Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 715/3775/24

провадження № 51-2972 км 26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисників ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та в його інтересах захисника ОСОБА_8 на вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 січня 2026 року та вирок Чернівецького апеляційного суду від 16 липня 2026 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12024262020002887, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 січня 2026 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 332 КК із застосуванням положень ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та без конфіскації майна.

Відповідно до вироку судом вирішено питання щодо запобіжного заходу, порядку обчислення строку покарання, долі речових доказів.

За встановлених фактичних обставин ОСОБА_6 , діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою з особами, матеріали стосовно яких виділено в окреме провадження, сприяв шляхом надання засобів незаконному переправленню ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , а також трьох невстановлених досудовим розслідуванням осіб через державний кордон України.

Зокрема, у травні 2024 року, усвідомлюючи, що мова йде про незаконний перетин державного кордону, погодився допомогти безпечно та безперешкодно належним йому транспортним засобом доставити цих осіб із м. Чернівців до визначеного місця у прикордонну зону в межах Чернівецької області та передати іншій особі, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, яка мала їх доставити до лінії розмежування державного кордону.

Виконуючи свою частину узгодженої домовленості, ОСОБА_6 30 травня 2024 року на власному автомобілі "Mercedes Vito", д.н.з. НОМЕР_1 , прибув на вул. Рівненську в м. Чернівці, де забрав п`ятьох осіб, серед яких були ОСОБА_10 і ОСОБА_13 та які передали ОСОБА_6 400 євро, направився до с. Верхні Петрівці Чернівецького району Чернівецької області, здійснив зупинку в заздалегідь визначеному місці, де ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та троє інших осіб пересіли до автомобіля "ВАЗ 2106", д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням особи, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження.

По дорозі із с. Верхні Петрівці до с. Корчівці Чернівецького району Чернівецької області було прийнято рішення про переправлення осіб через державний кордон в інший день, після чого, повернувшись до заздалегідь визначеного місця, ОСОБА_10 , ОСОБА_13 і троє осіб пересіли до автомобіля "MercedesVito", д.н.з. НОМЕР_1 , та повернулися на вул. Рівненську в м. Чернівці.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, виконуючи свою частину узгодженої домовленості, ОСОБА_6 , використовуючи свій автомобіль "MercedesVito", д.н.з. НОМЕР_1 , перевіз ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , який передав ОСОБА_6 100 євро, до заздалегідь визначеного місця в с. Верхні Петрівці Чернівецького району Чернівецької області, там зазначені особи пересіли до автомобіля "ВАЗ 2106", д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням особи, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, і яка надала їм поради та провела інструктаж щодо незаконного перетину кордону.

Далі 06 червня 2024 року приблизно об 11:30 ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , а також особу, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження і яка керувала автомобілем "ВАЗ 2106", д.н.з. НОМЕР_2 , затримано працівниками прикордонної служби в межах с. Корчівці Чернівецького району Чернівецької області.

Вироком Чернівецького апеляційного суду від 16 липня 2026 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_8 залишено без задоволення, апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_14 задоволено, а вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 січня 2026 року скасовано.

Засуджено ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 332 КК із застосуванням положень ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною з пасажирськими перевезеннями, та з конфіскацією всього майна, крім житла.

На підставі ст. 96-1, п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК застосовано спеціальну конфіскацію автомобіля "Mercedes Vito", д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_6 , та ухвалено звернути його на користь держави.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_6 та в його інтересах захисник ОСОБА_8 вказують про незаконність вироків судів попередніх інстанцій у зв`язку недоведеністю поза розумним сумнівом у діях засудженого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК, у зв`язку із чим ставлять питання про скасування оскаржуваних судових рішень та закриття кримінального провадження.

