Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

18 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 642/9393/15-к

провадження № 51-384км17

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

захисника                                                    ОСОБА_6 ,

представника потерпілого                     адвоката ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_8 на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013220480005964, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2017 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 382 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з господарсько-організаційно-розпорядчою діяльністю, на строк три роки.

На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням упродовж дворічного іспитового строку та з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 залишено без змін.

За вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він, будучи директором ТОВ "Водолій-М" відповідно до рішення № 1 від 17 серпня 2006 року засновника ТОВ "Водолій-М" (яке продовжено рішенням № 2 загальних зборів учасників цього товариства), виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов`язки, вчинив дії, спрямовані на перешкоджання виконання постанови суду, яка набрала законної сили, за обставин, наведених судом та викладених у вироку.

Згідно з актом перевірки № 242 від 29 жовтня 2013 року Дергачівського районного управління Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Харківській області в банно-оздоровчому комплексі ТОВ "Водолій-М", розташованому на вул. Кільцевий Шлях, 1 у смт Мала Данилівка Дергачівського району Харківської області, виявлено зазначені в акті порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду № 820/10939/13-а від 15 січня 2014 року (далі – постанова від 15 січня 2014 року), зміненою ухвалою цього ж суду від 7 квітня 2014 року, прийнято рішення про застосування заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) до ТОВ "Водолій-М", а саме про повну зупинку експлуатації зазначеного банно-оздоровчого комплексу до повного усунення порушень вимог законодавства у сферітехногенної та пожежної безпеки, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей.

У постанові від 15 січня 2014 року відображено, що всі перелічені в ній порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки несуть реальну загрозу життю та здоров`ю людей (як персоналу об`єкту, так й іншим особам, а також особам, які будуть здійснювати гасіння виниклої пожежі).

Працівниками ВДВС Дергачівського РУЮ 6 лютого 2014 року керівнику ТОВ "Водолій-М" ОСОБА_8 було оголошено суть виконавчого листа та постанови від 15 січня 2014 року, вручено копію постанови про відкриття виконавчого провадження і запропоновано добровільно виконати рішення суду. ОСОБА_8 відмовився добровільно виконувати рішення суду та надати доступ державним виконавцям для примусового виконання рішення суду. Про це державним виконавцем було складено відповідний акт, який підписав, в тому числі, й ОСОБА_8 . Після цього державним виконавцем за допомогою електрика було відключено вказаний банно-оздоровчий комплекс від мережі електропостачання.

ОСОБА_8 як посадова особа, ознайомившись із постановою від 15 січня 2014 року про повну зупинку експлуатаціїбанно-оздоровчого комплексу, отримавши її копію, тобто маючи реальну можливість виконати постанову суду та зупинити експлуатацію банно-оздоровчого комплексу ТОВ "Водолій-М", але не бажаючи виконувати це судове рішення, в період з 11 вересня 2014 року по 20 серпня 2015 року експлуатацію банно-оздоровчого комплексу ТОВ "Водолій-М" не припинив та надавав платно послуги із забезпечення фізичного комфорту та банного оздоровлення: 11 вересня 2014 року – ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , 26 червня 2015 року – ОСОБА_11 , наприкінці червня 2015 року (точної дати в ході досудового слідства не встановлено) – ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , 20 серпня 2015 року – ОСОБА_11 та ОСОБА_14 .

Таким чином, фактично продовжуючи заборонену судом діяльність підприємства ТОВ "Водолій-М", а саме експлуатацію банно-оздоровчого комплексу, достовірно знаючи при цьому, що порушень, виявлених та зафіксованих фахівцями Дергачівського районного управління Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Харківській області в акті перевірки № 242 від 29 жовтня 2013 року, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей, не усунуто, ОСОБА_8 як директорТОВ "Водолій-М" умисно не виконав постанови від 15 січня 2014 року.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_8 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення щодо нього скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що апеляційний суд всупереч вимогам статей 419, 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) не здійснив належної перевірки доводів, наведених в апеляційній скарзі, не надав на них вичерпної відповіді та безпідставно відмовив у допиті свідка ОСОБА_15 . Вказує, що суди не надали оцінки тим обставинам, що згідно з постановою від 15 січня 2014 року він не повинен був особисто виконувати це рішення суду та не мав реальної можливості його виконати, а зазначену постанову було фактично виконано ще 6 лютого 2014 року, про що свідчить закриття виконавчого провадження. Крім того, на думку засудженого, суди не з`ясували, які конкретні дії він мав вчинити з метою виконання рішення суду. Зазначає, що з 1 червня 2013 року вже не розпоряджався банно-оздоровчим комплексом, оскільки передав його в оренду. Вважає недопустимими доказами протоколи тимчасового доступу до речей і документів, посилаючись на те, що оригінали вилучених документів безпосередньо судами не досліджувалися.

