Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 446/326/18

провадження № 51-3414км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

представників потерпілого ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 ? адвоката ОСОБА_6 на вирок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 січня 2026 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 травня 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12017140090001542, стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого в цьому ж селищі ( АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 361 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Буський районний суд Львівської області вироком від 20 січня 2026 року визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 361 КК та призначив йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_7 звільнено від призначеного за ч. 1 ст. 361 КК покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Вирішено питання щодо речових доказів, арешту майна та судових витрат.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він в період часу до 05 травня 2017 року, будучи засновником ФОП " ОСОБА_10 ", умисно, з корисливих мотивів, маючи намір на несанкціоноване втручання в роботу мереж електрозв`язку за допомогою телекомунікаційних засобів та каналів, в порушення вимог п. 2 ст. 30, 41 Закону України "Про радіочастотний ресурс України", за відсутності ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України, незаконно експлуатував базові станції передавання даних з широкосмуговим радіо доступом "Мikro-Tik", моделі "Omnitik", серійний номер: 2BDB0104D027/128, який знаходився на будинку АДРЕСА_3 та маючи частоту випромінювання, згідно протоколу № 276 МР 26 інструментальної оцінки характеристик незаконно діючого РЕЗ від 05 травня 2017 року, становить 5280 МГц, що співпадає з частотою випромінювання РЕЗ ТзОВ ВКФ " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", за адресою: АДРЕСА_3 , діючого згідно дозволу РЧР- СРТ-46-0176953 від 09 квітня 2015 року, згідно ліцензії № 7945 від 19 лютого 2015 року, що призвело до спотворення процесу обробки інформації ТзОВ ВКФ " ІНФОРМАЦІЯ_3 " лімітед.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 27 травня 2026 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 - без змін.

Вимоги та доводи, викладені в касаційній скарзі

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржувані судові рішення стосовно ОСОБА_7 , а кримінальне провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та повернути засудженому 35 008,44 грн судових витрат, стягнутих вироком за проведення телекомунікаційної експертизи.

На обґрунтування своїх вимог захисник наводить такі доводи.

1. Щодо обвинувального акта та меж судового розгляду

1. Обвинувальний акт не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК: у ньому зазначено про порушення ОСОБА_7 п. 2 ст. 30 та ст. 41 Закону України "Про радіочастотний ресурс України" без зазначення конкретних частин цих статей (ст. 30 містить 8 частин, ст. 41 - 16), а також не викладено жодного факту спотворення процесу обробки інформації, що є обов`язковим наслідком для матеріального складу злочину, передбаченого ст. 361 КК. Водночас у задоволенні клопотання сторони захисту про повернення обвинувального акта було відмовлено ухвалою місцевого суду від 12 травня 2022 року, яка окремо від вироку оскарженню не підлягає, а тому висновок апеляційного суду про те, що ця ухвала не оскаржувалася і набрала законної сили, є безпідставним.

2. Зміна прокурором обвинувачення 05 липня 2024 року (з ч. 2 на ч. 1 ст. 361 КК з виключенням ознаки повторності) відбулася з порушенням ч. 1 ст. 338 КПК, оскільки під час судового розгляду не було встановлено жодних нових фактичних обставин: обвинувального вироку стосовно ОСОБА_7 не існувало ні станом на 20 лютого 2018 року, ні на 05 липня 2024 року, а вироком ІНФОРМАЦІЯ_4 від 09 травня 2025 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 03 листопада 2025 року, ОСОБА_7 виправдано за ч. 1 ст. 361 КК. Крім того, всупереч ч. 3 ст. 338 КПК потерпілому не було роз`яснено право підтримувати обвинувачення у раніше пред`явленому обсязі.

3. Суд вийшов за межі висунутого обвинувачення (ст. 337 КПК). Обвинувачення сформульовано щодо конкретного місця ( АДРЕСА_3 ) та конкретного радіоелекторонного засобу "Mikro-Tik" моделі "Omnitik", с/н 2BDB0104D027/128, проте місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, послався у вироку на докази, здобуті за іншою адресою (вул. Сагайдачного, 5) та щодо іншого пристрою ("Nano Bridge M5", IC6545- M5D, с/н НОМЕР_1 ), про який в обвинувальному акті взагалі не йдеться. Урахування судами відомостей щодо цього пристрою із самостійним формулюванням висновків про його взаємозв`язок із функціонуванням незаконно діючих РЕЗ та про переміщення обладнання між адресами, є фактичною зміною обвинувачення судом.

