- ст. 242 КАС
- ст. 341 КАС
- ст. 328 КАС
- ст. 2 КАС
- ст. 6 КАС
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Показати мотиви повністю
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року не відповідає, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тож суди попередніх інстанцій мали з'ясувати, зокрема, чи було оскаржувані дії та рішення Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області ОСОБА_2 здійснені, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи були такі дії (бездіяльність) здійснені пропорційно та своєчасно.
Колегія суддів з приводу вимоги ПП "Тетяна "С" про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 07 вересня 2017 року № 218-ДК "Про здійснення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності" та визнання протиправними дій державного інспектора Присяжнюка О.М. при проведенні перевірки на підставі вказаного наказу, зазначає наступне.
Згідно з частинами першою та другою статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Відповідно до статті 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.
Приписами статті 188 Земельного кодексу України визначено, що державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2016 року № 482 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності є завданнями Держгеокадастру.
Відповідно до підпункту 25-1 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Держгекадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використання та охороною земель усіх категорій і форм власності.
Згідно положення про Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року № 308, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності.
Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель визначає Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19 червня 2003 року № 963-IV, який спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" об'єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Так, згідно положень статті 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать зокрема здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю та виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом здійснюються шляхом, зокрема, проведенням перевірок.
Статтею 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено, що державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право:
- безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель;
- давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків;
- складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності;
- у разі неможливості встановлення особи правопорушника земельного законодавства на місці вчинення правопорушення доставляти його до органів Національної поліції чи до приміщення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради для встановлення особи порушника та складення протоколу про адміністративне правопорушення;
- викликати громадян, у тому числі посадових осіб, для одержання від них усних або письмових пояснень з питань, пов'язаних з порушенням земельного законодавства України;
- передавати до органів прокуратури, органів досудового розслідування акти перевірок та інші матеріали про діяння, в яких вбачаються ознаки кримінального правопорушення;
- проводити у випадках, встановлених законом, фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для запобігання порушенням земельного законодавства України;
- звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, на підставі наказу в.о. начальника управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 218-ДК "Про здійснення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності" - здійснено перевірку використання земель в адміністративних межах Максимівської сільської ради Уманського району Черкаської області за межами населеного пункту, тобто уповноваженою особою відповідача здійснена перевірка не суб'єкта господарювання - приватного підприємства "Тетяна "С", а об'єкта - земель в адміністративних межах Максимівської сільської ради Уманського району, у зв'язку з чим, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що адміністративний позов у частині визнання протиправними дій державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області ОСОБА_2 під час проведення перевірки не підлягає задоволенню.
Крім того, суд звертає увагу, що рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 визначено, що ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Ненормативні правові акти є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені після їх виконання.
Тому, наказ Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 07 вересня 2017 № 218-ДК "Про здійснення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності" є ненормативним правовим актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію фактом виконання та, відповідно не може бути скасованим, у зв'язку із чим, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що адміністративний позов у частині вимог про визнання протиправним та скасування зазначеного наказу також не підлягає задоволенню.
З приводу задоволення судом апеляційної інстанції позовних вимог про визнання протиправним та скасування припису державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області ОСОБА_2 від 15 вересня 2017 року № 218-ДК/0079Пр/07/01/-17 колегія суддів зазначає наступне.
Визнаючи протиправним та скасовуючи зазначений припис, суд апеляційної інстанції виходив з того, що до матеріалів справи відповідачами не надано належних та допустимих доказів того, що саме приватне підприємство "Тетяна "С" використовує земельні ділянки загальною площею 43,00 га в адміністративних межах Максимівської сільської ради Уманського району Черкаської області.
Суд касаційної інстанції такі висновки вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам.
Як вбачається з матеріалів справи, при проведенні перевірки стану додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель усіх категорій та форм власності земель в адміністративних межах Максимівської сільської ради Уманського району Черкаської області, посадовою особою відповідача встановлені порушення вимог земельного законодавства, що полягають в самовільному зайнятті та використанні приватним підприємством "Тетяна "С" земельних ділянок в адміністративних межах Максимівської сільської ради Уманського району Черкаської області за межами населеного пункту загальною площею 43,00 га, що є порушенням статей 125,126 Земельного кодексу України.
Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Суд звертає увагу на те, що позивачем не заперечується факт використання земельних ділянок в адміністративних межах Максимівської сільської ради Уманського району Черкаської області за межами населеного пункту загальною площею 43,00 га., які були об'єктом перевірки державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель ОСОБА_2, проте позивач посилається на те, що зазначені земельні ділянки він використовує відповідно до договору оренди землі, укладеного 14 квітня 2005 року з Уманською районною державною адміністрацією, відповідно до якого позивач у своєму користуванні мав 272,9950 га земель сільськогосподарського призначення, які розташовані в адміністративних межах Максимівської сільської ради Уманського району, у тому числі і спірні земельні ділянки.
Однак, суд звертає увагу, що зазначеним доводам була надана оцінка судом першої інстанції, зокрема було зазначено, що суд не бере до уваги твердження позивача про те, що відповідно до договору оренди землі, укладеного 14 квітня 2005 року з Уманською районною державною адміністрацією, відповідно до якого позивач у своєму користуванні мав 272,9950 га земель сільськогосподарського призначення, які розташовані в адміністративних межах Максимівської сільської ради Уманського району, у тому числі і спірні земельні ділянки, оскільки відповідно до постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року у справі № 823/879/16, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року, строк дії договору оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення від 14 квітня 2005 року, укладеного між Приватним підприємством "Тетяна С" та Уманською районною державною адміністрацією закінчився 19 квітня 2015 року.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції, який відмовляючи у задоволенні позову дійшов висновку, що припис державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель ОСОБА_2 управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 15 вересня 2017 року № 218-ДК/0079Пр/07/01/-17 винесений відповідно до вимог чинного законодавства.
Таким чином, колегія суддів Верховного Суду вважає, що оскаржувані дії та рішення Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області ОСОБА_2 здійснені, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також були здійснені пропорційно та своєчасно.
За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, а відтак суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції.
З огляду на викладене, касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Постанови, на які посилаються мотиви
- Справа № 823/879/1629 вересня 2016
Усього посилань: 1