Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 712/2116/25

провадження № 51-2895 км 26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 лютого 2026 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 30 червня 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024250310003639 від 29 жовтня 2024 року, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Винеторі Ніспоренського району, Молдова, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 Кримінального кодексуУкраїни (далі - КК України).

Змістсудовихрішеньівстановленісудамипершоїтаапеляційноїінстанційобставини

За вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 лютого 2026 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України. Призначено покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 1 ст. 357 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Вирішено питання щодо речових доказів.

За обставин, детально наведених у вироку місцевого суду, ОСОБА_7 у невстановлений слідством період часу та місці, однак не пізніше 26 серпня 2024 року, умисно, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу, в умовах воєнного стану, таємно викрав у потерпілого ОСОБА_8 офіційний документ, а саме платіжну банківську (пластикову) картку АТ КБ "ПриватБанк".

Надалі, ОСОБА_7 в період з 12:43 26 серпня по 19:27 31 серпня 2024 року, перебуваючи в м. Черкаси, умисно, таємно, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, використовуючи незаконно здобуту згадану платіжну банківську картку викрав грошові кошти потерпілого ОСОБА_8 , шляхом розрахунку за товари в зазначених у вироку магазинах та ломбарді на загальну суму 17534,55 грн.

Черкаський апеляційний суд ухвалою від 30 червня 2026 року апеляційну скаргу з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_7 залишив без задоволення, вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 лютого 2026 року - без змін.

Вимогитаузагальненідоводиосіб, якіподали касаційніскарги

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги, зазначає, що:

· висновки судів про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України, ґрунтуються на припущеннях;

· наявність заяви ОСОБА_7 про добровільну видачу картки (яку він знайшов наприкінці серпня 2024 року) не доводить, що саме він здійснював розрахунки цією карткою в зазначені періоди часу;

· у матеріалах кримінального провадження відсутній висновок відповідної судової експертизи задля ідентифікації особи, яка відображена на відео. Разом з тим, згідно з протоколом огляду предмета від 6 грудня 2024 року (відеозапис з магазину "Trash") зафіксовано лише те, що розрахунок здійснює "особа чоловічої статі", і цей протокол не містить опису будь-яких ознак, які б дозволили ідентифікувати саме ОСОБА_7 ;

· речові докази - диски із відеозаписами з камер спостереження та банківська картка АТ КБ "ПриватБанк" є недопустимими доказами у зв`язку з грубим порушенням порядку їх зберігання. Крім того, внутрішній опис матеріалів кримінального провадження був складений лише до 53-го аркуша, водночас наявний у справі протокол допиту свідка не був внесений до внутрішнього опису кримінального провадження. Наголошує, що апеляційний суд залишив поза увагою складений з цього приводу акт від 01 квітня 2026 року;

· 10 лютого 2026 року в ході судового засідання у місцевому суді ОСОБА_7 був змушений вийти з режиму відеоконференції, втім цей суд продовжив судовий розгляд за відсутності обвинуваченого, провів судові дебати та стадію останнього слова без його участі. Захисник зауважує, що відхилення доводів в цій частині апеляційним судом порушує право ОСОБА_7 на захист;

· суд першої інстанції безпідставно вказав у вироку, що обвинувачений є раніше судимий, що вплинуло на призначене покарання та можливість застосування положень ст. 75 КК України. Водночас колегія суддів апеляційного суду дійшла помилкового висновку, що вказане не впливає на вид і розмір покарання;

· судами порушено приписи ст. 22 КПК України, їхні рішення є невмотивованими та не відповідають положенням ст. 370 КПК України.

Письмових заперечень від інших учасників кримінального провадження на касаційну скаргу сторони захисту до Верховного Суду не надходило.

Позиціїучасниківсудовогопровадження

Прокурорзаперечував проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Захисник підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити.

МотивиСуду

Заслухавшидоповідьсудді, обговорившидоводи, наведенівкасаційнійскарзі, перевірившиматеріаликримінальногопровадження, колегіясуддівдійшлатакихвисновків.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Колегія суддів звертає увагу, що Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. У зв`язку з цим, відповідно до вимог ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.