2. Щодо доказів, покладених в основу вироку

1. Протоколи інструментальної оцінки характеристик РЕЗ MAC- DC:9F:DB:EC:92:DD (№ 148 МР26, 149 МР26, 249 МР26, 274 МР26, 277 МР26) є неналежними доказами: відомості в них стосуються радіоприймача за адресою на АДРЕСА_4 , яким згідно протоколів огляду місця події є "Nano Bridge M5", і фіксують частоти 5320-5380 МГц, тоді як за обвинувальним актом ОСОБА_7 обвинувачено в незаконній експлуатації РЕЗ марки "Mikro-Tik" моделі "Omnitik" на АДРЕСА_3 , а РЕЗ ТОВ " ІНФОРМАЦІЯ_3 " лімітед працював на частоті 5280 МГц. Протоколи № 275 МР26 і 276 МР26 стосуються РЕЗ МАС- адресою 00:0C:42:D5:75:99, розташованого на АДРЕСА_3 , який під час досудового розслідування не вилучався, а його інструментальну оцінку проведено вже після обшуків.

2. Ні під час досудового розслідування, ні судами не встановлено тип, марку та модель РЕЗ ТОВ ВКФ " ІНФОРМАЦІЯ_3 " лімітед за адресою АДРЕСА_5 , його МАС-адресу, робочу частоту та кількість зареєстрованих абонентських пристроїв станом на 05 травня 2017 року, тобто не встановлено другий пристрій, роботу якого нібито було порушено внаслідок несанкціонованого втручання в роботу мереж електрозв`язку. Отже, всупереч правовим висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду від 27 вересня 2021 року у справі № 570/2835/16-к, провадження № 51-1936кмп18, та від 09 грудня 2020 року у справі № 726/2173/18, провадження № 51- 2077км20, не доведено наслідок у вигляді спотворення процесу обробки інформації. Клопотання сторони захисту про тимчасовий доступ до базових станцій ТОВ ВКФ " ІНФОРМАЦІЯ_3 " лімітед та про призначення телекомунікаційної експертизи безпідставно відхилено постановами слідчого від 10 січня та 08 лютого 2018 року, однак суди попередніх інстанцій оцінки цим обставинам не надали.

3. Висновок комп`ютерно-технічної експертизи від 13 червня 2017 року № 14516 є недопустимим доказом, оскільки його склав експерт ТОВ " ІНФОРМАЦІЯ_5 " ОСОБА_11 , якого не внесено до Реєстру атестованих судових експертів (ст. 69 КПК, ст. 7, 9, 10 Закону України "Про судову експертизу"), при цьому сторона обвинувачення у клопотаннях про призначення додаткової експертизи визнавала відсутність у експерта повноважень. Крім того, постанову слідчого від 15 травня 2017 року, на підставі якої проведено експертизу, стороні захисту в порядку ст. 290 КПК не відкрито.

4. Висновок телекомунікаційної експертизи від 20 травня 2021 року № 6346 також є недопустимим доказом. Суд першої інстанції не мав передбачених статтями 242, 332 КПК підстав призначати експертизу за клопотанням прокурора, оскільки під час судового розгляду не виникло нових обставин, які раніше не були відомі стороні обвинувачення чи органу досудового розслідування, а сторона захисту нових доказів на спростування наданих прокурором висновків експертизи не подавала; таке призначення фактично є додатковим розслідуванням (постанова Верховного суду від 15 квітня 2025 року у справі № 161/13558/19). До того ж, ухвалою місцевого суду від 16 вересня 2020 року призначено комплексну інженерно- технічну (спеціальність 10.19) та телекомунікаційну (спеціальність 10.17) експертизу, однак проведено лише телекомунікаційну експертизу одним експертом ОСОБА_12 , який має кваліфікацію за спеціальністю 10.17, проте відповів і на питання, що належать до спеціальності 10.19, тобто вийшов за межі своєї спеціалізації та ухвали про призначення експертизи (ч. 4 ст. 101 КПК, п. 2.2, 2.3, 4.4, 4.9 Інструкції № 53/5). Відповідь експерта на зазначене в ухвалі суду питання № 6 (щодо налаштування обладнання "Mikro-Tik" моделі "Omnitik" на частоти, випромінювання на яких було джерелом завад та блокувало передачу інформації законно діючим РЕЗ ТОВ ВКФ " ІНФОРМАЦІЯ_3 " лімітед) сформульована як припущення ("могло привести до блокування передачі інформації діючим..") через відсутність даних про РЕЗ ротерпілого. Висновки судів про те, що предметом доказування у цьому провадженні були обставини незаконної експлуатації ОСОБА_7 РЕЗ та можливість створення ним перешкод роботі мереж електрозв`язку, а не перевірка правомірності діяльності чи технічних характеристик усіх радіоелектронних засобів ТОВ ВКФ " ІНФОРМАЦІЯ_3 " лімітед, не ґрунтуються на вимогах закону та зроблені поза межами пред`явленого обвинувачення. Крім того, допущені на досудовому розслідуванні порушення вимог КПК унеможливлювали проведення будь-якої експертизи, навіть під час судового розгляду, адже доступ неуповноваженої особи (експерта ОСОБА_11 ) до речових доказів ставить під сумнів збереження їх первинних характеристик.

