Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 134/1367/21

провадження № 51-3091 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

засудженої ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на вирок Крижопільського районного суду Вінницької області від 07 квітня 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15 липня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018020190000026, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Кирнасівки Тульчинського району Вінницької області та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

та

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Омськ Російської Федерації та жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Крижопільського районного суду Вінницької області від 07 квітня 2025 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 визнано винуватими та засуджено за ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції Закону від 13 травня 2014 року) до покарання у виді штрафу у розмірі 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 4250 грн з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 1 рік. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_6 та ОСОБА_8 від призначеного основного та додаткового покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Цим же вироком ОСОБА_6 та ОСОБА_8 визнано невинуватими за ч. 3 ст. 191 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення.

Вирішено питання речових доказів процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 липня 2025 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_8 змінено в частині призначеного покарання за ч. 1 ст. 366 КК України. Визнано ОСОБА_6 та ОСОБА_8 винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено від покарання у зв`язку із закінченням строків давності. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку суду першої інстанції, ОСОБА_6 , обіймаючи посаду головного лікаря Крижопільського районного медичного центру первинної медико-санітарної допомоги, та ОСОБА_8 , який діяв від імені ФОП " ОСОБА_9 " і виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, у листопаді-грудні 2017 року, діючи умисно як службові особи, вчинили службове підроблення. Так, 13 та 30 жовтня, а також 21 листопада 2017 року між Крижопільським районним медичним центром первинної медико-санітарної допомоги та ФОП " ОСОБА_9 " було укладено договори підряду на капітальний ремонт Голубецької та Городківської лікарських амбулаторій загальною вартістю 728 393 грн. Проте підрядниками не було завершено передбачені договорами роботи у визначені строки, про що ОСОБА_6 та ОСОБА_8 достовірно знали. Незважаючи на це, останні склали та підписали акти приймання виконаних будівельних робіт, у яких зазначили завідомо неправдиві відомості про обсяги фактично виконаних робіт. Зокрема, 17 листопада 2017 року вони підписали акт № 1 щодо ремонту Голубецької ЛАЗПСМ, а 8 грудня 2017 року - акт № 2 щодо цього ж об`єкта та акт № 1 щодо ремонту Городківської ЛАЗПСМЗагальна вартість невиконаних робіт, підтверджена висновками судових будівельно-технічних експертиз, за відповідними актами становила 198 845 грн. За таких обставин, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 внесли до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, письмово засвідчивши виконання робіт, які фактично не були виконані.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати оскаржувані судові рішення щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_8 в частині їх засудження за ч. 1 ст. 366 КК України, визнати їх невинуватими та виправдати на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Стверджує, що в діях ОСОБА_6 та ОСОБА_8 відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, оскільки судами не було встановлено правових наслідків службового підроблення, попри фактичне виконання на об`єктах робіт та їх завершення в 2017-2018 роках. Крім того, у останніх відсутній прямий умисел, оскільки будівельні роботи проводились, приймання робіт відбувалось за участю відповідних працівників, а також виправдання за ч. 3 ст. 191 КК України, що підтверджує відсутність умислу саме на підроблення офіційних документів. Захисник вважає, що судом не сформульоване обвинувачення, визнане доведеним, що є порушенням ст. 374 КПК України. Вказує на порушення строків, передбачених статтями 219, 284 КПК України, оскільки кримінальне провадження за ст. 191 КК України, яке внесене до ЄРДР 23 січня 2018 року, було закрито постановою слідчого від 14 жовтня 2019 року, а постанову прокурора про скасовування рішення про закриття кримінального провадження прийнято лише 14 травня 2021 року, тобто поза межами строків досудового розслідування. Вважає, що рішення апеляційного суду не відповідає положенням ст. 419 КПК України. Заперечує про стягнення з ОСОБА_6 та ОСОБА_8 процесуальних витрат на проведення експертиз, оскільки останніх було виправдано та звільнено від покарання через закінчення строків давності

Під час касаційного розгляду захисники підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити, скасувати судові рішення та виправдати ОСОБА_6 та ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 366 КК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарг захисника та просив оскаржувані рішення залишити без змін.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судові рішення в частині визнання невинуватими та виправдання ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч. 3 ст. 191 КК України, не оспорюються, а тому не є предметом розгляду касаційного суду.