З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 4 липня 2018 року в справі № 688/788/15-к, від 8 жовтня 2019 року в справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року в справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 р. у справі № 760/23459/17 та ін.).

Цей стандарт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 , на думку колегії суддів касаційного суду, було дотримано.

Так, засуджений ОСОБА_7 в ході судового розгляду судами попередніх інстанцій свою вину не визнав та показань не надавав.

Водночас суди дійшли висновку про винуватість останнього у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України, на підставі показань потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 .

Так, потерпілий ОСОБА_8 показав місцевому суду, що загубив банківську карту, а нестачу грошових коштів побачив у додатку "Приват 24", після чого звернувся до правоохоронних органів.

Допитаний місцевим судом свідок ОСОБА_9 показав, що він знайомий з ОСОБА_7 , зустрівшись з яким 26 серпня 2024 року, прийняв його пропозицію спільного відпочинку. У період з 26 по 31 серпня 2024 року вони вживали алкогольні напої, якими засуджений його пригощав. Разом з тим зауважував, що ОСОБА_7 у різних магазинах та в ломбарді "Сейф" розраховувався банківською карткою, про походження якої йому не відомо.

Оцінюючі згадані показання, суди дійшли переконання про їхню послідовність, логічність, а також належність та достовірність. До того, ж суди слушно зауважили, що ці показання узгоджуються і з іншими письмовими доказами. Так, суди обґрунтували свої рішення, зокрема, такими доказами:

- даними заяви ОСОБА_8 про долучення ксерокопій документів від 07 грудня 2024 року, а саме: довідки з АТ КБ "ПРИВАТБАНК" про рух коштів по його рахунку;

- даними протоколу зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису від 05 грудня 2024 року, відповідно до якого при проведенні зняття показань було встановлено наявні камери відеоспостереження в приміщенні ломбарду "Сейф", що розташований за адресою: бульвар Шевченка, 243, м. Черкаси, які зафіксували момент вчинення кримінального правопорушення;

- даними протоколу огляду від 05 грудня 2024 року, з додатком (диском), на якому знаходяться два файли, які містять кольорове зображення, а саме: вхід та вихід до приміщення відділення ломбарду, приміщення відділення ломбарду, ОСОБА_7 з іншою особою, які розглядають вітрину де знаходяться мобільні телефони та ОСОБА_7 тримає банківську картку, розраховується та зі столу бере мобільний телефон та вони прямують до виходу з приміщення ломбарду;

- даними протоколу зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису від 06 грудня 2024 року, відповідно до якого при проведенні зняття показань було встановлено наявні камери відеоспостереження в приміщенні магазину "Trash", що розташований за адресою: вул. Байди Вишневецького, 683, м. Черкаси, які зафіксували момент вчинення кримінального правопорушення в період часу з 27 серпня з 07:36 до 27 серпня 2024 року до 09:22 ;

- даними протоколу огляду від 06 грудня 2024 року, з додатком (диском), відповідно до якого в результаті огляду виявлено DVD диск, при відкритті якого є один файл, якій містить кольорове зображення, а саме: касові зони, ОСОБА_7 розраховується за пиво та ще одну пляшку спиртного банківською карткою та після розрахунку залишає приміщення магазину;

- даними протоколу зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису від 06 грудня 2024 року, відповідно до якого при проведенні зняття показань було встановлено наявні камери відеоспостереження в приміщенні магазину "Trash", що розташований за адресою: вул. Байди Вишневецького, 683, м. Черкаси, які зафіксували момент вчинення кримінального правопорушення 26 серпня 2024 року в період часу з 17:51 по 18:51;

- даними протоколу огляду предмета від 06 грудня 2024 року з додатком (диском), відповідно до якого в результаті огляду виявлено DVD диск, на якому знаходиться кольорове зображення, а саме: касові зони та особа чоловічої статті здійснює розрахунок за пляшку пива банківською картою, яку тримає в правій руці та після чого прямує до виходу;