На касаційну скаргу представник потерпілого – адвокат ОСОБА_16 подав заперечення, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_8 .

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив судові рішення залишити без зміни.

Захисник ОСОБА_6 підтримала касаційну скаргу, просила судові рішення щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Представник потерпілого – адвокат ОСОБА_7 погодився з позицією адвоката ОСОБА_16 та просив відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника ОСОБА_6 , представника потерпілого – адвоката ОСОБА_7 , прокурораОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Згідно зі ст. 433КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

У п.1 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412–414 цього Кодексу.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. А вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета.

Як зазначено у ст. 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жодний доказ не має наперед встановленої сили.

У разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин (ч. 3 ст. 374 КПК).

Мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації злочину полягає у зіставленні ознак установленого судом злочинного діяння та ознак злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, і формулюванні висновку про їх відповідність.

Вказаних вимог кримінального процесуального закону суд першої інстанції не виконав.

Так, зазначивши у вироку, суд визнав доведеним, що 6 лютого 2014 року ОСОБА_8 добровільно відмовився виконувати рішення суду і надавати доступ державним виконавцям для примусового виконання рішення суду. Про це державним виконавцем було складено відповідний акт, який підписав, у тому числі, й ОСОБА_8 . Після цього державним виконавцем за допомогою електрика було відключено банно-оздоровчий комплекс від мережі електропостачання.

У подальшому ОСОБА_8 як службова особа, ознайомившись із постановою від 15 січня 2014 року про повну зупинку експлуатаціїбанно-оздоровчого комплексу, отримавши її копію, тобто маючи реальну можливість виконати постанову суду та зупинити експлуатацію банно-оздоровчого комплексу ТОВ "Водолій-М", але не бажаючи виконувати це судове рішення, в період з 11 вересня 2014 року по 20 серпня 2015 року експлуатацію банно-оздоровчого комплексу ТОВ "Водолій-М" не припинив та надавав платно послуги із забезпечення фізичного комфорту та банного оздоровлення.

На підтвердження цих обставин суд послався на показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 про відвідування ними банно-оздоровчого комплексу ТОВ "Водолій-М"; показання свідка ОСОБА_17 про те, що він, здійснюючи перевіркубанно-оздоровчого комплексу ТОВ "Водолій-М", директором якого був ОСОБА_8 , виявив порушеннявимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, після чого склав відповідні акти перевірки, направивши їх до Головного управлінняДержавної служби України з надзвичайних ситуацій в Харківській області; дані протоколів тимчасового доступу до речей і документів та інші документи, досліджені судом.

Також суд вказав на матеріали виконавчого провадження, відповідно до яких 28 січня 2014 року державним виконавцем ВДВС Дергачівського РУЮ ОСОБА_18 відкрито виконавче провадження у зв`язку з виконанням постанови від 15 січня 2014 року про застосування до боржника ТОВ "Водолій-М" заходів реагування у сфері державного нагляду, а постановою від 27 лютого 2014 року виконавче провадження закінчено, оскільки вимоги виконавчого документа боржником було виконано в повному обсязі (т. 2, арк. 199, 202).

У судовому засіданні свідок ОСОБА_18 підтвердив, що виконавче провадження було закрито у зв`язку з повним і фактичним виконанням рішення суду після того, як в його присутності та в присутності працівника МНС відповідним спеціалістом було відключено електроживлення банно-оздоровчого комплексу ТОВ "Водолій-М", яке йшло з території овочевої бази.

Однак, дійшовши висновку про наявність у діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК, суд належно не проаналізував і не зіставив установлених обставин та ознак цього злочину.

Частиною 2 ст. 382 КК передбачено відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, вчинені службовою особою.

З об`єктивної сторони злочини, передбачені ст. 382 КК, можуть бути вчинені як у формі власне невиконання судового рішення, так і шляхом перешкоджання його виконанню.