Не оспорюючи факту перевезення ОСОБА_6 на власному автомобілі осіб у межах прикордонної зони, стверджують, що цей факт не свідчить про наявність у засудженого умислу на сприяння переправлення цих осіб через державний кордон. Матеріали кримінального провадження не містять доказів змови або комунікації, у тому числі по телефону, засудженого з іншими особами щодо організації переправлення осіб через державний кордон, а висновки суду на підтвердження доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованих йому дій ґрунтуються на припущеннях, що останній "не міг не розуміти" про наміри таких осіб перетнути кордон. Наголошують, що повторне перевезення осіб, доставлення їх до конкретного місця, завищена вартість транспортування, на чому саме і будуються висновки суду в частині наявності у засудженого умислу на змову у вчиненні злочинних дій, є звичайною діяльністю ОСОБА_6 з надання послуг перевезення, якою він заробляв на життя. Більше того, у ході судового розгляду не враховано показань свідків, які зазначали, що дії ОСОБА_6 обмежувалися лише перевезенням, за що вони, на вимогу нібито куратора, мали йому передати кошти.

Отже, не встановивши належними доказами, у чому полягало сприяння ОСОБА_6 іншим особам у перетині кордону, не встановивши часу, місця та обставин попередньої змови, пов`язавши умисел лише з фактом перевезення осіб за винагороду, у чому й полягало офіційне ремесло засудженого, та побудувавши свої висновки на припущеннях, суд фактично переклав обов`язок спростування пред`явленого обвинувачення на сторону захисту, чим порушив фундаментальні засади кримінального провадження.

У свою чергу, апеляційний суд не здійснив належної перевірки доводів апеляційних скарг засудженого та захисника, повторно не дослідив показань свідків сторони захисту, які мали ключове значення для підтвердження відкритості отримання ОСОБА_6 замовлення на здійснення перевезення і відсутності якоїсь змови чи конспіративних дій.

Крім того, у касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 вказує про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості.

Мотивуючи такі твердження, зауважує, що суди не врахували його особи та всіх обставин, які можуть пом`якшити покарання, зокрема перебування на його одноосібному утриманні малолітнього сина, і призначили покарання у виді позбавлення волі, що не призведе до його виправлення, а лише зруйнує життя. На підставі викладеного просить звільнити його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги засудженого та захисника не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 і в його інтересах захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтримали касаційні скарги, просили їх задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційних скарг сторони захисту, просила оскаржувані вироки судів попередніх інстанцій залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У касаційних скаргах засуджений та його захисник, не оспорюючи факту перевезення ОСОБА_6 на власному автомобілі осіб у межах прикордонної зони, стверджують, що ці обставини не свідчать про наявність у засудженого умислу на сприяння переправлення цих осіб через державний кордон.

На підставі викладеного вважають, що матеріали кримінального провадження не містять доказів на підтвердження висунутого обвинувачення, а винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення не доведена поза розумним сумнівом.

Однак із такими доводами колегія суддів погодитися не може.

Відповідно до змісту оскаржуваних вироків обставини, які відповідно до положень ч. 1 ст. 337 КПК є предметом доказування в цьому кримінальному провадженні, у тому числі й версія сторони захисту, були предметом перевірки судів попередніх інстанцій.

Як визначено ст. 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Ухвалюючи вирок, місцевий суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК.

Такі висновки суд зробив на підставі оцінки показань самого ОСОБА_6 , який під час розгляду кримінального провадження вказував, що займається пасажирськими перевезеннями, не оспорював факту перевезення осіб, як зазначено в обвинувальному акті, проте заперечував обізнаність стосовно намірів цих осіб перетнути державний кордон, і причетність до будь-якої подібної злочинної змови.

Відповідно до вироку суд надав оцінку показанням свідка ОСОБА_13 , допитаного під час судового розгляду, та свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , показання яких отримано в порядку ст. 225 КПК, і які повідомили як прибули до м. Чернівців, сіли до автомобіля "Mercedes Vito", д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_6 , за оплату в розмірі 100 євро кожен поїхали до заздалегідь визначеного місця в с. Великі Петрівці, після чого пересіли до автомобіля "ВАЗ", д.н.з. НОМЕР_2 , попрямували до державного кордону, де в межах с. Корчівці були затримані працівниками прикордонної служби.

Крім того, суд надав оцінку показанням допитаних свідків сторони захисту, зокрема ОСОБА_15 , ОСОБА_16 про обставини здійснення ОСОБА_6 перевезень, свідка ОСОБА_6 (брата засудженого) щодо обставин отримання і здійснення замовлення на перевезення та свідків ОСОБА_17 і ОСОБА_18 (працівників прикордонної служби) щодо обставин затримання осіб, які намагалися перетнути кордон.

