Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

24 січня 2019 року

м. Київ

справа № 127/4035/14

провадження № 51-106км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                  ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря

судового засідання                        ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

засудженої                                      ОСОБА_6 ,

захисника                                       ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженої ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_8 та прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 20 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014020000000010, за обвинуваченням

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки м. Вінниці, такої, що не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вінницький міський суд Вінницької області вироком від 20 травня 2016 року визнав винуватою та засудив ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. Ухвалив стягнути з ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_9 200 000 грн, а на користь ОСОБА_10 - 300 000 грн моральної шкоди.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 25 січня 2017 року вирок суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційні скарги засудженої ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_8 , потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - без задоволення.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винною і засуджено за те, що вона за обставин, викладених у вироку, о 06:45 год. 11 січня 2014 року, перебуваючи на кухні квартири АДРЕСА_1 , в ході спільного вживання спиртних напоїв із ОСОБА_11 під час сварки з останнім на ґрунті особистих неприязних відносин умисно завдала йому одного удару ножем у ліву частину грудної клітки, заподіявши тяжкого тілесного ушкодження, від якого потерпілий помер.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 ставить вимогу про зміну судових рішень у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням кримінального процесуального закону, оскільки вважає, що її дії слід кваліфікувати за ст. 116 КК. Крім того, вважає, що призначене їй покарання є несправедливим через суворість. Зазначає про необхідність зарахування на підставі ч. 5 ст. 72 КК у строк відбуття покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі період її перебування у слідчому ізоляторі після 25 січня 2017 року.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 ставить вимогу про зміну оскаржених судових рішень щодо ОСОБА_6 та про пом`якшення призначеного їй покарання до мінімальних меж санкції статті.

У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Стверджує, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) не дав обґрунтованих відповідей на доводи, наведені в апеляційних скаргах потерпілих, щодо невиправданої м`якості призначеного ОСОБА_6 покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора і вважала за необхідне скасувати ухвалу апеляційного суду, у зв`язку з чим частково задовольнити скарги засудженої та сторони захисту. ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_7 підтримали касаційні скарги засудженої та захисника ОСОБА_8 .

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 в умисному вбивстві, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, та правильність кваліфікації її дій за ч. 1 ст. 115 КК ґрунтуються на доказах, зібраних та оцінених із дотриманням вимог КПК.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – із точки зору достатності та взаємозв`язку.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційний суд установив, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та про кваліфікацію її дій за цією нормою кримінального закону суди зробили на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, що у судових рішеннях докладно мотивовано.

Той факт, що засуджена ОСОБА_6 умисно вбила потерпілого, підтверджується:

- показаннями свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які були очевидцями подій та підтвердили, що перед вчиненням злочину між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 мав місце словесний конфлікт; ОСОБА_13 також повідомив про обставини, за яких засуджена завдала удару ножем у лівий бік грудей ОСОБА_11 ;

- показаннями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , котрі повідомили суду про довготривалі неприязні відносини між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , що виникли після розірвання їх стосунків як пари;

- даними протоколів огляду місця події, трупа, проведення слідчих експериментів за участю ОСОБА_6 та ОСОБА_13 ;

- даними висновку судово-медичної експертизи, згідно з яким у ОСОБА_11 виявлено небезпечне для життя в момент заподіяння тяжке тілесне ушкодження у вигляді ножового проникаючого поранення грудей з ушкодженням серця, смерть ОСОБА_11 настала від зазначеного ножового поранення з ушкодженням серця та верхньої долі лівої легені, яке ускладнилося гострою масивною крововтратою;

- даними висновків амбулаторної судово-наркологічної та судово-психолого-психіатричної експертиз тощо.

У процесі вивчення матеріалів кримінального провадження не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення цих доказів, які б викликали сумніви у їх належності та допустимості. Оцінка всіх фактичних даних, покладених в основу вироку, відповідає приписам ст. 94 КПК. Переконливих аргументів про протилежне у касаційних скаргах засудженої та захисника не міститься.

