Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

20 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 307/1708/16-к

провадження № 51-4955 км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої  судової палати Касаційного кримінального суду  у складі:

головуючого                                     ОСОБА_1 ,

суддів                                                 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора                                         ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої                ОСОБА_6 на вирок Тячівського районного суду Закарпатської області                від 28 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області               від 20 грудня  2017 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за    № 12016070160000498, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та  жительки АДРЕСА_1 , такої, що судимості не мала,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 вересня 2017 року ОСОБА_6 засуджено за частиною 2 статті 125 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн, у решті позовних вимог відмовлено.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватою та засуджено за те, що вона             8 квітня 2016 року близько 18:00  перебуваючи на подвір`ї дворогосподарства               АДРЕСА_1 , в ході словесного конфлікту зі своєю сусідкою ОСОБА_7 , який виник на ґрунті тривалих неприязних стосунків, кинула в бік потерпілої штикову лопату, внаслідок чого заподіяла останній тілесних ушкоджень, які належать до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 20 грудня 2017 року вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 вересня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі заcуджена вказує, що суд першої інстанції неповно дослідив всі наявні в матеріалах кримінального провадження докази та надав їм неправильної оцінки, а суд апеляційної інстанції  не надав правової оцінки доводам її апеляційної скарги. Просить судові рішення скасувати, а кримінальне провадження направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги засуджена обґрунтовує тим, що суд першої інстанції на вмотивував свого рішення в частині оцінки показань свідків, крім того, не звернув уваги, що за висновком експертизи потерпілій заподіяно декількох ударів, хоча сторона обвинувачення вказує на один удар лопатою. При цьому засуджена вказує на суперечності у висновку та ставить під сумнів об`єктивність експертизи.

На підтвердження доводів про неповноту судового розгляду засуджена зазначає, що суд першої інстанції не оголошував у повному обсязі експертизи, що перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Крім того, засуджена посилаючи на вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 20 липня 2016 року стосовно ОСОБА_7 , вказує, що таким вироком встановлено посягання на її здоров`я з боку ОСОБА_7 , а дії засудженої щодо останньої вчинено за обставин, що виключають злочинність діяння, а саме в стані необхідної оборони.

Суд апеляційної інстанції, на думку засудженої,  всупереч вимогам статті 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) належним чином не розглянув апеляційної скарги сторони захисту та неправомірно не закрив кримінальне провадження щодо неї, а лише формально послався на докази зазначені у вироку суду, що вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Крім того, засуджена зазначає, що апеляційний суд безпідставно відмовив їй у повторному дослідженні доказів у кримінальному провадженні та передчасно прийшов висновку, що остання не перебувала у стані необхідної оборони.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, яка частково підтримала касаційну скаргу засудженої, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає на нижченаведених підставах.

Мотиви суду

Відповідно до частини 1 статті 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що засуджена указує на неузгодженість доказів у кримінальному провадженні, суперечливість висновків судів, надання переваги одним доказам над іншими тощо. Тобто фактично посилається на невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, що згідно зі статтею 438 КПК не є предметом перевірки в касаційному порядку. А тому суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами.

Крім того, як видно з касаційної скарги, засуджена не оспорює та не заперечує такої обставини, як виникнення конфлікту між нею та потерпілою на місці події, однак оспорює заподіяння тілесних ушкоджень.

Згідно з вимогами  статті 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Наведені вимоги судами першої та апеляційної інстанцій дотримано в повному обсязі.

Суд, постановляючи вирок, при формулюванні обвинувачення чітко зазначив місце, час, спосіб вчинення кримінального правопорушення, наслідки, форми вини і мотиви злочину, якими керувався засуджений,  послався на відповідну  частину статті Основної частини КК та докази на підтвердження встановлених судом обставин, що відповідає вимогам пункту 2 частини 3 статті 374 КПК.

А посилання засудженої на сумнівність доказів щодо утворення тілесних ушкоджень у потерпілої та припущення щодо їх локалізації спростовуються здобутими під час судового розгляду доказами, а саме показаннями потерпілої ОСОБА_7 , про те, що ОСОБА_6 дійсно кинула в неї лопату і коли вона виходила з подвір`я винної, нога в неї вже була розбита. Такі показання підтвердили син потерпілої ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_9 . Інші свідки також допитувались в суді першої інстанції та їх показання взято до уваги судом при оцінці всіх доказів у сукупності.

Причинний зв`язок між заподіянням такого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров`я потерпілої підтверджено в суді висновками судово-медичної експерти від 21 квітня 2016 року №321, додаткової судово-медичної експертизи від 12 грудня 2016 року №1029, повторної судово-медичної експертизи від 15 червня 2017 року №17 і даними протоколів проведення слідчих експериментів з доданими фототаблицями від 10 та 26 травня 2016 року.

Відповідно до висновку експертиз тілесні ушкодження на тілі ОСОБА_7 могли виникнути від дії тупого предмета, за механізмом утворення, яким могла бути ручка або ж металева частина штикової лопати, з прикладанням незначної сили. Такі ушкодження відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень і спричинили короткочасний розлад здоров`я  (понад 6 днів).

Із матеріалів кримінального провадження не вбачається допущення порушень вимог кримінального процесуального закону при здобутті доказів, а стороною захисту не спростовано таких доказів.

З огляду на вказану сукупність доказів у кримінальному провадженні колегія суддів має підстави вважати, що в кримінальному провадженні встановлено всі обставини вчинення кримінального правопорушення відповідно до вимог               статті 91 КПК й оцінено за правилами статті 94 КПК для беззаперечного висновку про доведеність винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 КК.

Переглядаючи вирок районного суду, суд апеляційної інстанції надав належну оцінку доводам, указаним в апеляційній скарзі захисника, які по суті є аналогічними змісту її касаційної скарги.

Також є безпідставним твердження ОСОБА_6 про її перебування у стані необхідної оборони, на такі доводи апеляційної скарги суд апеляційної інстанції надав вичерпну відповідь, зазначивши, що перебування її у стані необхідної оборони не ґрунтуються на матеріалах справи та доказах, здобутих під час судового розгляду, при цьому характер та засоби, які застосовані нею в даній ситуації щодо потерпілої, не відповідали характеру та небезпечності посягань.

При цьому, посилання засудженої на вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 20 липня 2016 року відносно ОСОБА_7 , яка заподіяла ОСОБА_6 легких тілесних ушкоджень, як на підтвердження її невинуватості також є неспроможними, оскільки таким вироком встановлено винуватість ОСОБА_7 у іншому кримінальному провадженні, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги засудженої про неповне оголошення висновків експертиз під час судового розгляду та відмова у задоволенні клопотання судом апеляційної інстанції про повторне дослідження доказів є безпідставними, оскільки вони були досліджені у суді першої інстанції та від учасників кримінального провадження не надходило клопотань про їх повне оголошення.

Також при прийнятті рішення апеляційний суд не давав іншої оцінки доказам у справі, натомість керувався оцінкою фактичних обставин кримінального провадження, наведеною місцевим судом у вироку, а тому доводи засудженої про порушення під час апеляційного розгляду принципу безпосередності дослідження доказів є безпідставними.

Апеляційний розгляд кримінального провадження проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Наведені засудженою в апеляційній скарзі доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам касаційної скарги, належним чином перевірено й спростовано.

Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам                  статті 419 КПК.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій законними і обґрунтованими та не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженої.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд

ухвалив:

Вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 вересня                  2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 20 грудня              2017 року щодо засудженої ОСОБА_6 залишити без зміни, а її касаційну скаргу – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                          ОСОБА_2                          ОСОБА_3