Відповідно до приписів ст. 438 КПКпідставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Водночас Суд звертає увагу, що в поданій касаційній скарзі захисник серед іншого, не погоджується з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, вказує на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та ставить під сумнів достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірка, як зазначалося вище, на підставі положень статей 433, 438 КПК України до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.

Тобто, такі доводи касаційної скарги не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції, оскільки Суд не вправі виходити за межі фактів та обставин, установлених у судах першої та апеляційної інстанцій, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Згідно зі ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок.

За правилами ст. 91 КПКУкраїни у кримінальному провадженні підлягають доказуванню зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення).

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПКУкраїни, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

Згідно з приписами ст. 418, ч. 2 ст. 419 КПКУкраїни судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.

У цьому кримінальному провадженні наведених положень процесуального закону судами попередніх інстанцій було дотримано.

Висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження ґрунтуються на аналізі показань свідків, засуджених, протоколів слідчих дій та інших доказів, наявних в матеріалах кримінального провадження.

Зіставивши докази в їх взаємозв`язку суд визнав, що показання учасників судового процесу, як і дані протоколів слідчих дій, експертних висновків та інших письмових доказів, на підставі ст. 84 КПКУкраїни є процесуальними джерелами доказів, і правомірно поклав їх в основу ухваленого рішення.

За наслідками судового розгляду даного кримінального провадження судом було встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , є службовими особами.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у складанні та видачі саме службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів.

Також суд визнав недоведеним висунуте ОСОБА_6 та ОСОБА_8 обвинувачення, передбачене ч. 3 ст. 191 КК України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, оцінивши наявні у справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

Оцінка доказів проведена судом згідно з вимогами процесуального законодавства з наведенням відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку.

Дії ОСОБА_6 та ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 366 КК судом кваліфіковано правильно, а вирок суду належним чином умотивований і відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.

Перевіряючи вирок в порядку апеляційної процедури, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність винуватості засуджених у вчиненні інкримінованих їм дій, та не встановила підстав для його скасування, як про це просила сторона захисту.

Колегія суддів вважає, що під час дослідження матеріалів кримінального провадження суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_8 за, зокрема, і апеляційною скаргою сторони захисту, перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, надав на всі доводи відповіді, зазначивши в ухвалі обґрунтування своїх висновків.

Зі змісту ухвали суду вбачається, що письмові докази, показання засуджених, свідків, а також встановлені місцевим судом обставини, були предметом ретельної перевірки апеляційного суду, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в ухвалі суду.

Водночас суд апеляційної інстанції не встановив порушень вимог процесуального закону під час збирання, дослідження та оцінки доказів, як і не встановив підстав для визнання таких доказів недопустимими, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

Доводи сторони захисту про відсутність в діях ОСОБА_6 та ОСОБА_8 ознак об`єктивної та суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, оскільки останні були визнанні невинуватими у вчиненні злочину ч. 3 ст. 191 КК України, були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції.

Згідно з диспозицією ч. 1 ст. 366 КК кримінальна відповідальність настає в разі вчинення однієї з альтернативних дій: а) складання неправдивого офіційного документу; б) видача неправдивого офіційного документа; в) внесення до офіційного документа неправдивих відомостей; г) інше підроблення офіційного документа. Складання неправдивих офіційних документів означає повне виготовлення документа, який містить інформацію, що не відповідає дійсності. При цьому форма та реквізити документа відповідають необхідним вимогам. Внесення до документів неправдивих відомостей - це внесення (включення) до дійсного (справжнього) офіційного документа, який зберігає належну форму та необхідні реквізити, інформації, яка повністю або частково не відповідає дійсності.

Видача неправдивих документів означає надання (передачу) його фізичним або юридичним особам або випуск для використання такого документа, зміст якого повністю або частково не відповідає дійсності і який був складений або службовою особою, яка його видала, або іншою службовою особою.

Використання завідомо підробленого документа є закінченим з моменту, коли документ пред`явлено або надано особою, незалежно від того, чи вдалося їй досягти поставленої мети.

Відносно кваліфікації дій службової особи за ст. 366 КК України, з об`єктивної сторони є те, що службове підроблення полягає у перекрученні істини в офіційному документі, вчиненому службовою особою з використанням свого службового становища. Такий злочин виявляється тільки в активній поведінці службової особи і може бути вчинений однією з декількох альтернативно передбачених у ч. 1 ст. 366 КК України дій: а) внесення до документів неправдивих відомостей; б) інше підроблення документів; в) складання неправдивих документів; г) видача неправдивих документів. Такі дії можуть полягати у викривленні правдивої інформації, що має бути відображена в офіційному документі або включати як умисне внесення хибних даних, так і приховування істинних обставин.

