Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2018 року

м. Київ

справа № 380/1185/16-к

провадження 51-3638 км 18

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                         ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання           ОСОБА_4 ,

засудженого                                            ОСОБА_5 ,

захисника                                                ОСОБА_6 ,

прокурора                                               ОСОБА_7 ,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 на вирок Тетіївського районного суду Київської області від 1 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 лютого 2017 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК.

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини

За вироком Тетіївського районного суду Київської області від 1 листопада       2016 року, залишеним 21 лютого 2017 року апеляційним судом без змін, ОСОБА_5 було засуджено за ч. 1 ст. 382 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, а на підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на нього виконання обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Суд визнав ОСОБА_5 винуватим в умисному невиконанні рішення суду, що набрало законної сили, вчиненому за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 14 липня 2016 року в цивільній справі за позовом до  ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, останнього було зобов`язано повернути ОСОБА_8 жатку вартістю 82 000 грн. Це рішення набрало законної сили 26 липня 2016 року й відповідно до Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є обов`язковим до виконання всіма юридичними та фізичними особами на всій території України.

Місцевий суд видав виконавчий лист від 26 липня 2016 року, на підставі якого державний виконавець Тетіївського районного відділу Державної виконавчої служби 2 вересня 2016 року виніс постанову про відкриття виконавчого провадження з установленням боржнику терміну до 9 серпня 2016 року для добровільного виконання згаданого рішення суду. Вказану постанову ОСОБА_5 отримав 11 серпня 2016 року, і з цієї дати він, достовірно знаючи про чинне правосудне рішення, усвідомлюючи свій обов`язок його виконати та маючи реальну можливість повернути ОСОБА_8 належну останньому жатку, умисно цього не зробив, а продовжив зберігати її біля свого домогосподарства. Таким чином, ОСОБА_5 умисно не виконав рішення суду від 14 липня 2016 року.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі, за її змістом, засуджений ОСОБА_5 просить на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати постановлені щодо нього судові рішення і закрити кримінальне провадження за відсутності події кримінального правопорушення. Суть доводів скаржника зводиться до того, що він не вчиняв інкримінованого злочину, перемістив жатку за межі свого домогосподарства (на місце зберігання іншої, належної йому сільськогосподарської техніки), і в такий спосіб добровільно виконав рішення суду. Заперечуючи достовірність показань потерпілого та свідків, ОСОБА_5 вважає, що місцевий суд не дав належної оцінки доказам, бездіяльності державного виконавця, який, на його думку, не мав висувати засудженому вимогу про передачу жатки, а здійснити процедуру виконання самостійно. За твердженням ОСОБА_5 , оспорювані вирок та ухвалу було постановлено з істотним порушенням норм права, а тому вони є незаконними.

На касаційну скаргу прокурор подав заперечення, в яких, наводячи аргументи, зазначає про необґрунтованість заявлених засудженим вимог.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції  учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу; прокурор заперечив проти її задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі й у запереченнях на неї, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції (далі – Суд) перевіряє правильність застосування судаминижчихінстанційнормправа, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У силу ст. 438 КПКпри здійсненні касаційного провадження Суд не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через невідповідність викладених у них висновків фактичним обставинам справи, а виходить з обставин, установлених у вироку.

У касаційній скарзі, за її змістом, засуджений заперечує правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, достовірність доказів, тоді як їх перевірки в силу ст. 433 КПК до повноважень Суду законом не віднесено.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаного в судовому засіданні як обвинуваченого ОСОБА_5 , показань потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ; даних, що містяться у протоколі огляду місця події з таблицею до нього, а також на підставі досліджених копій рішення від 14 липня 2016 року та ухвали від 7 липня 2016 року, постановлених Тетіївським районним судом Київської області, копії виконавчого листа цього ж суду від 26 липня 2016 року, копій постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 2 серпня 2016 року та про накладення штрафу на боржника від 9 та 15 серпня 2016 року, копій актів державного виконавця про невиконання боржником рішення суду та іншими документами, зміст яких детально відображено у вироку.