- даними заяви ОСОБА_7 про добровільну видачу працівникам поліції банківської картки АТ КБ "ПРИВАТБАНК" № НОМЕР_1 , яку він знайшов в кінці серпня 2024 неподалік ЖК "Графський" по вул. Байди Вишневецького у м. Черкаси за допомогою якої розрахувався за здійснені покупки;

- даними протоколу огляду від 06 грудня 2024 року з фототаблицею, відповідно до якого у присутності понятих за участю ОСОБА_7 було оглянуто місцева ділянка по вул. Пастерівська, 102 на якій знаходиться ОСОБА_7 , який добровільно видав банківську картку АТ КБ "ПРИВАТБАНК" № НОМЕР_2 , 06/28, яка належить невідомій особі та якою розрахувався в різних магазинах в м.Черкаси протягом часу з 28 по 31 серпня 2024 року.

Оцінюючи зазначені вище відеозаписи, суди встановили, що на них зображено обвинуваченого ОСОБА_7 .

Разом з цим, Суд зауважує, що суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. У зв`язку з цим, відповідно до вимог ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції, зокрема, не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу та здійснювати переоцінку доказів. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

До того ж суди слушно зауважили, що обвинувачений, заперечуючи свою винуватість, жодних обґрунтованих доводів щодо оспорювання фактичних даних наявних записів не навів. Разом з тим перебування останнього в місцях зафіксованих на наведених записах збігається з місцем та часом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Дослідивши та оцінивши наведені вище докази суди обґрунтовано зазначили, що про умисел ОСОБА_7 на заволодіння коштами потерпілого свідчить нетривалий час, упродовж якого він розраховується знайденою карткою, проведення за один день більше десяти транзакцій.

Зіставивши докази в їх взаємозв`язку, місцевий суд, з висновками якого обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, умотивовано визнав, що показання свідка та потерпілого, дані протоколів слідчих дій та інших письмових доказів, на підставі ст. 84 КПК України є процесуальними джерелами доказів, і правомірно поклав їх в основу ухваленого рішення.

Зважаючи на викладене, за результатом розгляду кримінального провадження суди, оцінивши усі докази у їх сукупності та взаємозв`язку, дійшли обґрунтованого та мотивованого висновку, що винуватість ОСОБА_7 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України, доведена прямими та непрямими доказами, безпосередньо дослідженими в місцевому суді поза розумним сумнівом.

Водночас варто зауважити, що Верховний Суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому.

Щодо доводів касаційної скарги про недопустимість доказіву виді відеозаписів та банківської карти у зв`язку з їх неналежним зберіганням у матеріалах справи та неналежного оформлення матеріалів кримінального провадження органом досудового розслідування

Так, положеннями статей 86, 87 КПК України визначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Водночас, як убачається з матеріалів справи, оскарженим вироком місцевого суду вирішено банківську карту банку АТ КТ "ПриватБанк" та три DVD-R диска з відеозаписами з камер відеоспостереження з приміщень "Сейф", магазину "Trash", які приєднані до матеріалів кримінального провадження, залишити при матеріалах кримінального провадження, що повністю узгоджується з положеннями ст. 100 КПК України. До того ж захисник, обґрунтовуючи доводи в цій частині не зазначає, як це могло би вплинути на допустимість доказів з огляду на приписи статей 86, 87 КПК України.

Крім того, посилання захисника на неналежне оформлення матеріалів досудового розслідування органом досудового розслідування також не впливає на надану судами оцінку досліджених доказів та на правильність висновків судів попередніх інстанцій, тож доводи касаційної скарги в цій частині не є слушними.

Щодо доводів касаційної скарги про розгляд справи місцевим судом за відсутності обвинуваченого ОСОБА_7 .

Так, право особи на захист у кримінальному провадженні передбачено положеннями національного законодавства, зокрема ч. 3 ст. 63, п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України та п. 13 ч. 1 ст. 7, ст. 20 КПК України. Стаття 63 Конституції України закріплює право на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного. Забезпечення права на захист відповідно до ст. 7 КПК України є однією із засад кримінального провадження. Зміст забезпечення права на захист як загальної засади кримінального провадження розкривається у ч. 1 ст. 20 КПК України, зокрема, підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Також право на захист забезпечується й іншими нормами КПК України, зокрема статтями 49, 52, 54, 87, 338, 339, а також п. 4 ч. 2 ст. 412.

