Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 750/3403/22

провадження № 51-783км25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженої ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 27 листопада 2025 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021272010000175, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 березня 2025 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 191 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 1 рік.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

За обставин, детально викладених у вироку суду, ОСОБА_6 визнано винуватою у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Зокрема, судом встановлено, що ОСОБА_6 будучи представником влади як голова Городнянської районної державної адміністрації, обіймала посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій і була службовою особою.

Розпорядженням Президента України від 19 грудня 2019 року ОСОБА_6 звільнено з вказаної посади і на підставі цього розпорядження, головним спеціалістом по роботі з персоналом апарату державної адміністрації ОСОБА_8 28 грудня 2019 року підготовлено проект розпорядження голови Городнянської РДА "Про припинення повноважень голови адміністрації ОСОБА_6 ", в якому вказано як підставу припинення повноважень ч. 2 ст. 8 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації".

Зазначений проект подано на підпис ОСОБА_6 , проте вона відмовилась його підписувати, про що комісією 8 січня 2020 року складено і підписано відповідний Акт про ознайомлення та відмову від підписання розпорядження.

При цьому ОСОБА_6 , діючи умисно, всупереч інтересам служби, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, самостійно підготувала, підписала та видала Розпорядження "Про припинення повноважень голови РДА ОСОБА_6 " від 2 січня 2020 року на підставі ст. 8 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації", п. 5 ч. 1 ст. 41, ст. 44, ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України, де пунктом 2.1 передбачено виплатити вихідну допомогу у розмірі шестимісячного середнього заробітку.

Водночас ОСОБА_6 , достовірно знаючи, що відповідно до Розпорядження Президента України, ст. 9 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації" її звільнено із посади у зв`язку із припиненням повноважень Президента України, та що посада голови місцевої державної адміністрації є строковою, у своєму розпорядженні безпідставно послалась на п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП, як на підставу звільнення, що і стало підставою для нарахування їй вихідної допомоги згідно зі ст. 44 цього Кодексу.

З метою приховати злочинний намір, ОСОБА_6 не надала проект розпорядження до структурних підрозділів РДА для погодження і проведення правової експертизи, та звернулась до начальника відділу фінансово-господарського забезпечення апарату РДА ОСОБА_9 , надавши їй копію розпорядження, з вимогою провести нарахування і здійснити виплату їй вихідної допомоги при звільненні, що остання і зробила, здійснивши 14 та 15 січня 2020 року розрахунок заробітної плати, на підставі якого в січні 2020 року ОСОБА_6 безпідставно нараховано та виплачено вихідну допомогу у розмірі 222 413, 94 грн.

Таким чином, на підставі розпорядження ОСОБА_6 , всупереч вимогам ст. 9 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації", п. 2 Постанови КМУ "Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія ЗУ "Про державну службу" від 20 квітня 2016 року № 304 зі змінами, п. 29 "Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ", (затвердженого Постановою КМУ від 28 лютого 2002 року № 228 зі змінами), голова Городнянської РДА ОСОБА_6 незаконно заволоділа бюджетними коштами в сумі 222 413, 94 грн, незаконно отримавши їх в якості вихідної допомоги при звільненні.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.

Зазначає, що склад інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення передбачає виключно прямий умисел, тобто остання мала чітко усвідомлювати протиправність своїх дій. В той же час ОСОБА_6 зазначала, що на момент підписання свого розпорядження, вона вважала його цілком законним, оскільки консультувалась з цього приводу з Обласною державною адміністрацією та іншими головами РДА.

Крім іншого, захисник звертає увагу на те, що розпорядження ОСОБА_6 про припинення повноважень голови РДА є чинним, воно не було визнано протиправним і скасовано, а притягнення останньої до кримінальної відповідальності стало можливим виключно в результаті того, що 10 липня 2024 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про неможливість застосування положень п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП до посадових осіб органів державної служби.

Суд апеляційної інстанції на вищенаведені порушення уваги не звернув та оцінки аргументам сторони захисту, в тому числі про відсутність в діях ОСОБА_6 вини у формі умислу, не надав. Отже, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК і підлягає скасуванню.