Так, за матеріалами справи, потерпілий ОСОБА_8 в ході судового розгляду стверджував, що після набрання законної сили рішення суду від 14 липня 2016 року ОСОБА_5 , маючи всі можливості його виконати, умисно цього не зробив – навпаки, використовував жатку в особистих цілях, а після звернення до нього з питань повернення жатки не тільки відмовив, але й погрожував убивством у випадку приїзду потерпілого для її передачі. Тому він ( ОСОБА_8 ) звернувся до виконавчої служби для примусового виконання судового акта. Про аналогічні обставини справи зазначала й свідок ОСОБА_10 .

Умисне невиконання засудженим судового рішення підтвердив також державний виконавець – свідок ОСОБА_9 . Згідно з його показаннями попри те, що у межах відкритого виконавчого провадження ОСОБА_5 було роз`яснено порядок виконання згаданого рішення, попереджено про кримінальну відповідальність,  надано строк для добровільного виконання, після закінчення якого  накладено штрафи, засуджений жатки не передав, і це стало підставою для направлення подання про притягнення останнього до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 382 КК.

Крім того, відповідно до показань свідка ОСОБА_11 , який був присутнім при вилученні жатки у ОСОБА_5 , той відхилив пропозицію віддати її добровільно.

У цій справі показання потерпілого та свідків отримано в порядку, визначеному законом, вони є конкретними і не суперечать іншим зібраним доказам. Зазначені фактичні дані суд, керуючись ст. 84 КПК, обґрунтовано визнав процесуальними джерелами доказів і правомірно поклав в основу вироку.

Водночас не залишилася без оцінки суду й показання ОСОБА_5 , який не визнав своєї провини, при цьому не оспорював факту обізнаності щодо необхідності виконання судового рішення. Більше того, як убачається з даних на цифровому носії інформації, на якому за допомогою технічного засобу зафіксовано перебіг проведення судового засідання,  ОСОБА_5 зазначав і про те, що через неприязні стосунки з потерпілим не бажав віддавати йому присуджене майно й нести витрати, а тому відмовив ОСОБА_8 у добровільній передачі жатки.

Установивши сукупність обставини, що належать до предмета доказування у кримінальному провадження, місцевий суд дійшов умотивованого висновку про вчинення ОСОБА_12 злочину проти правосуддя, і відповідно до цих обставин  умисні дії засудженого обґрунтовано отримали юридично-правову оцінку за  ч. 1 ст. 382 КК.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 вказаного Кодексу, полягає в одному з таких, альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як: невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду або перешкоджання їх виконанню. За цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, адже його об`єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь – дії (перешкоджання) чи бездіяльність (невиконання). І саме з цього моменту злочин визнається закінченим. Невиконання судового акта – це бездіяльність, що полягає в незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт. Однією з форм (способу) невиконання судового рішення є пряма й відкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі небажання його виконати.

З огляду на викладене, твердження в касаційній скарзі ОСОБА_5 про невинуватість в умисному невиконанні судового рішення та про відсутність події кримінального правопорушення не можна визнати прийнятними.

Призначене  засудженому покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

Доводи ОСОБА_5 з питань додержання під час судового провадження норм права та законності його засудження також перевірялись апеляційним судом, який, належним чином умотивувавши своє рішення, залишив без задоволення апеляційні вимоги сторони захисту.

Всупереч посиланням у скарзі оспорювані вирок та ухвала не суперечать приписам ст. 370 КПК.

Зазначені в касаційній скарзі доводи, аналогічні за своєю суттю тим, що були предметом апеляційної перевірки, не містять нових даних, які би ставили під сумнів законність та обґрунтованість судових рішень і давали підстави для їх скасування.

Істотних порушень норм права у кримінальному провадженні при його перегляді судом касаційної інстанції не встановлено, а тому відсутні передбачені ч. 1 ст. 438 КПК підстави для скасування оскаржених вироку та ухвали.

Отже, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу XI "Перехідні положення КПК (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Тетіївського районного суду Київської області від 1 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 лютого 2017 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_2                                           ОСОБА_1                       ОСОБА_3