При цьому слід зауважити, що наявність у диспозиції ч. 1 ст. 382 КК словосполучень "невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду" та "перешкоджання їх виконанню" вказують на її бланкетний характер, адже для розкриття змісту такої диспозиції у кожному конкретному випадку суб`єкт правозастосування повинен звертатися до тексту самого судового рішення, а також до норм законодавства, які визначають порядок реалізації відповідних судових приписів.

Обов`язковою умовою настання відповідальності за невиконання судового рішення є наявність у цьому рішенні вимоги зобов`язального чи забороняючого характеру. Причому така вимога повинна стосуватися конкретного зобов`язаного суб`єкта, до відома якого своєчасно було доведено відповідний обов`язок за рішенням суду.

Залежно від характеру такої вимоги невиконання судового рішення може проявлятися у бездіяльності зобов`язаної особи щодо здійснення передбачених законом або визначених судом заходів, спрямованих на виконання цього рішення, або ж у вчиненні дій, які прямо заборонені у самому судовому рішенні. Стосовно ж відповідного обов`язкового припису, який міститься у судовому рішенні, то він може вимагати як певної одноразової дії, так і багаторазового виконання чи тривалого у часі утримання від вчинення певних дій.

Окрім того, для встановлення факту умисного невиконання судового рішення має важливе значення з`ясування питання про наявність реальної можливості його виконати.

Перешкоджання ж виконанню судового рішення передбачає певні дії особи, які суттєво ускладнюють чи унеможливлюють виконання вимог, що містяться у судовому рішенні. Причому на особу, яка вчиняє таке перешкоджання, у цій частині не покладено обов`язку щодо виконання цього судового рішення. Зобов`язаним суб`єктом стосовно виконання за рішенням суду тут виступає інша фізична чи юридична особа, державний орган або його службові особи.

Ще однією обов`язковою умовою відповідальності за ст. 382 КК є набрання судовим рішенням, яке підлягає виконанню, законної сили. Адже лише судове рішення, яке набрало законної сили у встановленому відповідним процесуальним законом порядку, набуває такої властивості, як обов`язковість.

Важливе значення для встановлення у діях особи складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 КК, має й правильне визначення суб`єкта вказаного злочину. Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 382 КК до кримінальної відповідальності може бути притягнута лише службова особа, яка відповідно до повноважень повинна була вчинити дії щодо його виконання або мала можливість перешкодити останньому.

До того ж злочин, передбачений ч. 2 ст. 382 КК, за ознаками суб`єктивної сторони характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.

Таким чином, даючи оцінку діям ОСОБА_8 , суд мав би перевірити набрання судовим рішенням, яке підлягало виконанню, законної сили, проаналізувати у вироку зміст судового рішення, умисне невиконання якого ставилось обвинуваченому за провину, та дати відповідь на питання: яка саме вимога (зобов`язального чи забороняючого характеру) міститься в цьому рішенні, чи стосується вона саме ОСОБА_8 як зобов`язаного суб`єкта, чи виконання цієї вимоги належить до повноважень обвинуваченого як службової особи, та у зв`язку з цим чи був відповідний обов`язок за рішенням суду своєчасно доведений до його відома і чи мав він реальну можливість його виконати, а також чи наявні в діях особи ознаки перешкоджання виконанню судового рішення з огляду на визначений судом або встановлений законом спосіб виконання судового припису та повноваження ОСОБА_8 як службової особи.

Як убачається з постанови від 15 січня 2014 року (т. 2, арк. 54–60), відповідно до ч. 1 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 4 липня 2013 року, згідно з якою у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені в самому судовому рішенні, Харківський окружний адміністративний суд у цьому судовому рішенні визначив спосіб його виконання та постановив:

- адміністративний позов Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області до товариства з обмеженою відповідальністю "Водолій-М", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_19 , про застосування заходів реагування у сфері державного нагляду задовольнити;

- застосувати заходи реагування у сфері державного нагляду (контролю) до товариства з обмеженою відповідальністю "Водолій-М" (код 34466302), а саме: до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей, експлуатацію будівлі банно-оздоровчого комплексу ТОВ "Водолій-М", за адресою: Харківська область, Дергачівський район, смт Мала Данилівка, вул. Кільцевий шлях, 1, зупинити повністю шляхом її знеструмлення з опечатуванням пристроїв відключення джерел електропостачання, інших електромереж, електроприладів, пристроїв, обладнання і установок;

- покласти на Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області обов`язок щодо забезпечення виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду про застосування заходів реагування у вигляді повного зупинення експлуатації будівлі банно-оздоровчого комплексу ТОВ "Водолій-М", за адресою: Харківська область, Дергачівський район, смт Мала Данилівка, вул. Кільцевий шлях, 1.