Також, як вбачається з мотивувальної частини вироку місцевого суду, висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення ґрунтуються на оцінених та безпосередньо досліджених у судовому засіданні: протоколах огляду місця події від 06 червня 2024 року, протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від тієї ж дати за участю свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 і протоколах слідчих експериментів від 07 червня 2024 року за участю цих же свідків.

На підставі досліджених у сукупності доказів місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_6 знайшла своє підтвердження поза розумним сумнівом у ході розгляду кримінального провадження за його обвинуваченням.

Перевіривши вирок суду в порядку апеляційної процедури, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованих йому дій.

Водночас, відкидаючи як необґрунтовані доводи сторони захисту про відсутність доказів змови ОСОБА_6 з іншими особами на здійснення злочинної діяльності та його обізнаність щодо незаконних намірів перевезених ним пасажирів, апеляційний суд зазначив, що про узгоджений характер дій засудженого з метою сприяння іншим особам у незаконному перетині державного кордону свідчить сукупність установлених у справі обставин, зокрема, що він двічі прибув до заздалегідь визначеного місця збору осіб у м. Чернівці, перевіз пасажирів до в с. Верхні Петрівці, де вони за його вказівкою виходили у конкретно визначеному місці, очікували та пересідали до іншого автомобіля, за що отримував грошові кошти у порядку, визначеному організатором. При цьому одноразова оплата за перевезення свідків під час двох поїздок свідчить, що оплата здійснена не за окрему транспортну послугу, а в межах визначеного організатором порядку дій.

Крім того, як вказав у вироку апеляційний суд, відсутність контактів за допомогою телефонного зв`язку між ОСОБА_6 та організатором, а також відсутність доказів використання ОСОБА_6 іншого телефона або ж іншого засобу зв`язку не спростовує висновків суду про наявність у засудженого попередньої змови з іншими особами, а також про обізнаність і узгодженість їхніх дій.

Поряд із цим апеляційний суд надав оцінку твердженням сторони захисту щодо здійснення ОСОБА_6 протягом тривалого часу пасажирських перевезень як способу заробітку, відсутність щодо нього адміністративного провадження за ст. 204-1 КУпАП, відсутність судимостей, перебування на його утриманні дитини, оскільки наведене не виключає наявності в його діях складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.

У підсумку на підставі сукупності доказів та оцінки встановлених фактичних обставин апеляційний суд, з наведенням розгорнутих мотивів прийнятого рішення, відхилив доводи захисту про відсутність у діях ОСОБА_6 злочинної змови, а отже, й умислу на сприяння іншим особам у незаконному перетині державного кордону, оскільки такі доводи не знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду.

Таким чином, як вбачається зі змісту апеляційної скарги та вироку апеляційного суду, предметом розгляду суду апеляційної інстанції були аналогічні міркування захисника в частині недоведеності об`єктивної та суб`єктивної сторін кримінального правопорушення, непричетності ОСОБА_6 до вчинення інкримінованих йому дій, про які йдеться в касаційних скаргах засудженого та його захисника.

Проте, враховуючи встановлені фактичні обставини та наявні докази в їх сукупності, наведені доводи в цій частині не знайшли свого підтвердження і під час касаційного розгляду, у зв`язку із чим та з огляду на повноваження суду касаційної інстанції, що визначені ст. 433 КПК, твердження сторони захисту про недоведеність винуватості засудженого поза розумним сумнівом, а також відсутність доказів змови і комунікації з іншими особами з метою реалізації та здійснення злочинної діяльності колегія суддів вважає непереконливими.

За встановлених судами обставин вбачається, що свідки у справі надали показання, що вони мали підійти саме до визначеного автомобіля, водієм якого виявився ОСОБА_6 , за визначену суму, що значно перевищує аналогічну вартість відповідної послуги за звичайних умов, мали прослідувати в конкретне місце, за його вказівкою пересісти до іншого автомобіля, у процесі першої поїздки подальше переправлення осіб через державний кордон було відтерміновано, у зв`язку із чим ОСОБА_6 повіз їх назад до м. Чернівців. В інший день за аналогічних обставин знову відбулася поїздка до конкретного місця в с. Верхні Петрівці, яку здійснював ОСОБА_6 , та особи, яких він віз повторно, вже не сплачували коштів за перевезення.