Отже, наведені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій докази з урахуванням характеру й локалізації завданого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_11 , а також знаряддя його заподіяння, переконливо свідчать про те, що ОСОБА_6 розуміла можливість настання негативних наслідків своїх дій, передбачала таку можливість та бажала настання смерті потерпілого від вчиненого нею діяння, тобто її умисел був спрямований саме на заподіяння смерті ОСОБА_11 .

Установлені в кримінальному провадженні фактичні обставини свідчать про те, що дії потерпілого за своїми об`єктивними ознаками не могли створити реальну та безпосередню загрозу засудженій. Зокрема, з обстановки, що склалася, видно, що потерпілий не мав при собі зброї або інших приладь і саме ОСОБА_6 завдала ОСОБА_11 удар ножем у груди, в той час як у засудженої не має жодних тілесних ушкоджень.

Згідно з даними акта амбулаторної судово-психолого-психіатричної експертизи від 03 лютого 2014 року № 22 ОСОБА_6 як у період вчинення злочину, так і на момент проведення експертизи на хронічне психічне захворювання не страждала, перебувала поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності, могла усвідомлювати свої дії та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

З огляду на викладене за фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, кваліфікація діяння ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК є правильною. Підстав для перекваліфікації дій засудженої суд касаційної інстанції не вбачає.

Згідно зі ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Положеннями ст. 65 КК передбачено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Призначаючи покарання ОСОБА_6 , суд першої інстанції з достатньою повнотою врахував конкретні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості вчиненого злочину (згідно зі ст. 12 КК відноситься до категорії особливо тяжких), особу винної, яка вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, її молодий вік та ставлення до скоєного (зокрема, невизнання своєї вини), відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, думку потерпілих, котрі просили призначити максимальне покарання, та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання у наближеному до мінімального розмірі, передбаченому санкцією частини статті, за якою її визнано винною.

Таке покарання, на думку колегії суддів касаційного суду, повною мірою відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нею нових злочинів.

Апеляційний суд переглянув це кримінальне провадження за апеляційними скаргами потерпілих, які наполягали на призначенні ОСОБА_6 максимальної міри покарання, скаргами засудженої та її захисника іпостановив мотивовану ухвалу, якою залишив ці скарги без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін. При цьому доводи, викладені в апеляційних скаргах, зокрема ті, на які засуджена, її захисник та прокурор посилаються в касаційних скаргах, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який мотивовано їх спростував.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та повною мірою відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Крім цього, з матеріалів кримінального провадження видно, що вирокомВінницького міського суду Вінницької області від 20 травня 2016 року, який ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2017 року був залишений без змін, ухвалено зарахувати ОСОБА_6 згідно з ч. 5 ст. 72 КК у строк відбуття покарання період її попереднього ув`язнення з 11 січня 2014 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про попереднє ув`язнення", попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Отже, строк попереднього ув`язнення засудженої ОСОБА_6 тривав з 11 січня 2014 року (часу її затримання) до 25 січня 2017 року (часу набрання вироком щодо неї законної сили) включно. Цей період суд правильно зарахував ОСОБА_6 у строк відбуття покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі відповідно до ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону, який діяв на момент вчинення злочину).

Таким чином, доводи ОСОБА_6 про необхідність зарахування на підставі ч. 5 ст. 72 КК у строк відбуття покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі період її перебування у слідчому ізоляторі після 25 січня 2017 року, тобто після набрання вироком законної сили, не ґрунтуються на вимогах закону.

Істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставою для зміни чи скасування оскаржених судових рішень, у справі не встановлено.

Враховуючи викладене, а також відсутність у касаційних скаргах засудженої та її захисника переконливих доводів на обґрунтування тверджень про невиправдану суворість покарання, а в касаційній скарзі прокурора - невиправдану м`якість, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення цих скарг.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 437, 438, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 20 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженої ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_8 та прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                              ОСОБА_2                             ОСОБА_3