Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 183/10578/24

провадження № 51-2962 км 26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року, у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12024041350000891, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Підгороднє Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст ухвалених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Крім того, у вироку також вирішено питання щодо запобіжного заходу, зарахування у строк відбування покарання строку попереднього ув`язнення, процесуальних витрат та долі речових доказів.

Відповідно до вироку, ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України особового складу військової частини НОМЕР_1 , 15 липня 2024 року приблизно о 14:40, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння в приміщенні спальної кімнати на третьому поверсі житлової будівлі на території колишнього дитячого табору "Орлятко", що знаходиться у с. Новотроїцьке Новомосковського району Дніпропетровської області, після словесного конфлікту з ОСОБА_8 , діючи умисно, реалізуючи умисел на позбавлення життя останнього, тримаючи у правій руці ніж-запальничку, завдав ним один удар у шию ОСОБА_8 , чим спричинив колото-різану рану передньобокової поверхні шиї праворуч, що відноситься до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров`я.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2025 року - без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , вказуючи про допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді першої інстанції.

Зазначає, що під час судового розгляду не надано належної оцінки всім обставинам справи, наявним розбіжностям у показаннях потерпілого та засудженого щодо механізму заподіяння ушкодження. Стверджує, що оскільки дії засудженого обумовлені невизначеним умислом, у такому випадку він має нести кримінальну відповідальність саме за наслідки, які фактично настали у результаті його дій.

Наведене свідчить, що кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження через відсутність доказів на підтвердження умислу у засудженого на вбивство потерпілого ОСОБА_8 , враховуючи, що отримане ним тілесне ушкодження є легким і не загрожувало його життю.

Також вказує, що нез`ясованим залишився факт, чи належить ОСОБА_7 ніж-запальничка, що знайдений на території колишнього дитячого табору "Орлятко", та чи є він знаряддям вчинення злочину.

Вважає, що під час судового розгляду не доведено перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння, враховуючи, що згідно листа № 798 від 16 серпня 2024 року КП "Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування" забір крові у ОСОБА_7 на наявність алкоголю здійснено 24 липня 2024 року, тобто через дев`ять днів після події злочину. Також не надано оцінки результатам тесту технічного засобу "Алконт-М" прилад № 00216" № 5775 від 15 липня 2024 року, проведеного співробітниками ВСП, враховуючи відсутність підтвердження джерела отримання цього документу слідчим, а також який не підписаний ОСОБА_7 . Крім того, у висновку за результатом токсикологічного дослідження № 5937 від 15 липня 2024 року не зазначено ініціалів лікаря біля підпису, не вказано дати відібрання біологічних зразків, що не дає можливості перевірити, чи такі відбиралися до, чи вже після внесення відомостей до ЄРДР. Не взято до уваги, що у постанові про визнання речовими доказами відібрання біологічного зразку крові відбулося 16 липня 2024 року, що суперечить результатам токсикологічного дослідження № 5937 від 15 липня 2024 року. Наведені обставини дають підстави вважати недопустимим доказом за правилами "плодів отруйного дерева" висновок експерта № 1342/2091-БД від 29 серпня 2024 року.

Переглядаючи вирок в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на вказані обставини уваги не звернув та на доводи сторони захисту у цій частині відповіді взагалі не надав, навівши при цьому лише узагальнений висновок щодо обґрунтованості висновків суду.

У письмових запереченнях прокурор Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_9 , вказуючи про безпідставність касаційної скарги захисника, просила залишити її без задоволення, а вирок та ухвалу судів попередніх інстанцій - без зміни.

Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримала подану касаційну скаргу, просила її задовольнити, скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги сторони захисту, просив оскаржувані вирок та ухвалу залишити без зміни.

Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, захисник вказує, що суди обох інстанцій належним чином не взяли до уваги всіх обставин справи, відсутність доказів на підтвердження у засудженого ОСОБА_7 умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_8 , враховуючи, що отримане ним тілесне ушкодження є легким і не загрожувало його життю.

Наведене свідчить, що кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК є неправильною, адже не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, що призвело до ухвалення незаконних та необґрунтованих судових рішень.

Однак з такими доводами сторони захисту колегія суддів погодитися не може.