5. Протокол обшуку від 05 травня 2017 року є недопустимим доказом, оскільки обшук проведено неуповноваженим слідчим ОСОБА_13 . Порушено й порядок зберігання речового доказу: слідчий ОСОБА_14 здав радіоприймач до камери зберігання 10 жовтня 2017 року, а оглянув його 17 жовтня 2017 року; вилучений пристрій був сірого кольору з читабельним серійним номером, тоді як у суді досліджувався пристрій коричневого кольору з пошкодженим і неідентифікованим серійним номером; спецпакет з біркою експерта ОСОБА_11 відсутній. Висновки судів про зміну кольору пластику під впливом умов зберігання є припущеннями і суперечать ч. 3 ст. 62 Конституції України.

3. Щодо процесуальних порушень, які тягнуть недопустимість усіх доказів

1. Порушення ст. 214 КПК: 07 квітня 2017 року до ЄРДР внесено відомості лише щодо подій у АДРЕСА_6 ), тоді як відомості про кримінальне правопорушення вчинене у смт Добротвір, у якому обвинувачується ОСОБА_7 , до ЄРДР не вносилися взагалі; слідчого та прокурора у цьому кримінальному проваджені не призначено. Отже, досудове розслідування у цьому провадженні проведено без внесення відомостей до ЄРДР (ч. 3 ст. 214 КПК), а тому всі здобуті докази є недопустимими.

2. Відсутність процесуальних повноважень прокурора: постанова заступника керівника Радехівської місцевої прокуратури ОСОБА_15 від 01 серпня 2017 року про визначення прокурора ОСОБА_16 , відкрита захисту в порядку ст. 290 КПК, усупереч діючому законодавству не містила підпису ОСОБА_15 . Підписаний примірник прокурор надав суду лише 13 травня 2025 року, після заявлення стороною захисту клопотання про визнання доказів недопустимими, що викликає обґрунтовані сумніви у справжності та давності підпису. Клопотання сторони захисту про призначення комплексної почеркознавчої та технічної експертизи судами обох інстанцій безпідставно відхилено. Оскільки повідомлення про підозру від 27 грудня 2017 року погоджено, а обвинувальний акт від 20 лютого 2018 року затверджено неуповноваженим прокурором, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 підлягає закриттю (посилається на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 754/7062/15-к, 19 вересня 2018 року № 761/20108/15-к, 17 грудня 2019 року № 235/6337/18, 22 лютого 2021 року № 754/7061/15).

3. Порушення правил підслідності: постанову про визначення підслідності від 24 липня 2017 року виніс прокурор Львівської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_17 , який відповідно до ч. 5 ст. 36 та ч. 5 ст. 218 КПК не мав повноважень приймати процесуальне рішення про зміну територіальної підслідності та направлення кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 до іншого органу досудового розслідування (Кам`янка-Бузького ВП ГУ НП у Львівській області); зміст цієї постанови не відповідає відомостям з ЄРДР. З огляду на це, всі докази отримані слідчими Кам`янка-Бузького ВП ГУ НП у Львівській області, є недопустимими через порушення встановленого КПК порядку їх збирання, а повідомлення про підозру та обвинувальний акт - незаконними, оскільки їх складено та затверджено особами, які не мали належних процесуальних повноважень (посилається на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 24 травня 2021 року у справі № 640/5023/19 та 28 жовтня 2021 року у справі № 725/5014/18).

