Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

17 січня 2019 року

м. Київ

справа № 682/2059/15-к

провадження № 51- 4234км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати                                                                   Касаційного  кримінального суду у складі:

головуючого                                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                   ОСОБА_4 ,

прокурора                                                        ОСОБА_5

захисника                                                        ОСОБА_6

засудженого                                                    ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014240080000609, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новоленськ Волочиського району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115, ст. 128 Кримінального кодексу України (далі — КК),

за касаційною скаргою заступника прокурора Хмельницької області на ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 20 листопада 2017 року щодо ОСОБА_7 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 грудня 2015 року ОСОБА_7 :

- засуджено за ч. 3 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років;

- виправдано за ст. 128 КК у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_8 25 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 6 грудня 2014 року близько 19:30 у м. Нетішині, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, після суперечки з потерпілим ОСОБА_8 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільну небезпечність свого діяння, спрямованого на позбавлення життя іншої людини, суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння смерті та бажаючи їх настання, кухонним ножем завдав двох ударів у грудну клітку ОСОБА_8 . Однак через активну протидію потерпілих ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , втручання свідка ОСОБА_10 обвинувачений  ОСОБА_7 свій злочин до кінця не довів з причин, що не залежали від його волі, не вчинивши всіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця.

Також органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він під час конфлікту, що мав місце 6 грудня 2014 року близько 19:30, кухонним ножем з необережності заподіяв ОСОБА_9 середньої тяжкості тілесне ушкодження у вигляді різаної рани долонної поверхні другого пальця правої кисті.

Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 20 листопада 2017 року вирок щодо ОСОБА_7 змінив, перекваліфікував його дії з ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 125 і ч.1 ст.122 КК та призначив покарання у виді обмеження волі:

- за ч. 2 ст. 125 КК — на строк 1 рік;

- за ч. 1 ст. 122 КК — на строк 2 роки;

- остаточно на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів — на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

На підставі п. "в" ст. 1, ст. 15 Закону України "Про амністію у 2016 році" ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання.

Згідно з ухвалою ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 6 грудня 2014 року близько 19:30 з метою заподіяння тілесних ушкоджень на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин умисно завдав потерпілому ОСОБА_8 кухонним ножем двох ударів у грудну клітку, заподіявши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження та умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги мотивує тим, що суд апеляційної інстанції

- перекваліфікувавши дії ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 125 і ч. 1 ст. 122 КК,неправильно застосував кримінальний закон, оскільки в діях засудженого містяться ознаки правопорушення, інкримінованого під час досудового розслідування, – вчинення незакінченого замаху на умисне вбивство;

- повторно дослідив відповідно до ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК) обставини і докази, зокрема, провів допит обвинуваченого, потерпілого і свідків, однак відобразив в ухвалі лише докази на підтвердження відсутності в ОСОБА_7 умислу на вбивство;

- не взяв до уваги показання потерпілого ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_7  спрямовував удари ножем у ліву частину грудної клітки в ділянку серця і не зміг довести свого наміру до кінця тільки через те, що потерпілий та його сестра ОСОБА_9 , а також сусід ОСОБА_10 чинили активний опір ОСОБА_7 ;

- кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 125 і ч. 1 ст.122 КК, однаккваліфікація за  ч. 2 ст. 125 КК є зайвою, оскільки таке діяння охоплюється складом злочину за ч. 1 ст. 122 КК.

Позиції учасників судового провадження

Від засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 надійшли заперечення на касаційну скаргу прокурора.

У судовому засіданні прокурор підтримала касаційну скаргу, захисник та засуджений заперечували щодо її задоволення.

Мотиви Суду

Висновки суду в частині виправдання ОСОБА_7 за ст. 128 КК у касаційній скарзі не оспорюються і судом касаційної інстанції не перевіряються.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК у мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, зазначаються: встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Разом з тим зазначені вимоги закону при розгляді цього провадження апеляційним судом залишилися не виконаними.

З матеріалів провадження вбачається, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про невинуватість ОСОБА_7 у вчиненні незакінченого замаху на убивство.

Згідно з ухвалою апеляційний суд, вважаючи неспростованими показання ОСОБА_7 про те, що він не хотів нікого вбивати, а ножа використовував виключно для залякування потерпілого, встановив, що під час вживання спиртних напоїв між обвинуваченим і потерпілими виникла сварка на ґрунті сімейних відносин, яка переросла в бійку, в ході якої обвинувачений жодних погроз про вбивство потерпілого не висловлював, хаотично та нецілеспрямовано розмахував ножем, намагаючись завдати ударів, що підтверджується локалізацією заподіяних поранень у потерпілого та незначним ступенем ушкоджень.

На думку апеляційного суду, такі ознаки об`єктивної сторони вчиненого обвинуваченим злочину виключають наявність у нього прямого умислу на позбавлення потерпілого життя, а тому дії ОСОБА_7 повинні бути кваліфіковані за наслідками, що настали.