Об`єктивна сторона цього кримінального правопорушення також включає обов`язкову ознаку - суспільно небезпечні наслідки, зокрема, підробка офіційного документа може призводити до порушення нормальної діяльності державних органів, підприємств, установ, організацій або порушення прав громадян. Наприклад, наслідком може бути ухвалення неправомірного рішення, порушення обліку майна чи незаконне отримання певних прав.

Важливою умовою є усвідомлення службовою особою, в ході виконання своїх службових обов`язків, створення неправдивого документа (в тому числі і внесення до нього неправдивих чи не перевірених відомостей) та його застосування у службовій діяльності.

Враховуючи наведене, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції правильно кваліфікував дії засуджених, належним чином перевіривши наявність у них усіх ознак об`єктивної сторони складу злочинів, зокрема й з`ясувавши службові обов`язки, покладені на ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , зокрема, на письмове засвідчення факту виконання насправді невиконаних договорів та внесення до офіційних документів - акту № 2 від 08.12.2017 року приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2017 року, акту № 1 від 08.12.2012 року приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2017 року та акту № 1 від 17.11.2017 року щодо приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2017 року неправдиві відомості.

Крім того, відповідно до листа від 05 грудня 2017 року ОСОБА_8 повідомляє ОСОБА_6 про не виконання робіт в повному обсязі та про здійснення оплати в повному обсязі до договору підряду. Про повне не виконання робіт свідчать також дані, які містяться у протоколі огляду місця події від 24 січня 2018 року з доданими фототаблицями.

Частиною 2 ст. 17 КПКУкраїни передбачено, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання Суду у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_8 цей стандарт доведення винуватості повністю дотримано.

Висновки судів щодо оцінки доказів, врахованих при доведенні винуватості засуджених, відповідають фактичним обставинам та зроблені відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Доводи про упередженість судів та обвинувальний ухил при оцінки доказів, не знайшли свого підтвердження в ході касаційного перегляду судових рішень.

Твердження сторони захисту про те, що суд апеляційної інстанції формально розглянув кримінальне провадження та не дав відповідей на всі доводи апеляційної скарги захисника, є безпідставними.

Апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на основні доводи, зазначені в апеляційній скарзі сторони захисту (щодо недопустимості доказів, неправильної кваліфікації дій засуджених та інші), навів переконливі аргументи на їх спростування, указав підстави, з яких визнав скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував своє рішення.

Розглянувши кримінальне провадження, апеляційний суд постановив ухвалу, у якій навів детальні мотиви прийнятого рішення і яка повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПКУкраїни.

На думку колегії суддів, суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПКУкраїни, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.

Отже, підстав для скасування судових рішення та закриття кримінального провадження, як про це зазначає в касаційній скарзі захисник, колегія суддів не вбачає.

Доводи захисника про порушення строків досудового розслідування, є непереконливими.

Так, як убачається з матеріалів кримінального провадження, останнє було закрите 14 жовтня 2019 року , а постанову про скасування рішення щодо закриття провадження прийнято 14 травня 2021 року.

Однак сам по собі проміжок часу між зазначеними процесуальними рішеннями не є достатнім для висновку про істотне порушення вимог КПК України та не свідчить про те, що судами попередніх інстанцій допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке відповідно до ст. 438 КПК України є підставою для скасування судових рішень.

Крім того, питання порушення строків досудового розслідування стосується лише інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, за яке ОСОБА_6 та ОСОБА_8 визнанні невинуватими та виправданні.

Суд вважає необґрунтованими доводи сторони захисту про незаконність стягнення з засуджених процесуальних витрат за проведення судових експертиз.

Так, відповідно до частин 2, 3 статті 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не приймаючи рішення про новий судовий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл процесуальних витрат.

Частиною 1 статті 126 КПК України визначено, що суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.

У даному кримінальному провадженні апеляційний суд, змінивши вирок суду першої інстанції, звільнив засуджених від покарання, у зв`язку з чим процесуальні витрати за проведення експертизи підлягають стягненню із засуджених на загальних підставах.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставою для скасування чи зміни судових рішень, не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга захисника ОСОБА_7 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Крижопільського районного суду Вінницької області від 07 квітня 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15 липня 2025 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3