Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

10 січня 2019 року

м. Київ

справа № 361/5888/17-к

провадження № 51-6205км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання                                         ОСОБА_4 ,

прокурора                                        ОСОБА_5 ,

захисника                                        ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, та захисника ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Київської області від 12 лютого 2018 року у  кримінальному провадженні № 12017110130003065 щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Логвин Володарського району Київської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 листопада 2017 року ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до  покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі статті 75 КК України його звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням зі  встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки та з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Ухвалено стягнути із засудженого ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_8 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 14 742,35 грн, моральної шкоди – 60 000 грн.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у провадженні.

За вироком Апеляційного суду Київської області від 12 лютого 2018 року вирок місцевого суду від 06 листопада 2017 року щодо ОСОБА_7 у частині призначення покарання скасовано, постановлено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. В іншій частині вирок залишено без змін.

Суд визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні злочину, за який його було засуджено, за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, 31 липня 2017 року близько 02-ї години ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, біля входу в приміщення бару на   АДРЕСА_2 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, стоячи навпроти потерпілого ОСОБА_8 , умисно завдав йому одного удару предметом, який має колючі властивості, а саме "розклепаним гвіздком", у ділянку черевної порожнини та одного удару в ділянку верхньої третини лівого плеча, заподіявши йому тяжких та легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить вирок апеляційного суду змінити, на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням із  встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки та з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України. Зазначає, що  апеляційний суд при призначенні покарання, яке слід відбувати реально, не  врахував, що ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не  притягався, позитивно характеризується, частково відшкодував заподіяну шкоду, щиро розкаявся, працює, одружений, має на утриманні малолітнього сина, а  також суд не взяв до уваги інших даних, що характеризують особу винного.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд виклав у вироку формулювання обвинувачення за  ч.  1 ст. 121 КК України, однак не зазначив усіх складових суб`єктивної сторони вчиненого злочину, а саме вольової та інтелектуальної сторони прямого умислу. Крім того, вирок апеляційного суду не містить мотивів прийнятого рішення, а в його резолютивній частині не зазначено рішення по суті вимог апеляційних скарг.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу прокурора та заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.

Захисник ОСОБА_6 підтримала свою касаційну скаргу та заперечувала проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за  який його засуджено, та кваліфікація його дій у касаційних скаргах прокурора та  захисника не оскаржуються.

Доводи захисника про суворість призначеного ОСОБА_7 покарання є  непереконливими.

Так, відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та  обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Призначаючи реальне покарання ОСОБА_7 , апеляційний суд з достатньою повнотою врахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким; особу винуватого, який посередньо характеризується за місцем проживання, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, перебуває на обліку в лікаря-нарколога з приводу епізодичного вживання наркотичних речовин, має на утриманні неповнолітнього сина, завдану потерпілому шкоду не  відшкодував; думку потерпілого, який наполягав на призначенні винному покарання, пов`язаного з позбавленням волі. За таких умов апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_7 мінімального покарання, передбаченого санкцією частини статті, за якою його визнано винуватим, яке слід відбувати реально.

Таке покарання, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Вирок апеляційного суду є достатньо мотивованим та таким, що відповідає вимогам ст. 420 КПК України.

Враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, а також те,  що  засуджений ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин, заподіяну злочином шкоду не відшкодував, колегія суддів не знаходить підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на  підставі ст. 75 КК України, про що  ставить питання в касаційній скарзі захисник.

Оскільки в касаційній скарзі захисника ОСОБА_6 не наведено переконливих доводів на обґрунтування невиправданої суворості призначеного ОСОБА_7 покарання, то ця скарга задоволенню не підлягає.

Посилання прокурора на відсутність у вироку апеляційного суду вказівки на  складові суб`єктивної сторони вчиненого злочину, а саме вольової та  інтелектуальної сторони прямого умислу, є необґрунтованими, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків, зокрема положенням статей 370, 374 цього Кодексу, а  оскаржуваний вирок апеляційного суду є таким, що відповідає цим вимогам.

У дійсності у вироку апеляційного суду викладено формулювання обвинувачення, визнане судом першої інстанції доведеним.

Доводи прокурора про те, що апеляційний суд не дав оцінки невідповідності фактичним обставинам, протирічать позиції прокурора, викладеній в апеляційній скарзі, відповідно до якої вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 оскаржувався лише на підставах невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого й безпідставного застосування до ОСОБА_7  положень ст. 75 КК України.

Те, що апеляційний суд не зробив у резолютивній частині вироку висновок про задоволення апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого, не може розглядатися як істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що тягне скасування судового рішення в розумінні ч. 2 ст. 412 КПК України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у мотивувальній частині вироку апеляційного суду відповідно до вимог ст. 419 КПК України зазначено короткий зміст вимог апеляційних скарг та висновок апеляційного суду щодо обґрунтованості цих вимог та необхідності їх задоволення. З урахуванням викладеного доводи касаційної скарги прокурора про необхідність скасування вироку внаслідок істотних порушень вимог кримінального процесуального закону є безпідставними.

За таких обставин касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, та захисника ОСОБА_6 слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Київської області від 12 лютого 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, та захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й  оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                            ОСОБА_2                       ОСОБА_3