну загрозу нападу на лінійний відділ з метою захоплення зброї, в порушення п. 2.1. Інструкції, маючи об`єктивну можливість, не вжив заходів щодо евакуації вогнепальної зброї та спеціальних засобів з приміщення відділу.

Внаслідок зазначених недбалих дій ОСОБА_6 працівники лінійного відділу не мали реальної можливості відбити напад на приміщення відділу невстановлених озброєних осіб, які 12 квітня 2014 року приблизно о 20-ій годині 30 хвилин прибули до адміністративної будівлі, запобігти проникненню цих осіб до приміщення та затримати їх, у результаті чого вказані особи незаконно проникли до приміщення відділу та заволоділи зброєю, набоями до неї та спеціальними засобами на загальну суму 219037,48 грн, що перебували на балансі УМВС України на Донецькій залізниці та зберігалися у приміщенні лінійного відділу, чим було заподіяно тяжкі наслідки у вигляді спричинення матеріальної шкоди державі в особі УМВС України на Донецькій залізниці.

Крім того, через неналежне виконання службових обов`язків ОСОБА_6 було підірвано авторитет та престиж органів внутрішніх справ України, а працівники лінійного відділу не могли належним чином виконувати завдання відділу щодо забезпечення особистої безпеки громадян, захисту їх прав, свобод і законних інтересів та щодо запобігання правопорушенням та їх припинення.

Таким чином, ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК, – службовій недбалості, тобто неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки.

Розглядаючи кримінальне провадження, суд першої інстанцій визнав ОСОБА_6 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 367 КК у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. При цьому суд зазначив, що стороною обвинувачення не надано нормативного акту, який би регламентував, яким чином повинен був діяти ОСОБА_6 за обставин, що мали місце 12 квітня 2014 року, а також не доведено, яким нормативним актом та які саме на нього були покладені обов`язки, в якому обсязі та порядку він повинен був їх виконати, та дійшов висновку про відсутність причинного зв`язку між шкодою, заподіяною УМВС України на Донецькій залізниці, та діями ОСОБА_6 .

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій (далі – прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує, що всупереч вимогам ст. ст. 94, 370, 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) місцевим судом у вироку не здійснено належного аналізу показань свідків та письмових доказів, які на думку прокурора, підтверджують вину ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК. Вважає помилковим висновок суду, що План оборони на 2014 рік передбачав оборону адміністративної будівлі виключно від певної категорії осіб. Вказує, що апеляційний суд всупереч вимогам ст. ст. 23, 404 КПК належно не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, не дослідив та не надав оцінки всім доказам кримінального провадження.

Виправданий ОСОБА_6 подав заперечення на касаційну скаргу прокурора, в якій просив касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 просила касаційну скаргу задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5 , виправданого ОСОБА_6 , який заперечував щодо задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 433КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

Частиною 1 ст. 438 КПК визначено, що однією з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Згідно зі ст. 370 КПК ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, зміст цього судового рішення повинен відповідати вимогам ст. 419 КПК.

Виходячи з положень указаних статей закону, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, дати вичерпну відповідь на вказані у ній доводи щодо оцінки покладених в основу вироку доказів з точки зору їх належності, допустимості й достовірності, а також зазначити мотиви, з яких він виходив при постановленні ухвали, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення – підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, пославшись на відповідну норму права.

При розгляді даного кримінального провадження вищенаведені вимоги закону апеляційним судом не дотримано.

Так, на вирок місцевого суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій вказував, що внаслідок невиконання покладених на ОСОБА_6 службових обов`язків було спричинено тяжкі наслідки. Вважав необґрунтованим виправдання ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 367 КК. Посилався на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та ненадання належної оцінки зібраним у ньому доказам.

Переглядаючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, хоча й дослідив повторно письмові докази, проте в повній мірі не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора,при цьому в ухвалі не навів докладних мотивів для їх спростування та підстав, з яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.

Крім того, погодившись з оцінкою доказів судом першої інстанції та визнаючи правильним рішення про відсутність у діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК, апеляційний суд не провів належного аналізу обставин кримінального провадження та не дав оцінки кожному доказу за критеріями ст. 94 КПК, а сукупності доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

А саме, апеляційному суду необхідно було взяти до уваги, що під час дослідження об`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 367 КК, має бути встановлено: 1) нормативний акт, яким визначається компетенція службової особи та коло її службових обов`язків; 2) які конкретні обов`язки особа повинна була виконати і чи мала вона реальну можливість належним чином виконати ці обов`язки; 3) які були допущені особою порушення службових обов`язків; 4) які наслідки спричинили ці порушення і чи знаходяться вони в причинному зв`язку з наслідками.

Місцевим судом ОСОБА_6 був виправданий за пред`явленим йому обвинуваченням у неналежному виконанні як службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки, а саме, у порушенні вимог п.п. 1.1, 2.1 Інструкції та п.п. 3.3, 3.9 Плану оборони.

Апеляційний суд зазначив, що висновки суду про відсутність порушення ОСОБА_6 вимог Інструкції є обґрунтованими, оскільки з його показань та свідків слідувало, що нападу на адміністративну будівлю лінійного відділу саме натовпу громадян не було, а тому положення цієї Інструкції не регулюють порядок дій ОСОБА_6 у ситуації, що склалася 12 квітня 2014 року.