Згідно зі ст. 15 КК замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Якщо умисне вбивство може бути вчинено як з прямим, так і з непрямим умислом, то замах на умисне вбивство можливий лише з прямим умислом, тобто коли вчинене свідчило про те, що винний усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав можливість або неминучість настання смерті іншої людини і бажав її настання, однак смертельний результат не настав з незалежних від нього обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КК та усталеної судової практики питання про умисел необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передували події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Як вбачається зі змісту вироку, обґрунтовуючи свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому дій, а також в частині правильності їх кваліфікації за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, місцевий суд вказав, що винуватість засудженого у повному обсязі підтверджується дослідженими під час судового розгляду доказами.

У мотивувальній частині вироку місцевий суд вказав, що обставини, механізм, локалізація, тяжкість заподіяного ОСОБА_8 тілесного ушкодження, підтверджується показаннями потерпілого, свідків, а також письмовими доказами у справі, зокрема, висновком судово-медичної експертизи. До того ж, встановлені фактичні обставини, характер вчинених дій, а саме застосування ножа, локалізація завданого ним одного удару у життєво важливу частину тіла, а саме у шию, переконливо доводять спрямованість умислу ОСОБА_7 на вчинення вбивства ОСОБА_8 , смерть якого не настала незалежно від його волі.

За результатом розгляду кримінального провадження на підставі оцінених доказів, місцевий суд дійшов висновку, що цілеспрямовані дії ОСОБА_7 свідчать про усвідомлення ним змісту і характеру своїх дій та бажання наслідків у виді смерті людини.

Не погодившись із такими висновками суду першої інстанції, сторона захисту оскаржила їх у апеляційному порядку. При цьому захисник у скарзі вказувала про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, що виразилося у неправильній кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК.

На переконання захисника, як вбачається зі змісту його апеляційної скарги, оскільки отримане потерпілим тілесне ушкодження є легким і не загрожувало його життю, а дії ОСОБА_7 обумовлені невизначеним умислом, у такому випадку він має нести кримінальну відповідальність саме за наслідки, які фактично настали у результаті його дій.

Відкидаючи такі доводи захисника, апеляційний суд вказав, що за встановлених фактичних обставин дії ОСОБА_7 охоплювалися саме прямим умислом, оскільки після сварки з ОСОБА_8 , він пішов і дістав зі своєї барсетки ніж-запальничку, придавив ОСОБА_8 коліном, щоб той не чинив опір, та завдав йому один удар ножем в шию. Після наведених дій, ОСОБА_8 скинув ОСОБА_7 та вибіг у коридор за допомогою, тоді як останній залишився на місці події, жодних дій, направлених на надання допомоги потерпілому, не вжив, а знаряддя злочину викинув.

Наведені висновки судів обох інстанцій колегія суддів вважає вмотивованими та такими, що ґрунтуються на вимогах закону і підтверджуються матеріалами кримінального провадження.

Зокрема, як видно зі змісту мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень, ОСОБА_7 використовуючи ніж-запальничку, який має колюче-ріжучі властивості, лезо якого складає 7 см, вже після конфлікту з ОСОБА_8 , який лежав на своєму спальному місці, після того, як конфлікт уже був вичерпаний, маючи на меті позбавити життя потерпілого, спеціально дістав ніж з барсетки, яка лежала біля його спального місця, підійшов до ОСОБА_8 , придавив своїм коліном його тулуб з метою уникнення опору, після чого цілеспрямовано завдав удару ножем у шию, яка відповідно до висновку додаткової судово-медичної експертизи № 407/Е від 09 вересня 2024 року є життєво важливою частиною тіла людини.

Водночас, після того, як ОСОБА_8 скинув ОСОБА_7 та вибіг на коридор, де інші військовослужбовці почали надавати йому медичну допомогу, ОСОБА_7 залишився на місці події, та жодних дій з метою надати допомогу потерпілому не вчинив, навпаки, намагався позбутися знаряддя вчинення злочину, яке знайшли в ході огляду місця події неподалік від будівлі, де відбувалися вищевикладені події.

Колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_7 з суб`єктивної сторони мають ознаки прямого умислу, оскільки він усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій завдаючи удару ножем у шию, передбачав суспільно небезпечні наслідки, які фактично не наступили незалежно від його волі, проте бажав їх настання.

З огляду на викладене, доводи захисника про те, що засуджений ОСОБА_7 , завдаючи ОСОБА_8 удару ножем, не мав умислу на заподіяння смерті останньому, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що повністю спростовуються здобутими у кримінальному провадженні доказами.