Такі обставини вказують про обізнаність ОСОБА_6 щодо кінцевих намірів свідків покинути межі країни, оскільки такі дії свідчать про відведення йому певної ролі в сукупності заходів, які пов`язані з переправленням за винагороду цих осіб через державний кордон шляхом сприяння таким діям наявними в нього засобами.

Отже, за результатом перевірки оскаржуваних судових рішень колегією суддів не встановлено обставин, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК, оскільки, з огляду на вимоги статей 370, 374 КПК, такі висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, передбачених ст. 91 КПК, які підтверджуються доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 КПК, зміст яких детально наведено у мотивувальних частинах судових рішень.

Оцінюючи доводи сторони захисту в частині істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, допущеного, на думку захисту, судом апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла переконання про їх неаргументованість.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Стверджуючи про наявність підстав для скасування оскаржуваного вироку апеляційного суду, у касаційній скарзі сторона захисту вказує, що суд апеляційної інстанції не дослідив повторно показань свідків сторони захисту, які мали ключове значення.

Як передбачено положеннями ч. 3 ст. 404 КПК, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження, а також журналів судових засідань та звукозаписів до них встановлено, що на підставі розгляду відповідного клопотання сторони захисту апеляційний суд у судових засіданнях 22 квітня 2026 року та 28 квітня 2026 року безпосередньо повторно дослідив показання свідків обвинувачення ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , протоколи огляду мобільних телефонів. Поряд із цим, з`ясовуючи в розумінні вимог ч. 3 ст. 404 КПК необхідність дослідження показань свідків сторони захисту ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_6 , допитаних під час судового розгляду, сторона захисту в судовому засіданні 28 квітня 2026 року не наполягала на їх повторному дослідженні.

За таких обставин порушень процесуального закону, на які звертає увагу сторона захисту, колегією суддів не встановлено.

Непереконливими, на думку колегії суддів, є доводи ОСОБА_6 про невідповідність призначеного йому покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі.

У касаційній скарзі засуджений вказує, що суди не врахували його особи та всіх обставин, які можуть пом`якшити покарання, зокрема перебування на його одноосібному утриманні малолітнього сина, та призначили покарання у виді позбавлення волі, що не призведе до його виправлення, а лише зруйнує життя. У зв`язку із чим просить звільнити його від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК.

Як вбачається з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції, призначаючи вид та розмір покарання, місцевий суд виходив із тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК належить до тяжких злочинів, врахував дані про особу засудженого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, характеризується позитивно, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Обставинами, які пом`якшують покарання засудженому, судом визнано відсутність тяжких наслідків від вчиненого злочину, його незначну роль у його вчиненні, перебування на його одноосібному утриманні неповнолітнього сина. Обставин, які б обтяжували покарання, судом встановлено не було.

Враховувавши особу засудженого, а також наявність декількох обставин, які пом`якшують покарання, і відсутність обставин, які таке покарання обтяжують, місцевий суд дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК, нижчого від найнижчої межі, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК, та призначив основне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

З таким видом та розміром основного покарання погодився і суд апеляційної інстанції.

З огляду на вказані обставини в їх сукупності колегія суддів також вважає, що призначене засудженому ОСОБА_6 основне покарання із застосуванням положень ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК, та з огляду на вимоги ст. 50 КК узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність.

Поряд із цим колегія суддів вважає, що засуджений не навів аргументованих доводів щодо суворості призначеного йому покарання, адже всі обставини, на які він посилається у касаційній скарзі, були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні питання про призначення йому покарання, а тому не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим.

У зв`язку з наведеним колегія суддів й не знаходить і підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, як про це просить засуджений.

Підсумовуючи викладене вище, за результатом касаційного розгляду колегія суддів дійшла переконання, що вироки судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими, вмотивованими, відповідають вимогам статей 370, 374, 420 КПК, а тому відсутні підстави для їх скасування чи зміни.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги засудженого та захисника залишити без задоволення, а вироки судів попередніх інстанцій - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та в його інтересах захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 січня 2026 року та вирок Чернівецького апеляційного суду від 16 липня 2026 року - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3