Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

18 грудня  2018 року

м. Київ

справа № 133/3426/13-к

провадження № 51-170 км 17

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                           ОСОБА_1 ,

суддів                                                                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,

прокурора                                                                ОСОБА_5 ,

захисника                                                                ОСОБА_6 ,

виправданого                                                         ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 13 вересня 2017 року щодо ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012010170000238, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 22 лютого 2016 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням упродовж трирічного іспитового строку та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме, не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання та роботи.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 7 грудня 2008 року, приблизно о 15 год. 15 хв., керуючи автомобілем марки "Шкода Октавія", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 по вул. 8-ма Гвардійська в м. Козятині Вінницької області в напрямку вул. Білоцерківської, маючи намір здійснити поворот вліво, на узбіччя до магазину "Барвінок", увімкнувши покажчик лівого повороту, в порушення вимог п.п. 10.1, 14.3 Правил дорожнього руху України (далі – ПДР), не переконавшись, що це не буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не переконавшись в безпечності такого маневру, під час повороту допустив зіткнення з автомобілем "Шкода Октавія", державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_8 , який саме в цей момент виконував обгін керованого ОСОБА_7 автомобіля по зустрічній смузі руху.

Внаслідок зіткнення  автомобіль під керуванням ОСОБА_8 винесло на узбіччя, де він вчинив наїзд на ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які знаходились біля магазину "Барвінок".

У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_9 отримав сполучну травму грудної клітки, живота, кінцівок, що спричинила гостру кровотечу, від якої останній помер, а ОСОБА_10 отримав травми у вигляді перелому головки правого променя, перелому шиловидного відростка лівого променя, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 13 вересня 2017 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 скасовано, а кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції (далі – прокурор), посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що апеляційний суд безпідставно закрив кримінальне провадження через відсутність у діянні ОСОБА_7 складу вказаного кримінального правопорушення. При цьому зазначає, що апеляційний суд упереджено підійшов до оцінки всіх доказів обвинувачення, на підставі яких ухвалено обвинувальний вирок, надав протилежну оцінку показанням свідка ОСОБА_8 та висновку експертів Харківського НДІСЕ, ніж суд першої інстанції, без їх належного дослідження, чим порушив вимоги засади безпосередності дослідження доказів. Окрім того вказує, що апеляційний суд всупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) у мотивувальній частині не навів мотивів, з яких виходив при постановленні ухвали.

ОСОБА_7 , захисник ОСОБА_6 та потерпілі ОСОБА_11 і ОСОБА_10 подали заперечення на касаційну скаргу прокурора, в якому просили в її задоволенні відмовити.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу прокурора та просив її задовольнити.

Захисник ОСОБА_6 та ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора та просили судове рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , перевіривши матеріали кримінального провадження, суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, якими в розумінні ч. 1 ст. 412 КПК є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Як визначено у п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.

Встановивши обставини, передбачені ст. 284 КПК, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 417 КПК скасовує обвинувальний вирок і закриває кримінальне провадження.

Скасовуючи вирок суду першої інстанції, яким ОСОБА_7 засуджено за порушення правил безпеки дорожнього руху при керуванні транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, апеляційний суд правильно зазначив, що місцевий суд належним чином не проаналізував обставини, що підлягають доказуванню в даному кримінальному провадженні та не надав належну оцінку фактичним обставинам справи.

У своїх висновках, суд апеляційної інстанції навів переконливі мотиви прийняття такого рішення.

Зокрема, судом апеляційної інстанції, були взяті до уваги показання потерпілого ОСОБА_10 та свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які безпосередньо були допитані в суді апеляційної інстанції і вказували на відсутність в діях водія ОСОБА_7 порушень Правил дорожнього руху України, оскільки останній рухався з невеликою швидкістю, включив покажчик повороту та здійснював маневр, а автомобіль ОСОБА_8 його вдарив та вилетів на тротуар біля магазину.

Вказані свідки та потерпілий були допитані в суді першої інстанції та давали аналогічні показання, але їх показання судом першої інстанції не були взяті до уваги та їм не була надана належна правова оцінка.

Крім того, апеляційним судом обґрунтовано взято до уваги експертні висновки за № 268/14677/15 та № 52/244/8451/58/59 від 9 грудня 2015 року, в частині виконаній експертами Київського та Львівського НДІСЕ. Відповідно в яких зазначено, що немає підстав технічного характеру вважати дії водія ОСОБА_7 такими, що не відповідали вимогам п.п. 10.1, 10.4, 12.3 Правил дорожнього руху України. Також зазначено, що в даній дорожній обстановці водій ОСОБА_7 мав перевагу на першочерговий рух. Експерти Київського та Львівського НДІСЕ дійшли висновку, що водію ОСОБА_8 в будь-якому випадку було заборонено виконувати маневр обгону на ділянці скоєння дорожньо-транспортної пригоди, дії водія ОСОБА_8 не відповідали вимогам п.14.6 "б" Правил дорожнього руху України і дана невідповідність знаходиться у причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди. Водію ОСОБА_8 було заборонено за будь-яких мов рух по зустрічній смузі руху.

Разом з тим, апеляційний суд, дослідивши в судовому засіданні висновок експертів Харківського НДІСЕ правильно зазначив, що в цьому висновку експертами не вирішувалось питання про те, чи мав право водій ОСОБА_8 здійснювати обгін автомобіля під керуванням водія ОСОБА_7 , який подавав сигнал покажчиком повороту вліво та чи мав він технічну можливість попередити зіткнення.

А тому наведені в ньому висновки є однобічними та не можуть беззаперечно свідчити про порушення саме ОСОБА_7 Правил дорожнього руху України.

З урахуванням усіх обставин справи, серед яких й ті, про які йдеться в касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу в межах апеляції прокурора та захисника, а також в межах своїх повноважень, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та необхідність закриття кримінального провадження щодо останнього.

Отже, апеляційний суд, закриваючи кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, правильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Тому доводи прокурора в цій частині касаційної скарги є необґрунтованими.

Безпідставними є також доводи прокурора про порушення судом апеляційної інстанції вимог засади безпосередності дослідження доказів.

Так, у касаційній скарзі прокурор зазначає, що апеляційний суд, закриваючи кримінальне провадження за відсутністю складу кримінального правопорушення, упереджено підійшов до оцінки всіх доказів обвинувачення та без належного дослідження дав протилежну оцінку показанням свідка ОСОБА_8 і висновку експертів Харківського НДІСЕ, ніж суд першої інстанції.

З цього питання свою правову позицію висловив Верховний Суд України, яким у постанові від 21 січня 2016 року зазначено, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження (справа № 5-249кс15).

Оцінка доказів здійснюється судом за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу зокрема, а сукупності зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом апеляційної інстанції були дослідженні як показання свідка ОСОБА_8 , які він давав в суді першої інстанції, так і висновок експертів Харківського НДІСЕ та дана їм відповідна оцінка, а тому доводи прокурора про те, що вони належно не були досліджені судом апеляційної інстанції, не відповідають дійсності.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції не порушив вимог засади безпосередності дослідження доказів (ст. 23 КПК), а постановлена апеляційним судом ухвала у цій частині відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.

За таких обставин, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, не встановлено.

А тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, Суд

ухвалив:

ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 13 вересня 2017 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                          ОСОБА_2                          ОСОБА_3