Однак, указуючи наведене, апеляційний суд належно не з`ясував, які саме службові обов`язки було покладено на ОСОБА_6 , за яких умов виникали у нього ті чи інші службові обов`язки та в якому порядку він мав їх виконати.

При цьому поза увагою суду залишились доводи апеляційної скарги прокурора про те, що вказана Інструкція, яку 25 грудня 2013 року було затверджено начальником лінійного відділу на станції Слов`янськ УМВС України на Донецькій залізниці ОСОБА_6 , та є додатком № 6 до Плану оборони на 2014 рік, не містить жодних даних, які б свідчили, що в ній йде мова про оборону адміністративної будівлі при загрозі нападу виключно від натовпу людей, тобто цивільних осіб.

Крім того, прокурором зазначалось, що Інструкція передбачає оборону адміністративної будівлі лінійного відділу від нападу будь-якої групи людей; в ній врегульовано права та обов`язки начальника лінійного відділу в разі отримання інформації про можливий напад на відділ, а також у разі безпосереднього нападу.

Так, згідно з п. 1.1 цієї Інструкції, при одержанні інформації про можливий напад або блокування начальник відділу терміново інформує УМВС України на Донецькій залізниці, місцеві органи СБУ, прокуратуру, державну адміністрацію; через можливості, що маються, організовує ретельну перевірку сигналу, що надійшов; при необхідності посилює охорону приміщення відділу; проводить аналіз оперативної обстановки та прогнозування ситуації, на підставі яких приймає керівне рішення на організацію разом із органами СБУ та прокуратури, іншими зацікавленими відомствами термінові заходи по недопущенню злочинних посягань, застосовуючи всі сили та засоби відділу, СБУ та приданих сил, тощо.

Також у п. 2.1 Інструкції вказано, що при раптовому нападі або блокуванні начальник відділу зобов`язаний, зокрема, через чергову частину відділу об`явити збір особового складу; дати вказівку черговому по відділу про порядок екіпірування та озброєння особового складу; прийняти рішення про розстановку особового складу для відсічі нападу згідно зі схемою оборони; у відповідності з обстановкою, що склалася, прийняти рішення про порядок евакуації табельної зброї, спеціальних засобів та таємних документів, тощо.

З огляду на викладене, посилання в ухвалі про те, що План оборони на 2014 рік, а відтак Інструкція, що є додатком до нього, не був розрахований на відсіч нападу добре організованої озброєної групи, є помилковим.

Між тим апеляційний суд, як і суд першої інстанції, визнав обґрунтованим введення ОСОБА_6 в дію Плану оборони адміністративної будівлі лінійного відділу, дійшовши висновку про виконання ним усіх необхідних дій, що входили до його повноважень, але при цьому допустив суперечність, указавши, що невідомо коло повноважень та порядок дій, які ОСОБА_6 мав виконати.

Водночас у контексті цього кримінального провадження суд апеляційної інстанції мав дати належну оцінку таким обставинам:

- чи припинив ОСОБА_6 дію Плану оборони адміністративної будівлі лінійного відділу з можливістю застосування зброї, наказавши оперативному черговому зібрати в особового складу зброю, боєприпаси, спеціальні засоби;

- чи вживав ОСОБА_6 необхідні заходи щодо оборони адміністративної будівлі при нападі, що відбувся 12 квітня 2014 року, як передбачено про це відповідно до вимог п. 2.1 Інструкції.

При цьому апеляційний суд мав дати належну оцінку показанням свідків про те, що 12 квітня 2014 року за наказом начальника штабу всі працівники лінійного відділу, окрім слідчо-оперативної групи, здали зброю. Згодом, коли озброєні люди приїхали до лінійного відділу та вимагали відчинити двері, від начальника відділу ОСОБА_6 не було надано команди оперативному черговому об`явити збір особового складу працівників відділу по тривозі, видати табельну зброю, провести розстановку особового складу по внутрішнім постам для відсічі нападу.

Крім того, згідно з Інструкцією про порядок евакуації зброї та спеціальних засобів, яка є додатком № 7 до Плану оборони на 2014 рік, евакуація проводиться тільки зброї та спеціальних засобів, які не можуть бути видані особовому складу для виконання поставлених завдань.

Відтак є передчасними висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_6 здійснив усі дії для збереження майна та недопущення захоплення будівлі лінійного відділу, прийняв рішення в межах своїх повноважень, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах ст. 2 Закону України "Про міліцію", згідно з якими ОСОБА_6 був зобов`язаний, зокрема, запобігати правопорушенням та припиняти їх, забезпечувати особисту безпеку громадян, захищати їх права і свободи, а також зазначених вище нормативних актах, якими було визначено покладені на нього службові обов`язки.

Отже, при перегляді кримінального провадження апеляційний суд залишив поза увагою вказані вище обставини і належної правової оцінки їм не надав.

Враховуючи наведене, ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам  ст. ст. 370 і 419 КПК, наведені порушення є істотними і такими, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

За таких обставин, ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

При новому апеляційному розгляді, врахувавши вищенаведене, суд має перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, зокрема, про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильну оцінку зібраним у ньому доказам, оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність – з точки зору достатності та взаємозв`язку, а за наявності для цього підстав – шляхом повторного дослідження обставин кримінального провадження, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441–442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, Суд

у х в а л и в:

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 8 листопада 2017 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                                  ОСОБА_3