А тому, за встановлених фактичних обставин кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, як закінчений замах на умисне вбивство, є правильною, у зв`язку з чим доводи сторони захисту в цій частині колегія суддів вважає непереконливими.

Обстоюючи свої доводи, захисник також стверджує, що нез`ясованим залишився факт, чи належить ОСОБА_7 ніж-запальничка, що знайдений на території колишнього дитячого табору "Орлятко", та чи є він знаряддям вчинення злочину.

Проте такі доводи є безпідставними, враховуючи, що ОСОБА_7 на досудовому розслідуванні під час проведення слідчого експерименту 16 липня 2024 року за його участю, а також в ході розгляду кримінального провадження не заперечував, що сувенірний ніж-запальничку йому подарувала дружина, тобто належав йому, та який він носив із собою у барсетці, а після завдання ОСОБА_8 удару цим ножем він його викинув.

Не може погодитися колегія суддів і з доводами захисту про недоведеність перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння під час вчинення інкримінованих йому дій.

Як вбачається з мотивувальної частини вироку, обґрунтовуючи свої висновки про вчинення ОСОБА_7 замаху на вбивство ОСОБА_8 у стані алкогольного сп`яніння, суд посилається на: показання потерпілого ОСОБА_8 який вказував, що ОСОБА_7 був нетверезий, ходив хитаючись; результати токсикологічного дослідження на вміст алкоголю № 5937 від 15 липня 2024 року, згідно якого у крові ОСОБА_7 виявлено 1,34 проміле алкоголю; результат тесту на вміст алкоголю технічного засобу "Алконт-М" прилад № 00216" № 5775 від 15 липня 2024 року - 1,35 проміле.

Крім того, суд взяв до уваги лист КП "Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування" № 79 від 16 серпня 2024 року, де датою забору крові на наявність алкоголю у ОСОБА_7 зазначено 24 липня 2024 року, враховуючи, що такий забір проведено фактично 15 липня 2024 року.

Щодо безпідставного, на думку захисника, врахування результату тесту технічного засобу "Алконт-М" прилад № 00216" № 5775 від 15 липня 2024 року, проведеного співробітниками ВСП, то як правильно зазначив суд першої інстанції з посиланням на усталену практику Верховного Суду, законодавство не містить імперативного порядку встановлення факту перебування особи у стані алкогольного сп`яніння, з огляду на те, що такий стан може бути підтверджений, зокрема, медичними документами.

Так само колегія суддів не погоджується з твердженням захисника, що у висновку за результатом токсикологічного дослідження № 5937 від 15 липня 2024 року не зазначено ініціалів лікаря біля підпису, не вказано дати відібрання біологічних зразків.

Відповідно до зазначеного висновку датою відібрання біоматеріалу вказано 15 липня 2024 року, а біля підпису міститься печатка лікаря ОСОБА_10 та штамп КП "Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування".

Також, аргументуючи свої доводи, захисник звертає увагу, що судами не взято до уваги, що у постанові про визнання речовими доказами вказано, що відібрання біологічного зразку крові відбулося 16 липня 2024 року, що суперечить результатам токсикологічного дослідження №5937 від 15 липня 2024 року, що, на переконання захисту, дає підстави вважати недопустимим доказом за правилами "плодів отруйного дерева" висновок експерта № 1342/2091-БД від 29 серпня 2024 року.

Проте захисником не враховано, що відібрання біологічного зразку крові 16 липня 2024 року, про який указано у постанові слідчого, здійснено у порядку ст. 245 КПК з метою проведення експертизи (ідентифікація походження крові на місці події та на речових доказах), та не має відношення до результатів токсикологічного дослідження на вміст алкоголю у крові, проведеного 15 липня 2024 року.

Отже, колегія суддів за наслідками касаційного розгляду дійшла висновку, що у вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 саме у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК.

Крім того, суд апеляційної інстанції, під час дослідження матеріалів кримінального провадження, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 за апеляційною скаргою сторони захисту, перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на всі доводи відповіді, зазначивши в ухвалі обґрунтування своїх висновків.

При цьому апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених місцевим судом доказів.

Таких порушень не встановив і суд касаційної інстанції за наслідком розгляду кримінального провадження в порядку касаційної процедури.

Враховуючи все наведене вище, за результатом касаційного розгляду колегія суддів дійшла переконання, що вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції є законними, обґрунтованими, вмотивованими, відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, а тому відсутні підстави для їх скасування чи зміни.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3