Позиції учасників судового провадження

Засуджена та її захисник підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.

З касаційної скарги вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, установлених судами нижчих інстанцій.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Згідно зі ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок.

За правилами ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення).

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

Згідно з приписами ст. 418, ч. 2 ст. 419 КПК судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.

У цьому кримінальному провадженні наведених положень процесуального закону судами попередніх інстанцій було дотримано.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Так, частиною 2 статті 191 КК передбачена кримінальна відповідальність за привласнення, розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. При цьому, зловживання службовим становищем як спосіб заволодіння майном означає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарчі функції для незаконного і безоплатного обертання чужого майна: незаконно дає вказівку матеріально відповідальній особі, підлеглій їй, про видачу майна; отримує майно за фіктивними документами, незаконно отримує премії, надбавки до зарплати, тощо. Закінченим це кримінальне правопорушення визнається з моменту незаконного безоплатного заволодіння майном або незаконної передачі його третім особам.

На відміну від привласнення і розтрати, для заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем основною ознакою є не наявність чи відсутність у винного певної правомочності щодо майна, яке є предметом кримінального правопорушення, а використання для заволодіння чужим майном офіційно наданих йому за посадою службових повноважень.

Суб`єктивна сторона даного кримінального правопорушення характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності) передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

За наслідками судового розгляду даного кримінального провадження суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_6 , працюючи на посаді голови Городнянської РДА, використала своє службове становище та повноваження, в результаті чого незаконно заволоділа бюджетними коштами в сумі 222 413, 94 грн, які незаконно отримала в якості вихідної допомоги при звільненні.

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження ґрунтуються на аналізі показань свідків, обвинуваченої, а також письмових доказів, наявних в матеріалах справи.

Колегія суддів вважає, що оцінка доказів проведена судом згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку.

Дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 191 КК кваліфіковано правильно, а вирок суду належним чином мотивований і відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , доводи якої за своїм змістом є аналогічними доводам, викладеним в його касаційній скарзі (про відсутність в діях ОСОБА_6 прямого умислу, як це передбачає склад інкримінованого кримінального правопорушення; про те, що остання на момент підписання розпорядження не могла знати про позицію Верховного Суду зі спірного питання; про те, що на даний момент розпорядження ОСОБА_6 від 2 січня 2020 року є чинним і не було скасовано та інші), з дотриманням вимог статей 404, 405, КПК перевірив зазначені в ній вимоги, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав скаргу необґрунтованою.

За результатами апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за наведених у вироку обставин.