Разом із тим, зі змісту фактичних обставин, установлених судом першої інстанції, вбачалося, що на зауваження ОСОБА_8 припинити словесну суперечкуз його сестрою ОСОБА_7 раптово схопив ножа, забіг у вітальню, де на дивані сидів потерпілий, накинувся на нього та прикладаючи значні фізичні зусилля завдав двох ударів ножем у діляку грудної клітки ОСОБА_8 у момент завдання ударів потерпілий вчинив опір обвинуваченому, рукою схопивши за лезо затисненого в руці останнього ножа, чим обмежив силу завдання ударів та глибину проникнення ножа у грудну клітку, і звалив обвинуваченого на підлогу. ОСОБА_9 , усвідомлюючи небезпеку життю свого брата — потерпілого ОСОБА_8 , вагою тіла навалилася на ОСОБА_7 , одночасно схопивши обвинуваченого за руку, в якій він тримав ніж, обмеживши продовження нападу. ОСОБА_7 , якого ОСОБА_8 та ОСОБА_9 утримували на підлозі із затисненим у руці ножем, намагався завдати ще ударів, однак був зупинений сусідом ОСОБА_10 , який, зайшовши на крики про допомогу, через деякий час зміг розжати руку ОСОБА_7 і забрати ніж.

Зі змісту показань обвинуваченого ОСОБА_7 , викладених у вироку, також убачається, що на зауваження ОСОБА_8 припинити суперечку, після того як потерпілий вийшов з кухні у вітальню, він схопив ніж, вийшов у вітальню, де накинувся на ОСОБА_8 , що сидів на дивані. Затисненим у руці ножем він почав завдавати ударів останньому, який разом з ОСОБА_9 чинили йому опір. Внаслідок боротьби всі впали на диван, потім на підлогу в кімнаті. ОСОБА_7 , будучи затисненим потерпілим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на підлозі вітальні, на вимогу свідка ОСОБА_10 розжав кулак та вивільнив ніж, який тримав, і припинив напад.

Як пояснював потерпілий ОСОБА_8 , коли ОСОБА_7 накинувся на нього з ножем, він усвідомлював реальну загрозу життю. Обвинувачений спрямовував удари в грудну клітку, намагався влучити, прикладав значні зусилля. Потерпілий отримав кілька ударів у груди.

Такі показання ОСОБА_8 про реальність нападу та загрозу його життюпідтверділи у суді свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

При вирішенні питання щодо спрямованості умислу обвинуваченого ОСОБА_7 суд першої інстанції виходив із установлених у суді фактичних обставин події, конкретних дій обвинуваченого, які, на його думку, свідчили про раптовий прояв агресії щодо потерпілого ОСОБА_8 , що підтверджувалося показаннями самого потерпілого ОСОБА_8 , потерпілої ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_11 . Агресія обвинуваченого ОСОБА_7 раптово переросла у здійснення нападу з використанням кухонного ножа, яким він завдав ударів у грудну клітку, де розташовані життєво важливі органи людини.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що характер та локалізація виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень, механізм їх заподіяння, знаряддя злочину свідчать про те, що ОСОБА_7 мав прямий умисел на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_8 . Про такий умисел, на думку суду, також свідчило і те, що під час боротьби з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обвинувачений намагався продовжити завдання ударів ножем, не викидав ножа, а був зупинений лише свідком ОСОБА_10 , про що потерпілий та свідки підтвердили в судовому засіданні. Ненастання невиправних наслідків стало можливим лише через фактичне обмеження потерпілим ОСОБА_8 проникаючої дії леза ножа, яке він схопив під час нападу, та виконання ряду колючих ударів з подальшою активною протидією нападнику як самим потерпілим, так і свідком ОСОБА_9 .

Показання обвинуваченого ОСОБА_7 , в яких він стверджував, що не мав наміру на позбавлення життя ОСОБА_8 , а лише хотів його налякати, суд першої інстанції визнав недостовірними, оскільки вони спростовувалися показаннями потерпілих свідків та іншими доказами.

Проте всупереч положенням передбаченим  п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК, зазначені висновки суду першої інстанції апеляційним судом не спростовано. В ухвалі суду крім показань обвинуваченого, не зазначено інших доказів, на підставі яких суд дійшов такого висновку. При цьому також не зазначено мотивів, з яких не враховано показання потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , дані слідчого експертименту, інші докази.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 27 вересня 2016 року частково задовольнив вимоги  касаційних скарг засудженого та його захисників і скасував попередню ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 12 квітня 2016 року лише у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, посилаючись, у тому числі, на те, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційних скарг, не дав на них конкретних, чітких та аргументованих відповідей, обмежившись формальною вказівкою на законність і обґрунтованість вироку з дослівним дублюванням його мотивувальної частини.

Під час нового розгляду суд апеляційної інстанції свого рішення про зміну вироку суду першої інстанції та перекваліфікацію дій ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 125 і ч. 1 ст. 122 КК належним чином не мотивував.

Таким чином, апеляційний суд прийняв рішення всупереч вимогам ст. 419 КПК, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки зазначене могло вплинути на правильність висновків суду, що ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення та відповідно до ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для його скасування.

За наявності зазначеного істотного порушення вимог кримінального процесуального закону Суд не вбачає підстав для надання оцінки доводам, наведеним в касаційній скарзі прокурора, щодо неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, оскільки оцінку таким доводам може бути надано після усунення зазначених істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, у зв'язку з чим вимоги касаційної скарги прокурора підлягають частковому задоволенню.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КК та КПК, надати оцінку всім доводам в апеляційних скаргах та прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 369, 412, 419, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 20 листопада 2017 року щодо засудженого ОСОБА_7 скасувати.

Призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови буде проголошено 22 січня 2019 року о 14:10.

Судді:

ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                          ОСОБА_3