Дослідивши доводи апеляційної скарги в цій частині, суд апеляційної інстанції встановив, що місцевий суд протягом усього розгляду забезпечив ОСОБА_7 умови задля реалізації обвинуваченим своїх прав, передбачених, зокрема, ч. 4 ст. 42 КПК України.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що обвинувачений брав участь протягом всього судового засідання, водночас ОСОБА_7 з власної ініціативи, добровільно відмовився від дачі показань, виступу у судових дебатах та зверненні до суду з останнім словом. До того ж перевіривши технічний запис судового засідання від 10 лютого 2026 року, колегія суддів зауважує, що місцевим судом здійснено перевірку фактичного перебування обвинуваченого в кімнаті, призначеній для проведення відеозв`язку, а також належної якості відеоз`єднання шляхом телефонного зв`язку з уповноваженими представниками колонії.

Крім того, суд апеляційної інстанції слушно зауважив, що захист прав та законних інтересів у судовому засіданні здійснював професійний адвокат ОСОБА_6 , який реалізував можливість виступити в судових дебатах та повідомив суду узгоджену з обвинуваченим позицію захисту.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що право на захист обвинуваченого порушено не було, тож доводи касаційної в цій частині не знайшли свого підтвердження.

Щодо доводів касаційної скарги щодо призначеного покарання

Зміст доводів касаційної скарги в цій частині зводиться до того, що місцевий суд визначив ОСОБА_7 як особу, яка раніше не була судима в силу ст. 89 КК України, що вплинуло на призначене покарання.

Так, статтями 50 і 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Вирішення зазначеного питання належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті), видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що мають братися до уваги під час призначення покарання.

Призначаючи ОСОБА_7 покарання, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК України.

Так, призначаючи покарання ОСОБА_7 суд врахував тяжкість скоєних ним кримінальних правопорушень, відсутність обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, особу обвинуваченого, негативну характеристику за місцем проживання, а також відсутність його на обліках в лікарів нарколога та психіатра. Крім того, цей суд зробив посилання на те, що обвинувачений раніше несудимий в силу ст. 89 КК України.

З огляду на викладене місцевий суд дійшов переконання про відсутність підстав для застосування положень статей 69, 69-1 або 75 КК України.

Разом з тим, апеляційний суд, перевіряючи доводи сторони захисту в цій частині, правильно констатував безпідставність указівки місцевого суду на те, що ОСОБА_7 раніше судимий, адже згідно зі ст. 89 КК України він є таким, що раніше не судимий. Водночас апеляційний суд дійшов переконання, що таке помилкове твердження суду першої інстанції не вплинуло на вид та розмір призначеного покарання, а також на висновки місцевого суду щодо неможливості звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.

Отже, ураховуючи те, що в касаційній скарзі захисника не наведені фактичні дані, які б указували на істотну диспропорцію між визначеним судами покаранням та вчиненим ОСОБА_7 злочинними діями, колегія суддів касаційного суду погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції і вважає, що призначене засудженому покарання з урахуванням вищенаведених обставин у даній конкретній справі, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості і не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання.

За обставин цього кримінального провадження таке покарання буде справедливим, співмірним характеру скоєних дій, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів, відповідатиме принципам законності, індивідуалізації та справедливості.

Решта доводів касаційної скарги захисника висновків судів першої та апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості засудженого зроблені з дотриманням вимог ст. 22, 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Отже Суд уважає, що всупереч наведеним у касаційній скарзі доводам сторони захисту, вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є законними й обґрунтованими, належним чином вмотивованими, вони в повній мірі відповідають вимогам ст. 370 КПК України.

Враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які би були безумовними підставами для скасування або зміни оскаржених судових рішень, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 лютого 2026 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 30 червня 2026 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргузахисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3