Обґрунтовуючи своє рішення суд послався на показання допитаних у місцевому суді свідків: ОСОБА_10 (працівник відділу з питань корупції РДА), котра пояснила, що не погоджувала розпорядження, яке передбачало виплату обвинуваченій коштів при звільненні, оскільки такі виплати були не зовсім законні. Крім цього, свідок зазначила, що зверталась до НАЗК відносно можливого конфлікту інтересів, готувала доповідні, попереджала ОСОБА_6 про незаконність таких виплат; ОСОБА_11 (керівник апарату РДА), котра підтвердила, що кодровою службою був підготовлений проект розпорядження про звільнення, однак обвинувачена запропонувала свій проект, що передбачав виплати при звільненні, який остання і підписала. Зазначила, що юрист РДА щодо цієї виплати написала заперечення. У такому випадку інші служби вивчають це питання і приймають рішення підписувати розпорядження чи ні. Є регламент, де передбачений порядок візування. Свідок не візувала розпорядження обвинуваченої, оскільки були сумніви щодо виплат, враховуючи і заперечення юриста. Отже, процедура погодження не була дотримана та регламент був порушений. Був висновок юриста про те, що розпорядження ОСОБА_6 не відповідає вимогам закону, та остання бачила цей висновок, але все ж підписала своє розпорядження про звільнення; ОСОБА_8 (головний спеціаліст по роботі з персоналом РДА), котра підтвердила, що вона готувала розпорядження про звільнення ОСОБА_6 з посади голови РДА на підставі ЗУ "Про місцеві державні адміністрації". Пояснила, що є перелік осіб, які погоджують розпорядження, та якщо всі погодять, то вона подає його на підпис голові, що і було зроблено. Проте, ОСОБА_6 його не підписала, а винесла своє розпорядження, яке інші спеціалісти РДА відмовились погоджувати, оскільки в ньому були додаткові статті щодо грошових виплат, які не відповідали закону. Зазначила, що в ОДА надсилали розпорядження, але відповіді не отримали; ОСОБА_12 (начальник загального відділу організації роботи та контролю РДА), яка підтвердила, що є інструкція з діловодства та регламент, відповідно до яких проект розпорядження надають на погодження юридичному відділу, керівнику апарату, головному бухгалтеру. Свідок погодила розпорядження кадрової служби, а розпорядження ОСОБА_6 не погодив ніхто, оскільки був висновок юриста щодо незаконності грошових виплат при звільнені; ОСОБА_13 , яка пояснила, що проект розпорядження про звільнення готує керівник апарату, а вона лише його погоджує разом з іншими особами. На той час вона виконувала обов`язки заступника голови РДА та не могла не погодити розпорядження, оскільки воно стосувалось й інших питань. Також свідку було відомо, що керівник апарату зверталась в ОДА та НАЗК відносно законності такого розпорядження.

Апеляційний суд наголосив на тому, що окрім показань свідків, винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, підтверджується сукупністю письмових доказів, а саме: листом в. о. голови Чернігівської РДА, згідно з яким до прокуратури направлено документи (копії: розпорядження Президента України "Про звільнення ОСОБА_6 з посади голови Городнянської РДА" від 19 грудня 2019 року № 554/2019-рп; розпорядження № 1-к від 2 січня 2020 року "Про припинення повноважень голови РДА ОСОБА_6 ", яке підписано останньою, з яким ознайомлена ОСОБА_13 , та яке не містить підписів погодження відповідними працівниками; Акта про ознайомлення та відмову від підписання розпорядження голови РДА, який підписано відповідними працівниками 8 січня 2020 року; розпорядження "Про припинення повноважень голови адміністрації ОСОБА_6 ", без дати, номеру та підпису голови ОСОБА_6 , яке містить підписи погодження подання відповідних працівників від 28 грудня 2019 року; висновок до проекту розпорядження голови РДА за підписом головного спеціаліста-юрисконсульта апарату РДА ОСОБА_14 від 28 грудня 2019 року; доповідної записки про можливий конфлікт інтересів, адресованої заступнику голови РДА ОСОБА_13 уповноваженою особою з питань запобігання корупції РДА ОСОБА_15 ; повідомлення про реальний/потенційний конфлікт інтересів від 2 жовтня 2020 року № 01-31/16 направлене ОСОБА_16 до НАЗК; листа Департаменту моніторингу дотримання законодавства про конфлікт інтересів та інших обмежень щодо запобігання корупції НАЗК "Про розгляд повідомлення", адресованого ОСОБА_17 ); листом керівника апарату Чернігівської РДА про направлення слідчому документів (копій: розпорядження № 33-к відповідно до якого ОСОБА_6 з 6 травня 2015 року приступила до виконання повноважень голови Городнянської РДА; розпорядження Президента України "Про звільнення ОСОБА_6 з посади голови Городнянської РДА"; копія візування вищевказаного розпорядження, згідно якого ОСОБА_6 надає ОСОБА_8 вказівку до розробки проекту розпорядження про складання повноважень; особових рахунків ОСОБА_6 за 2019, 2020 рр.; табелю обліку використання робочого часу за січень 2020 року; списку перерахувань в банк № 5 заробітної плати за січень 2020 року, виплата заробітної плати, зокрема ОСОБА_6 в сумі 49 200, 00 грн; списку перерахувань в банк № 10 заробітної плати за січень 2020 року, виплата зарплати ОСОБА_6 в сумі 178 879, 22 грн; зведеної відомості сум для зарахування на рахунки, зарплата за ІІ половин січня щодо ОСОБА_6 в сумі 69, 26 грн; архівна копія розпорядження Городнянської РДА № 804 від 21 грудня 2017 року за підписом голови ОСОБА_6 "Про функціональні повноваження голови, першого заступника голови, заступника голови та керівника апарату райдержадміністрації" тощо); протоколом огляду документів від 19 лютого 2022 року, (відповідно до якого слідчим було оглянуто документи, отримані на підставі ухвали слідчого судді, що перебували у володінні Чернігівської РДА, які описані в протоколі).

Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/125-22/2350-ЕК від 25 травня 2022 року документально підтверджуються висновки спеціаліста управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області, зазначені у довідці (висновку) від 15 лютого 2022 року, в частині розміру нарахування та виплати голові Городнянської РДА ОСОБА_6 вихідної допомоги при звільненні у розмірі шестимісячного середнього заробітку в січні 2020 року в сумі 222 413, 94 грн.

Суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що ОСОБА_6 , як голові РДА, було достеменно відомо про порядок документообігу в органах державної влади, їх порядок оформлення, реєстрації, проте процедуру погодження нею не було виконано. До того ж, вона пояснювала, що після отримання розпорядження був підготовлений проект про звільнення в двох варіантах - з виплатою вихідної допомоги та без такої, однак юрист РДА не погодила розпорядження з виплатою коштів, оскільки вважала виплату неправомірною.

При цьому, ОСОБА_6 , будучи службовою особою, використала свою посаду, впливовість для видачі відповідного розпорядження. Так, допитані у суді свідки вказували, що ОСОБА_6 одноособово, без погодження з відповідними структурними підрозділами, видала розпорядження, в якому зазначила про виплату їй вихідної допомоги в розмірі шестимісячного середнього заробітку.

Отже, у підсумку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_6 у заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, доведено поза розумним сумнівом сукупністю достатніх доказів, які є взаємодоповнюючими, належними й допустимими.

Відтак, письмові докази, показання засудженої, свідків, а також встановлені місцевим судом обставини, були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в ухвалі суду.

Відхиляючи твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_6 на момент події не могла знати, що посада голови РДА не є строковою, в відтак на неї не розповсюджується вимоги п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП, через що у неї не було прямого умислу на вчинення вказаних дій, суд апеляційної інстанції послався на положення ч. 3 ст. 118 Конституції України, частини 1, 2 ст. 8 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації", де визначено, що голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом України на строк його повноважень.

Крім того, суд зазначив, що наведене правило відображено у Порядку розгляду питань, пов`язаних з підготовкою і внесенням подань щодо осіб, призначення на посаду та звільнення яких здійснюється Президентом України (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 298), а також навів з цього приводу відповідну практику Верховного Суду.

Зокрема, суд вказав, що питання, пов`язані з призначенням та припиненням повноважень голів місцевих державних адміністрацій, врегульовані спеціальним Законом № 586-ХІV "Про місцеві державні адміністрації", яким передбачено право новообраного Президента України в установленому законодавством порядку призначати нових голів місцевих державних адміністрацій та припиняти їх повноваження, у зв`язку із закінченням повноважень попереднього Президента України на підставі подання КМ України.

Таким чином, твердження захисника про можливість поширення норм трудового законодавства на випадок звільнення ОСОБА_6 з посади голови районної державної адміністрації і, як наслідок, законність винесеного нею розпорядження, є безпідставними (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 листопада 2020 року у справі № 540/1668/19).

Враховуючи наведене, апеляційний суд зазначив, що застосування п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП у разі припинення повноважень голів місцевих державних адміністрацій не допускається.

