Судове рішення · Постанова
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
- Справа №
- 477/2963/24
- Дата
- 5 листопада 2026 р.
- Суддя
- Ємець Олександр Петрович
- ч. 1 ст. 135 КК
- ч. 2 ст. 286 КК
Також цитує: ч. 2 ст. 66 КК · ст. 69 КК · ч. 1 ст. 70 КК · ст. 75 КК
Джерело: дані реєстру
Висновок щодо застосування норми права
Мотиви Верховного Суду
Що вирішив суд
Ми ще не прочитали це рішення. Текст нижче — повний і незмінений, як його опублікував реєстр.
Текст рішення
Оригінал у реєстріРішення знеособлене держателем реєстру: імена учасників замінено на позначки на кшталт ОСОБА_1. Ми не деанонімізуємо їх.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2026 року
м. Київ
справа №477/2963/24
провадження №51-1494 км 26
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого суддів|ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,|
за участю: секретаря судового засідання прокурора засудженого захисника потерпілої | ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції), ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),|
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Вітовського районного суду Миколаївської області від 03 липня 2025 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 20 січня 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024150000000648, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Вітовського районного суду Миколаївської області від 03 липня 2025 року ОСОБА_6 засуджено до покарання за:
- ч. 1 ст. 135 КК України - у виді позбавлення волі на строк 1 рік;
- ч. 2 ст. 286 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом повного складання покарань, ОСОБА_6 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Вирішено питання щодо цивільного позову, процесуальних витрат, речових доказів.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 20 січня 2026 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 19 липня 2024 року о 19:38, керуючи транспортним засобом "ГАЗ 2705", реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по сухій насипній проїзній частині вул. Продольної у с. Лупаревому Миколаївського району Миколаївської області у напрямку нерегульованого перехрестя вул. Продольної з вул. Маячною, де порушив вимоги пп. 2.3 "б", 10.1, 10.4, 16.2, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху, а саме проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, перед поворотом праворуч на вул. Маячну завчасно не зайняв відповідне крайнє праве положення на проїзній частині вул. Продольної, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не дотримався безпечного інтервалу та, повертаючи праворуч, не надав дорогу малолітньому ОСОБА_9 , який рухався на велосипеді "Азимут Стіч", прямо уздовж правого краю проїзної частини вул. Продольної в напрямку вищевказаного перехрестя.
Наведені вище порушення ПДР знаходяться у прямому причинному зв`язку із тим, що ОСОБА_6 допустив наїзд на велосипедиста, контактуючи передньою правою кутовою частиною керованого ним автомобіля з лівою задньою частиною велосипеду та лівою задньою поверхнею тулуба малолітнього ОСОБА_9 .
Після наїзду на потерпілого ОСОБА_6 зупинився на вищевказаному перехресті, здав назад, з правої сторони автомобіля побачив малолітнього ОСОБА_9 та, усвідомлюючи, що здійснив наїзд на нього, а також те, що зобов`язаний і має можливість надати йому допомогу, так як останній знаходився у небезпечному для життя стані, з метою уникнення відповідальності залишив місце дорожньо-транспортної пригоди.
У результаті ДТП малолітній ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, від яких 19 липня 2024 року о 20:24 помер у КНП "Миколаївська обласна дитяча клінічна лікарня" Миколаївської обласної ради.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та його особі, просить оскаржені вирок і ухвалу змінити, пом`якшити призначене покарання за ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України, застосувавши положення ст. 69 КК України.
Засуджений вважає, що розгляд кримінального провадження проведено однобічно, з явно обвинувальним ухилом, без належного та повного дослідження всіх доказів, на обґрунтування висновку про його винуватість суд послався на суперечливі показання потерпілої та свідків, недопустимі докази. Зокрема, в основу вироку покладено показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , надані ними під час досудового розслідування, від допиту цих свідків у судовому засіданні, попри заперечення сторони захисту, прокурор відмовився, тим самим порушено засади безпосередності, змагальності, право на захист ОСОБА_6 .
Суд також послався на висновок експерта, однак не зважив на вимоги Правил дорожнього руху, згідно з якими рухатися по дорозі на велосипеді дозволяється особам, які досягли 14-річного віку, натомість малолітній потерпілий перебував на проїздній частині дороги без супроводу дорослих, що прямо заборонено законом.
Апеляційний суд допущених місцевим судом порушень не усунув та безпідставно залишив оскаржений вирок без зміни.
