Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2019 року

м. Київ

справа № 448/212/16-к

провадження № 51-5491км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю

секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

засудженого                                   ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисника                                       ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргузасудженого ОСОБА_6 на вирок Городоцького районного суду Львівської області від 12 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2018 року у кримінальному провадженні № 12015140230000789 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що на підставі ст. 89 КК судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Городоцького районного суду Львівської області від 12 грудня 2017 року ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 296 КК засуджено до покарання у виді арешту на строк 6 місяців.

Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 20 березня 2018 року вирок вказаного місцевого суду залишив без зміни.

Згідно із вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він у стані алкогольного сп`яніння 10 грудня 2015 року біля входу в приміщення страхової компанії "ТАС" при міжнародному автомобільному пункті пропуску "Шегині" у с. Шегині Мостиського району Львівської області умисно з особливою зухвалістю, виражаючи явну неповагу до оточення, існуючих правил поведінки та моралі, грубо порушив громадський порядок, спровокувавши конфлікт з ОСОБА_8 , впродовж 30хв. прилюдно і брутально виражався, завдав потерпілому два удари головою в обличчя, вдарив коліном у праву руку, спричинивши легке тілесне ушкодження. продовжуючи хуліганські дії, вдарив ногою у передні ліві двері автомобіля ОСОБА_8 -  "Ford Modeo", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а потім вискочив на капот і ногою розбив вітрове скло та погнув кришку капота, пошкодивши у такий спосіб майно потерпілого.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати оскаржувані ним судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції з підстав, передбачених пунктами 1,2 ч. 1 ст. 438 КПК. Зокрема, вказує на безпідставність його засудження, відсутність будь-яких доказів про вчинення ним інкримінованого йому діяння у стані алкогольного сп`яніння, а також посилається на необґрунтованість рішення апеляційного суду в частині незастосування до нього акту амністії, хоча ним про це заявлялося в апеляційній скарзі.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений підтримав свою касаційну скаргу й просив скасувати оскаржувані ним судові рішення й призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Захисник також просив задовольнити касаційну скаргу засудженого.

Прокурор вважав, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з підстав невідповідності ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК та неналежного розгляду клопотання ОСОБА_6 про застосування до нього акту амністії, у зв`язку із чим це судове рішення слід скасувати й призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Мотиви суду

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК мотивувальна частина ухвали апеляційного суду повинна містити виклад мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Згідно із ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Цих вимог закону апеляційний суд не дотримався.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій виклав детальні мотиви безпідставного, на його думку, визнання його винуватим та посилався на істотні порушення вимог КПК судом першої інстанції щодо невизнання недопустимими доказів, отриманих усупереч встановленого КПК порядку.

Зокрема, засуджений зазначав про безпідставність його засудження за вчинення хуліганських дій, відсутність доказів на підтвердження особливої зухвалості та хуліганського мотиву та про необґрунтованість висновку суду щодо перебування його у стані алкогольного сп`яніння, який ґрунтується виключно на показаннях свідка ОСОБА_10 без відповідного експертного дослідження.

Окрім того, ОСОБА_6 у змісті як мотивувальної, так і резолютивної частин своєї апеляційної скарги зазначав, що у разі якщо апеляційний суд не знайде підстав для скасування оскаржуваного ним вироку, то просить звільнити його від покарання  на підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" як особу, що має неповнолітніх дітей і не позбавлений батьківських прав. На підтвердження цього факту ним в апеляційному суді надавалися ксерокопії свідоцтв про народження дітей.

Натомість в ухвалі апеляційного суду, хоча і відображено численні доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про його невинуватість та перераховано доводи про істотні порушення вимог КПК, на які посилається апелянт, однак відповіді на них не надано.

Зокрема, апеляційний суд обмежився лише перерахуванням тих доказів, які відображені у змісті вироку місцевого суду, зроблено висновок про їх достатність для засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 296 КК, тоді як будь-яких порушень вимог кримінального процесуального закону, зазначених в апеляційній скарзі не спростовано.

Окрім того, в ухвалі апеляційного суду наведено посилання на рапорт інспектора Управління патрульної поліції ОСОБА_11 від 8 травня 2016 року, протокол огляду від 8 травня 2016 року, витяг з медичної карти хворого № 6048 та висновок судово-медичної експертизи № 875 від 11 травня 2016 року, які не стосуються цього кримінального провадження.

Прослуховуванням аудіозапису судового засідання в суді апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_6 свою апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі.

Проте щодо викладеного в апеляційній скарзі ОСОБА_6 прохання про застосування до нього Закону України "Про амністію в 2016 році", апеляційний суд зазначив, що ні в суді першої інстанції, ні в ході апеляційного провадження ОСОБА_6 не подавав заяви про застосування до нього Закону України "Про амністію у 2016 році" з належними підтверджуючими документами, тому підстав для його застосування не убачається.

Наведене свідчить про те, що апеляційний суд за наявності чітко висловленого клопотання про застосування до особи акту амністії відмовив у його застосуванні у зв`язку із відсутністю окремо поданої заяви засудженого про це, чим допустив надмірний формалізм.

За таких обставин колегія суддів касаційного суду не може визнати ухвалу апеляційного суду законною та такою, що відповідає вимогам КПК, у зв`язку із чим касаційна скарга засудженого ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а зазначене рішення апеляційного суду – скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого належить урахувати викладене, усунути вказані порушення та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Одночасно колегія суддів касаційного суду у зв`язку із скасуванням ухвали апеляційного суду приймає рішення про необхідність звільнення ОСОБА_6 з установи відбування покарання, куди він був направлений в порядку виконання вироку, який набрав законної сили, оскільки до цього часу запобіжний захід до нього не обирався.

Керуючись статтями 433, 434, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2018 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

ОСОБА_6 з-під варти звільнити негайно.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                                   ОСОБА_3