Разом з цим, суд звернув увагу на те, що довідкою (висновком) Держаудитслужби Чернігівської області підтверджується порушення вимог ст. 9 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 №586-XIV, п. 2 постанови КМ України "Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія ЗУ "Про державну службу" від 20 квітня 2016 року № 304 зі змінами, наслідком якого стало безпідставна виплата ОСОБА_6 вихідної допомоги при звільненні. Вищенаведене також підтверджується й висновком експерта № СЕ-19/125-22/2350-ЕК від 25 травня 2022 року.

Що стосується тверджень захисника про те, що суд апеляційної інстанції неправильно трактував постанову Касаційного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі № 815/3200/16, оскільки з її змісту вбачається, як раз можливість застосування положень п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП до посадових осіб органів державної влади, а не навпаки, то слід зазначити, що апеляційний суд послався на вищезгадану постанову Суду, обґрунтовуючи свій висновок про те, що посада голови РДА є строковою, а не в частині можливості застосування наведених положень КЗпП. Аналогічне посилання (відносно посади голови РДА) зробив апеляційний суд на постанову Касаційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року.

Крім цього, слід звернути увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 липня 2024 року дійшла висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування у подібних правовідносинах п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП, які викладені у постановах Касаційного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі № 815/3200/16 та від 6 серпня 2020 року у справі № 186/294/16-а, зазначивши, що повноваження посадових осіб публічного права, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування, припиненню на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП не підлягають.

Відносно тверджень сторони захисту про те, що ОСОБА_6 в січні 2020 року не могла достовірно знати про те, що її посилання у розпорядженні про звільнення на п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП є безпідставним, оскільки не могла знати про те, якою буде позиція Великої Палати Верховного Суду у липні 2024 року, то суд апеляційної інстанції зауважив, що ОСОБА_6 не підписала проект розпорядження від 28 грудня 2019 року (підготовлений ОСОБА_8 ), який було погоджено згідно з регламентом відповідними посадовими особами, та який не передбачав виплати вихідної допомоги. При цьому, остання знала про існування висновку, процедуру погодження розпорядження з відповідальними особами та службами РДА, однак 2 січня 2020 року видала та підписала свій варіант розпорядження без відповідного погодження.

Водночас, суд наголосив на тому, що норми діючого законодавства про працю, що діяли на момент вчинення злочину, чинні й на даний час, та зміни до таких норм не приймались. Крім того, головним юрисконсультом заперечувалась правомірність посилання в розпорядженні на п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП стосовно виплати вихідної допомоги. Отже, ОСОБА_6 мала усвідомлювати протиправність своїх дій, а саме неможливість застосування положень п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що посилання захисту на існування різної судової практики на час видання ОСОБА_6 розпорядження і на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2024 року, та необізнаність обвинуваченої в 2020 році про неможливість отримання вихідної допомоги з цих підстав, є неспроможними, з чим погоджується й колегія суддів Верховного Суду.

Поміж наведеного, предметом перевірки апеляційного суду були й посилання сторони захисту на те, що згідно відповіді НАЗК, агентство наголошувало на правомірності дій ОСОБА_6 .

Визнаючи вказані твердження безпідставними суд зазначив, що згадана відповідь не свідчить про невинуватість ОСОБА_6 , оскільки в ній зроблено висновок про відсутність у останньої дискреційних повноважень саме на встановлення і визначення розміру вихідної допомоги при виданні розпорядження від 2 січня 2020 року.

Також у відповіді НАЗК вказано, що здійснення контролю за дотриманням вимог Кодексу, а також регламенту Городнянської РДА виходить за межі компетенції Національного агентства. Отже, законність видання такого Регламенту Департаментом моніторингу дотримання законодавства про конфлікт інтересів та інших обмежень щодо запобігання корупції не встановлювалась. Крім цього, суд зазначив, що вищенаведене також підтверджується відповіддю керівника Департаменту запобігання конфлікту інтересів від 23 лютого 2022 року, згідно з якою Національне агентство, будучи наділеним повноваженнями з надання роз`яснень щодо наявності конфлікту інтересів та вжиття заходів реагування за фактами порушень вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, не вирішує питання правомірності та законності прийняття управлінських рішень як таких.