Засуджений ОСОБА_6 також посилається на суворість призначеного покарання, вважає, що суди не повною мірою врахували низку пом`якшуючих обставин та його особу, а саме те, що він не заперечує факту вчинення ДТП, залишив місце події, оскільки побоювався самосуду, а згодом сам прийшов до правоохоронних органів, вину визнає у повному обсязі, щиро кається, повністю відшкодував потерпілій завдану матеріальну шкоду, раніше до адміністративної, кримінальної відповідальності не притягувався, має позитивні характеристики, дружину з інвалідністю, яка потребує постійного догляду, а отже, наявні підстави для застосування ст. 69 КК України.
Позиції учасників судового провадження
У письмових запереченнях потерпіла ОСОБА_8 зазначає про необґрунтованість доводів засудженого ОСОБА_6 , вважає, що оскаржені вирок і ухвалу слід залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 і потерпіла ОСОБА_8 висловили аналогічну позицію.
Засуджений ОСОБА_6 підтримав подану касаційну скаргу, просив оскаржені судові рішення змінити, пом`якшити призначене йому покарання. Захисник підтримав касаційну скаргу в частині, що стосується пом`якшення покарання засудженому.
Мотиви Суду
За змістом ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Статтею 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Місцевий суд, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, безпосередньо дослідив та оцінив усі надані стороною обвинувачення докази в їх сукупності, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність поза розумним сумнівом вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України. З таким висновком погодився й суд апеляційної інстанції.
Зокрема, суд першої інстанції дослідив:
- показання ОСОБА_6 , який свою вину визнав частково, вказав, що за наведених у вироку обставин 19 липня 2024 року керував транспортним засобом у с. Лупаревому, рухався по вул. Продольній з невеликою швидкістю та, наближаючись до перехрестя з вул. Маячною, бачив дітей, які гралися на вулиці та каталися на велосипедах, мав намір повернути праворуч, а тому зупинився і, не побачивши будь-яких перешкод, продовжив рух, після чого, зрозумів, що на щось наїхав, здав назад. Після цього, вийшов з автомобіля, побачив, що збив дитину, яка їхала на велосипеді, пошкоджений велосипед, травмованого хлопчика, злякався, сів у машину та залишив місце пригоди, згодом здався правоохоронним органам;
- показання потерпілої ОСОБА_8 , яка вказала, що її син ОСОБА_9 19 липня 2024 року разом з іншими дітьми перебував на вулиці, катався на велосипеді, ближче до вечора вона почула крик, коли вибігла, побачила сина, який лежав на землі, поряд з ним велосипед, після чого, вжила заходів для надання йому медичної допомоги;
- показання свідка ОСОБА_12 , який зазначив, що того дня у вечірній час, близько 19:00, перебував у себе на подвір`ї, що по АДРЕСА_2, (на вулиці у цей час було багато дітей) та бачив автомобіль "ГАЗ" білого кольору з прапорцями, який мчав по вулиці на швидкості близько 40 км/год. Після цього, чув як спрацювали гальма, дитячі крики та галас. Згодом, бачив як автомобіль розвернувся та поїхав у протилежному напрямку. Вийшовши на вулицю, побачив розчавлений велосипед та сліди крові;
- показаннями свідка ОСОБА_13 , який повідомив, що на прохання потерпілої допомагав із доставленням ОСОБА_9 у лікарню. У с. Лупаревому було зафіксовано білий автомобіль "ГАЗ", який перетнув перехрестя на значній швидкості;
- показання свідка ОСОБА_14 ;
- протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 19 липня 2024 року з додатками;
- протокол обшуку від 20 липня 2024 року з додатками, відповідно до якого у м. Миколаєві по вул. Попеля(наразі - вул. О. Кравця), 49, віднайдено та вилучено автомобіль "ГАЗ 2705", р. н. НОМЕР_1 , білого кольору, на якому виявлено характерні для ДТП пошкодження та сліди контактування;
- протокол проведення слідчого експерименту від 20 липня 2024 року з додатками за участю ОСОБА_6 , де він відтворив події, які відбулися 19 липня 2024 року близько 19:00 в с. Лупаревому на нерегульованому перехресті поблизу будинку № 24 по вул. Маячній;
- протоколи слідчих експериментів від 20 серпня 2024 року з додатками за участю неповнолітніх ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , за змістом яких відтворено обставини ДТП, які узгоджуються з іншими доказами по справі та не протирічать показанням ОСОБА_6 ;
- висновок експерта № 24-4013 від 10 вересня 2024 року судової транспортно-трасологічної експертизи, відповідно до якого автомобіль "ГАЗ 2705", р. н. НОМЕР_1 , контактував передньою правою кутовою частиною з лівою задньою частиною велосипеду "Азімут Стіч", з подальшим падінням велосипеда на опорну поверхню на правий бік та переїздом задньої частини велосипеду колесом автомобіля;