4. Відсутність повноважень слідчого: у матеріалах провадження не було доручення від 07 квітня 2017 року про проведення досудового розслідування слідчому Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_13 , який вносив відомості до ЄРДР. Це доручення прокурор долучив лише в суді апеляційної інстанції в день постановлення ухвали; його не відкрито сторонам в порядку ст. 290 КПК, не досліджено безпосередньо і не надано сторонам, що суперечить ч. 3 ст. 404 КПК.

Також захисник зазначає, що суд апеляційної інстанції не виправив допущених місцевим судом порушень, формально підійшов до розгляду апеляційної скарги, не мотивував свого рішення та не дав відповіді на всі доводи сторони захисту.

Крім того, зауважує, що зогляду на клопотання захисника про повторне дослідження всіх доказів у повному обсязі апеляційний суд зобов`язаний був діяти відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК, однак усупереч правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 161/1921/20, не перевірив доводів апеляційної скарги щодо оцінки доказів за критеріями допустимості.

Враховуючи викладене, сторона захисту вважає, що рішення судів попередніх інстанцій суперечать висновкам щодо стандарту доведення поза розумним сумнівом, викладеним у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року № 688/788/15-к, 08 жовтня 2019 року № 195/1563/16-к, 21 січня 2020 року № 754/17019/17, 16 вересня 2020 року № 760/23459/17.

Позиції учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.

Прокурор заперечувала щодо задоволення касаційної скарги,вважаючи судові рішення стосовно ОСОБА_7 законними та обґрунтованими, і просила залишити їх без зміни.

Інші учасники судового провадження повідомлялись про дату, час та місце судового розгляду, проте в судове засідання не з`явилися, клопотань або заяв про відкладення розгляду кримінального провадження не подавали.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого, захисника і прокурора, перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, відповідно до правил ст. 438 КПК, є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

За приписами ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості

й умотивованості судового рішення, вбачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим

є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Апеляційний суд, виконуючи свої повноваження, із дотриманням визначеної

главою 31 КПК процедури повинен перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості (це передбачає оцінювання оскарженого судового рішення на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам провадження та дослідженим у судовому засіданні доказам), а також ухвалити рішення, яке повною мірою відповідатиме статтям 370, 419 або 420 цього Кодексу.

Така перевірка повинна бути зроблена з додержанням усіх вимог чинного законодавства, об`єктивно, неупереджено, а її результатом має бути законне і справедливе вирішення поданих апеляційних скарг для реалізації прав кожного на справедливий суд і перевірку законності й обґрунтованості оскаржених рішень суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції. У своєму рішенні апеляційний суд повинен проаналізувати доводи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на них вичерпну відповідь, переконливо аргументувавши свою позицію. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях постійно звертає увагу, що мета викладення мотивів рішення полягає в тому, щоб показати сторонам, що їх почули. Це зобов`язує суд обґрунтовувати свої міркування об`єктивними аргументами і дотримуватися прав сторін. Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в цій справі, було вивчено.

Однак апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 , не дотримався наведених законодавчих приписів.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що місцевий суд, установивши фактичні обставини кримінального провадження, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, надавши цим доказам оцінку, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 361 КК.

Такого висновку суд дійшов на підставі аналізу показань представника потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , а також даних, які містяться: у рапорті інспектора кіберполіції від 24 квітня 2017 року; протоколах інструментальної оцінки характеристик виявленого незаконного діючого РЕЗ від 31 березня 2017 року № 208 МР 26; обшуку від 05 травня 2017 року за місцем проживання ОСОБА_7 ( АДРЕСА_3 ); огляду місця події від 05 травня 2017 року (даху будинку на АДРЕСА_4 ); обшуку квартири від 05 травня 2017 року ( АДРЕСА_1 ); обшуку від 05 травня 2017 року квартири АДРЕСА_2 ); огляду предметів від 13 травня 2017 року; огляду предмета від 17 жовтня 2017 року радіопередавача марки "Мikro-Tik", моделі "Omnitik", 1251KDC9FDBEC92DD, кабеля, та блоку живлення до нього; інструментальної оцінки характеристик РЕЗ MAC- DC:9F:DB:EC:92:DD № 148 МР26, 149 МР26, 249 МР26, 274 МР26, 277 МР26 та РЕЗ МАС- 00:0C:42:D5:75:99 № 275 МР26, 276 МР26; доповідній записці технічного директора ТзОВ ВКФ " ІНФОРМАЦІЯ_3 " лімітед; висновках комп`ютерно-технічної експертизи від 13 червня 2017 року № 14516 і телекомунікаційної експертизи від 20 травня 2021 року № 6346, та інших доказів, зміст яких докладно відображено у вироку.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, захисник засудженого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок місцевого судускасувати, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 закрити та ухвалити виправдувальний вирок.