Крім того, судом перевірялись твердження сторони захисту про те, що згідно діючого на той час законодавства голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово та несуть за них відповідальність згідно з законом, а тому факт погодження або непогодження виданого ОСОБА_6 розпорядження керівниками структурних підрозділів РДА не мав жодного значення.

Відхиляючи вказані твердження суд вказав, що 27 грудня 2019 року головним спеціалістом ОСОБА_8 був розроблений проект розпорядження, який 28 грудня 2019 року погоджений всіма відповідними особами і службами РДА, проте ОСОБА_6 його не підписала (про що було складено відповідний акт), а надала інший проект, до якого було надано висновок головного спеціаліста-юрисконсульта від 28 грудня 2019 року та висновок уповноваженої особи із запобігання та виявлення корупції від 2 січня 2020 року. Отже, ОСОБА_6 була обізнана про необхідність погодження відповідно до регламенту виданого нею розпорядження, як і про існування висновку про неправомірність посилань в її розпорядженні на статті КЗпП, що передбачали виплату вихідної допомоги. Однак, вона свідомо підготувала та одноособово, без погодження з іншими відповідальними особами, підписала розпорядження, на підставі якого в подальшому отримала вихідну допомогу.

Крім цього, суд зазначив, що обізнаність ОСОБА_6 з законодавчими та локальними актами в сфері її роботи на займаній посаді, є свідченням наявності в її діях прямого умислу на вчинення інкримінованого кримінального правопорушення. Про це також свідчить й акт про ознайомлення та відмову від підписання розпорядження голови Городянської РДА.

При цьому факт того, що розпорядження ОСОБА_6 не було скасовано в передбаченому законом порядку, не свідчить про автоматичну відсутність в діях останньої складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, оскільки нею, як службовою особою з використанням свого службового становища, умисно і безпідставно було отримано вихідну допомогу при звільненні. Також, не впливає на суть висунутого ОСОБА_6 обвинувачення та не свідчить про відсутність в її діях складу злочину той факт, що Чернігівською обласною державною адміністрацією були виділені додаткові грошові кошти на відповідні виплати (вихідна допомога), оскільки таке розпорядження не перевірялось на предмет підстав законності, і шкода в даному випадку була заподіяна юридичній особі - Чернігівський районній державній адміністрації.

На переконання колегії суддів, вищенаведені висновки апеляційного суду є вмотивованими та такими, що узгоджуються з матеріалами кримінального провадження і відповідають вимогам закону.

Отже, в супереч доводам захисника, колегія суддів Верховного Суду вважає, що ОСОБА_6 , відмовившись від підписання проекту розпорядження про припинення повноважень голови адміністрації на підставі ч. 2 ст. 8 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації", та склавши і підписавши власне розпорядження на підставі ст. 8 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації", п. 5 ч. 1 ст. 41, ст. 44, ч. 1 ст. 83 КЗпП, де пунктом 2.1 передбачено виплатити вихідну допомогу у розмірі шестимісячного середнього заробітку (яке вона надала ОСОБА_9 з вимогою провести нарахування і здійснити виплату їй вихідної допомоги при звільненні), керувалась корисливим мотивом та діяла саме з прямим умислом, оскільки вона усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Твердження сторони захисту про те, що суд апеляційної інстанції формально розглянув апеляційну скаргу захисника та не дав відповідей на всі її доводи, є безпідставними.

Вимоги до мотивування судових рішень засновані на положеннях ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. З урахуванням позицій ЄСПЛ про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 цієї Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень (справа "Салов проти України"), у цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано.

Апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на основні доводи, зазначені в апеляційній скарзі сторони захисту, навів переконливі аргументи на їх спростування, указав підстави, з яких визнав скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував свою позицію.

Розглянувши кримінальне провадження, апеляційний суд постановив ухвалу, у якій навів детальні мотиви прийнятого рішення і яка повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали розглядуваної справи не містять вказівки на допущення порушень норм матеріального чи процесуального законів, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого апеляційним судом рішення.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судове рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 27 листопада 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_18