- висновокексперта № 24-4014 від 10 вересня 2024 року судової автотехнічної експертизи по дослідженню технічного стану автомобіля "ГАЗ 2705",
р. н. НОМЕР_1 ;
- висновок експерта № 24-5460 від 21 жовтня 2024 року судової автотехнічної експертизи по дослідженню обставин і механізму ДТП, згідно з яким водій автомобіля "ГАЗ 2705", р. н. НОМЕР_1 , у разі належного та своєчасного виконання вимог пп. 10.4, 10.1, 16.2, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху, мав технічну можливість запобігти ДТП, тобто невідповідність дій водія наведеним вимогам з технічної точки зору, знаходиться у причинному зв`язку з настанням ДТП. У діях велосипедиста не вбачається невідповідностей вимогам п. 12.3 ПДР;
- висновок експерта № 1680 від 22 липня 2024 року судово-медичної експертизи, відповідно до якого смерть неповнолітнього ОСОБА_9 настала внаслідок тупої, поєднаної травми тіла, тілесні ушкодження утворились практично одночасно від ударів об виступаючі частини кузова автомобіля у момент ДТП. За ступенем тяжкості тілесні ушкодження носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень та мають прямий причинний зв`язок з настанням смерті;
- висновок експерта № СЕ-19/115-24/13666-БД від 23 вересня 2024 року судової молекулярно-генетичної експертизи, згідно з яким у змивах з керма, важеля КПП, внутрішньої ручки дверей, фрагменті тканини, зовнішньої ручки дверей автомобіля "ГАЗ 2705" виявлено клітини з ядрами без домішок крові людини та встановлено їх генетичні ознаки, які належать ОСОБА_6 ;
- висновок експерта № СЕ-19/115-24/13988-БД від 23 вересня 2024 року судової молекулярно-генетичної експертизи, за яким у змивах РБК з бамперу автомобіля "ГАЗ 2705" р. н. НОМЕР_1 , та на місці ДТП виявлено клітини з домішкою крові людини та встановлено їх генетичні ознаки, які збігаються з ДНК потерпілого ОСОБА_9 ;
- висновки експерта № 106-МК від 24 липня 2024 року, №СЕ-19/115-24/13987-БД від 28 серпня 2024 року, № СЕ-19/115-24/13660-БД від 27 серпня 2024 року та інші письмові матеріали.
Усі наведені докази є взаємоузгодженими та у своїй сукупності підтверджують винуватість ОСОБА_6 у пред`явленому йому обвинуваченні за ч. 1 ст. 135 та ч. 2 ст. 286 КК України.
Твердження засудженого про суперечливість показань свідків є надуманими та вже були предметом перевірки апеляційного суду, який вказав про правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження.
Що стосується досудових показань свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , то на них суд, всупереч вказівок засудженого у касаційній скарзі, як на докази вини ОСОБА_6 у вироку не посилався.
Статтею 23 КПК України визначено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених КПК України. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 КПК України.
Зважаючи на те, що вказані свідки судом безпосередньо не допитувались, показання, надані ними під час досудового розслідування, суд цілком обґрунтовано визнав недопустимими.
З урахуванням вимог статей 22, 26 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК України.
Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК України випадках, - на потерпілого.
Прокурор, скориставшись своїм правом, відмовився від допиту неповнолітніх свідків з метою недопущення їх повторної травматизації. При цьому захист був не позбавлений можливості збирати докази та посилатися на них у суді на обґрунтування своєї позиції, чим вочевидь не скористався.
До того ж засуджений не вказує яким чином показання цих свідків вплинули б на результат розгляду цього кримінального провадження.
За позицією об`єднаної палати ККС ВС у справі № 740/3597/17 показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів
- протоколом слідчого експерименту.
Легітимна мета слідчого експерименту досягається дотриманням встановленого порядку його проведення, забезпеченням реалізації прав осіб як процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та кримінального провадження в цілому.
Суд цілком правильно послався у вироку на дані протоколів слідчих експериментів як із ОСОБА_6 , так і зі свідками, які було одержано з дотриманням положень КПК України.
Стосовно доводів касаційної скарги засудженого про те, що суд не врахував суперечливості висновку експерта, оскільки вінне зважив на вимоги Правил дорожнього руху, згідно з якими рухатися по дорозі на велосипеді дозволяється особам, які досягли 14-річного віку, натомість малолітній потерпілий перебував на проїздній частині дороги без супроводу дорослих, що прямо заборонено законом, то вони не заслуговують на увагу.
Поза увагою засудженого залишилось те, що порушень з боку ОСОБА_9 не встановлено.
