Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

04грудня 2018 року

м. Київ

справа  №  185/3102/16-к

провадження № 51-3591км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                  ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря                                        ОСОБА_4 ,

засудженого                                   ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

захисника                                        ОСОБА_6 ,

прокурора                                        ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора  ОСОБА_8 , який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, та потерпілої ОСОБА_9 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2017 року у кримінальному провадженні №12016040370000094 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя           АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від  6 жовтня 2016 року ОСОБА_5 визнано винуватим в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині та засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.

Вирішено питання про запобіжний захід, речові докази та судові витрати.

Як установив суд, 12 січня 2016 року близько 20:40 ОСОБА_10 , знаходячись біля магазину "Варус" у м. Павлограді Дніпропетровської області, під час конфлікту з незнайомим йому раніше ОСОБА_11 з метою умисного вбивства здійснив зпредмета, схожогона пістолет,один постріл у головуостаннього, внаслідок чого  настала його смерть.

При перегляді справи Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 14 лютого 2017 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання змінив, пом`якшивши його ОСОБА_5 до 9 років позбавлення волі.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційних скаргах прокурор ОСОБА_8 та потерпіла ОСОБА_9 , доводи яких є аналогічними,просять ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_5 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості.

На думку сторони обвинувачення, при перегляді справи суд апеляційної інстанції              порушив вимоги статей 2, 370, 372, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) та статей 50, 65 КК,при прийнятті рішення не навів обґрунтованих мотивів щодонеобхідності зміни вироку місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_5 покарання, не надав належної оцінки конкретним обставинам справи, тяжкості наслідків, неможливості відновлення прав потерпілої сторони тане обґрунтував, яким чином мінімальне покарання за вчинене нимумисне вбивство забезпечуватиме попередження скоєння нових злочинів засудженим.

Позиція учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор вимоги касаційних скарг підтримав, просив ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Засуджений ОСОБА_5 та захисник ОСОБА_6 з доводами та вимогами касаційних скарг не погодились і просили Суд залишити їх без задоволення, а рішення апеляційного суду без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи наведені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що скарги не підлягають задоволеннюз огляду на таке.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні  кримінального правопорушення та правильність юридичної оцінки його дій у касаційних скаргахне оспорюються.

Що стосується покарання, то таке було призначено ОСОБА_5 апеляційним судом із дотриманням правил, передбачених статтями 50, 65 КК.

Так, відповідно до визначених кримінальним законом загальних засад призначення покарання, значення заходу примусу для досягнення його мети             (ст. 50 КК) визначається не лише його суворістю, а й справедливістю. Призначене особі за вчинений злочин покарання повинно бути справедливим та за своїм видом і розміром відповідати тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду дійшов висновку про правильність юридичної оцінки дій ОСОБА_5 та додержання в цілому вимог статей 50 та 65 КК при призначенні покарання засудженому, яке є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, однак визнав, що з врахуванням всіх обставин справи, реалізація положень ч. 2 ст. 65 КК щодо достатності покарання необхідного для виправлення засудженого є можливою у більш короткий строк ніж його визначив місцевий суд, а тому пом`якшив таке покарання засудженому до дев`яти років позбавлення волі.

При цьому апеляційний суд встановив, що при визначенні розмірупокарання засудженому місцевим судом не в повній мірі було взято до уваги дані про особу ОСОБА_5 , який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, визнав свою вину у вчиненому,             а також неправильнуповедінку самого потерпілого ОСОБА_11 під час конфлікту.

Зважаючи на викладене Суд не вбачає підстав стверджувати про те, що визначене ОСОБА_10 судом апеляційної інстанції покарання є явно м`яким і несправедливим.

Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ній наведено мотиви з яких виходив суд при прийнятті рішення та підстави якими він керувався.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були причинами для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення, а тому підстав для задоволення касаційних скарг колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441 та пунктом 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги прокурора та потерпілої ОСОБА_9 залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2017 року щодо ОСОБА_5 – без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1            ОСОБА_2                     ОСОБА_3