Суд, встановивши, що ОСОБА_8 як директор ТОВ "Водолій-М"умисно не виконав постанови від 15 січня 2014 року, водночас всього тексту резолютивної частини цього судового рішення у вироку не навів, а лише вказав, що Харківським окружним адміністративним судом: "прийнято рішення про повну зупинку експлуатації банно-оздоровчого комплексу до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей".

Також суд не перевірив, коли саме постанова від 15 січня 2014 року набрала законної сили, адже лише з цього моменту вона набула такої властивості, як обов`язковість, та підлягала виконанню.

Тому залишилися неспростованими доводи ОСОБА_8 про те, що акт державного виконавця від 6 лютого 2014 року про відмову ОСОБА_8 добровільно виконати рішення суду та надати доступ державним виконавцям для примусового виконання рішення суду не може слугувати доказом вини, оскільки його було складено до дня набрання судовим рішенням законної сили, яким згідно з ЄДРСР є 17 лютого 2014 року.

При цьому судом не було з`ясовано, які саме вимоги (зобов`язального або забороняючого характеру) містились у постанові від 15 січня 2014 року, чи стосуються вони саме ОСОБА_8 , і якщо той є зобов`язаним суб`єктом, то які конкретно дії у зв`язку з цим він повинен був вчинити та в який спосіб виконати це судове рішення.

Водночас, суд не дослідив і питання, чи в межах повноваженьОСОБА_8 як службової особи – директора ТОВ "Водолій-М" на нього покладавсяобов`язок виконання судового рішення та чи мав він реальну можливість з огляду на визначений судом спосіб виконання судового припису (зупинення експлуатації банно-оздоровчого комплексу шляхом його знеструмлення з опечатуванням пристроїв відключення джерел електропостачання, інших електромереж, електроприладів, пристроїв, обладнання і установок), а такожнаявні у нього повноваження як службової особи виконати судове рішення або перешкодити його виконанню.

Крім того, у вироку не встановлено, чи потребувало виконання зобов`язання,вказаного в постанові від 15 січня 2014 року, вчинення одноразової дії або багаторазового виконання чи тривалого в часі утримання від вчинення певних дій. Між тим судом не дано оцінки тому, що зазначене рішення суду було фактично виконано шляхомвідключеннябанно-оздоровчого комплексу, що належав ТОВ "Водолій-М",від мережі електропостачання, про що свідчить складений державним виконавцем ВДВС Дергачівського РУЮ ОСОБА_18 акт від 6 лютого 2014 року, а також постанова від 27 лютого 2014 року про закінчення виконавчого провадження (т. 2, арк. 201–202).

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, внаслідок чого належно не дослідив та не надав оцінки всім обставинам, які підлягали доказуванню у цьому кримінальному провадженні, а тому його висновок про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК, є передчасним.

Вказані порушення не було усунуто й апеляційним судом, який всупереч вимогам ст. 419 КПК повною мірою не перевірив доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_20 , при цьому в ухвалі не дав на них вичерпної відповіді та не навів підстав, на яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.

Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги і на порушення місцевим судом вимог ст. 374 КПК.

Так, за змістом вироку суд першої інстанції визнав встановленим, що ОСОБА_8 як директор ТОВ "Водолій-М" умисно не виконав постанови від 15 січня 2014 року. Його дії отримали юридичну оцінку судом за ч. 2 ст. 382 КК, а саме як умисне невиконання судового рішення, що набрало законної сили, вчинене службовою особою.

Водночас, викладаючи в мотивувальній частині вироку обвинувачення, визнане доведеним, суд встановив, щоОСОБА_8 як службова особа умисно не виконав постанови від 15 січня 2014 року, а також вчинив дії, спрямовані на перешкоджання виконання цього рішення.

Таким чином, суд першої інстанції допустив суперечність між сформульованим обвинуваченням і встановленими обставинами кримінального провадження, і таке порушення залишилося поза увагою апеляційного суду.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, які є істотними і такими, що перешкодили судам ухвалити щодо ОСОБА_8 законні й обґрунтовані рішення.

Тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК судові рішення щодо ОСОБА_8 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.

Під час нового розгляду суд має врахувати наведене, всебічно, повно та об`єктивно дослідити всі обставини, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні, та ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441–442 КПК України, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_8 задовольнити.

Вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2018 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                 ОСОБА_2                                ОСОБА_3