До того ж у випадку, коли правила безпеки дорожнього руху порушені кількома учасниками дорожньо-транспортної пригоди, до кримінальної відповідальності притягається лише та особа, протиправні дії якої перебували у причинному зв`язку з наслідками, що настали. Протиправна поведінка іншого учасника ДТП у цьому випадку є умовою спричинення відповідних наслідків та не впливає на підставу кримінальної відповідальності особи, в діях якої встановлено причинний зв`язок з наслідками, що настали.
За висновком експерта, у разі належного та своєчасного виконання вимог пп. 10.4, 10.1, 16.2, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху, ОСОБА_6 мав технічну можливість запобігти ДТП, тобто невідповідність дій водія наведеним вимогам з технічної точки зору, знаходиться у причинному зв`язку з настанням ДТП.
Що стосується доводів засудженого про суворість призначеного покарання, то вони є необґрунтованими.
Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Статтею 69 КК України регламентовано, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків визначених цим Кодексом, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Хоча у виключних випадках кримінальний закон і передбачає можливість застосування положень ст. 69 КК України, проте лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Це можливо, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до ч. 1 та/або ч. 2 ст. 66 КК України, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням згаданих норм права.
Суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_6 , дотримуючись наведених вимог закону України про кримінальну відповідальність, врахував характер та ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України, обставини їх вчинення, його поведінку після ДТП, особу винного, який раніше не судимий, у лікарів психіатра та нарколога на обліку не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання та за місцем роботи, має на утриманні дружину з інвалідністю 2 групи, його стан здоров`я.
Обставиною, яка пом`якшує покарання засудженому суд визнав відшкодування ним матеріальної шкоди.
Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_6 судом не встановлено.
Урахувавши всю сукупність наведених обставин, у тому числі й тих про які йдеться у касаційній скарзі, даних про особу винного, його ставлення до вчиненого, суд дійшов правильного висновку про необхідність призначення покарання у межах санкцій ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України з урахуванням положень Загальної частини цього Кодексу.
Що стосується доводів касаційної скарги щодо безпідставного неврахування обставин, які пом`якшують покарання винному, зокрема, визнання вини, щирого каяття, то слід зауважити, що встановлення наявності чи відсутності нових обставин, які впливають на призначення покарання, належить до тих питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку з огляду на положення ст. 368 КПК України. Наведене не є компетенцією касаційного суду з огляду на ст. 433 КПК України.
До того ж на ці обставини посилалася сторона захисту і в ході апеляційного розгляду, разом з тим, колегією суддів в ухвалі їх було спростовано.
Суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу, що щире каяття засноване на критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через її щирий осуд, визнання вини і готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Визнання вини під тиском зібраних у справі доказів ще не свідчить про щире каяття ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень. Під час апеляційного розгляду встановлено, що поведінка винного під час досудового розслідування, судового розгляду вказувала на те, що він у вчиненому не розкаявся, належних висновків не зробив, повною мірою не оцінив негативних наслідків своїх дій, конкретних дій, які б відображали його щире каяття, не виконав.
Заслуговує на увагу й те, що шкода завдана кримінальним правопорушенням, зокрема, моральна, потерпілій у повному обсязі не відшкодована.
Суд визнав обставиною, яка пом`якшує винному покарання, лише відшкодування ним матеріальної шкоди, яка істотно не знижує ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а тому висновок про неможливість застосування ст. 69 КК України при призначенні покарання ОСОБА_6 обґрунтований.
Крім того, суди зважили на конкретні обставини кримінального правопорушення, дані про особу винного та дійшли переконання про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням в порядку ст. 75 КК України.
Апеляційний суд, переглянувши вирок щодо ОСОБА_6 в апеляційному порядку, дав належну оцінку доводам апеляційної скарги сторони захисту, які є аналогічними до тих, що викладені в касаційній скарзі засудженого, та із зазначенням докладних мотивів прийнятого рішення обґрунтовано залишив вказане рішення без зміни.
Призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є законним, справедливим та сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення нових кримінальних правопорушень, а також не буде становити "особистий надмірний тягар для особи" та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження немає.
Оскаржені судові рішення є законними, обґрунтованими та вмотивованими.
Мотиви щодо незгоди з вироком і ухвалою, на які посилається засуджений у касаційній скарзі, не спростовують правильності висновків судів і не містять переконливих доводів, які б дозволили Верховному Суду дійти висновку про порушення норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягаєзадоволенню.
Керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Вітовського районного суду Миколаївської області від 03 липня 2025 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 20 січня 2026 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого
- без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_15 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Це не юридична консультація. Перевіряйте текст постанови в реєстрі за посиланням угорі.
А як вирішували справи, схожі на вашу?
Підберемо рішення за вашою статтею та обставинами, покажемо, чим вони завершувались і який строк типовий.
Перевірити мою справу