Мотивуючи свої вимоги, сторона захисту посилалася на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Наводячи свій аналіз доводів, захисник стверджував, що винуватість ОСОБА_7 не доведена відповідно до "стандарту поза розумним сумнівом", а суд першої інстанції, всупереч вимогам кримінального процесуального закону безпідставно поклав в основу вироку докази, які є недопустимими, не стосуються пред`явленого обвинувачення або не доводять винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого злочину.

Крім того, захисник просив дослідити під час апеляційного розгляду всі докази у провадженні згідно з клопотаннями прокурора і сторони захисту від 19 липня 2023 року, а також клопотання про визнання доказів недопустимими.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в порядку апеляційної процедури, визнав висновки місцевого суду правильними та вважав їх обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені наявними в матеріалах провадження доказами, які детально викладені у вироку й отримали належну оцінку. Суд апеляційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 були дотримані вимоги статей 2, 94, 370 КПК.

Із такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Суд апеляційної інстанції залишив без належної оцінки та не спростував доводи сторони захисту про недопустимість доказів, отриманих органом досудового розслідування на підтвердження винуватості ОСОБА_7 , з тих підстав, що розслідування кримінального провадження за епізодом інкримінованих йому дій проведено без внесення відомостей до ЄРДР.

За змістом ст. 214 КПК слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування тачерез 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР (ч. 1). Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР (ч. 2). Здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ч. 3).

Згідно з Положенням про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - Положення), чинним на час вчинення інкримінованого діяння, Реєстр утворений та ведеться відповідно до вимог КПК з метою забезпечення реєстрації кримінальних правопорушень (проваджень) та обліку прийнятих під час досудового розслідування рішень, осіб, які їх учинили, та результатів судового провадження; оперативного контролю за додержанням законів під час проведення досудового розслідування; аналізу стану та структури кримінальних правопорушень, вчинених у державі (п. 3 розділу 1 Глави 1).

Облік кримінальних правопорушень, осіб, які їх учинили, проводиться за територіальним принципом їх вчинення (юрисдикцією місця вчинення кримінального правопорушення) або за визначенням прокурора відповідного рівня згідно з вимогами ст. 218 КПК (п. 5 розділу 2 Глави 1).

Формування Реєстру розпочинається з моменту внесення до нього Реєстратором відповідних відомостей про кримінальне правопорушення, зазначених у заяві чи повідомленні про його вчинення або виявлених ним самостійно з будь-якого джерела. Усні заяви заносяться слідчим або прокурором до протоколу, який підписується заявником (п. 1 розділу 1 Глави 2).

Облік кримінальних правопорушень за заявами, повідомленнями, які надійшли прокурору або органу досудового розслідування, або виявленими з інших джерел обставинами, що свідчать про вчинення кримінального правопорушення, здійснюється Реєстратором за дорученням керівника прокуратури або органу досудового розслідування шляхом внесення до Реєстру відомостей, визначених ч. 5 ст. 214 КПК (п. 2 розділу 2 Глави 2).

Керівник прокуратури, органу досудового розслідування після перевірки внесених до Реєстру відомостей реєструє кримінальне провадження. У Реєстрі автоматично фіксується дата обліку інформації та присвоюється номер кримінального провадження. Факт реєстрації кримінального правопорушення (провадження) настає з моменту підтвердження керівником прокуратури або органу досудового розслідування таких відомостей (п. 1 розділу 2 Глави 2).

Відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо (п. 8 розділу 2 Глави 2).

Сторона захисту послідовно як в апеляційній, так і в касаційній скаргах, посилається на те, що після виявлення дій, інкримінованих ОСОБА_7 , відомості до ЄРДР внесено не було, чим порушено вимоги ст. 214 КПК та Положення, чинного на час вчинення кримінального правопорушення (т. 4, а. к. п. 159 - 161).

Захист наголошував, що досудове розслідування стосовно ОСОБА_7 не могло здійснюватися в межах кримінального провадження № 12017140090001542 від 07 квітня 2021 року, оскільки воно стосувалося інших подій, які не мають відношення до дій, інкримінованих ОСОБА_7 у цьому провадженні.

На обґрунтування свої позиції сторона захисту посилається на витяги з ЄРДР від 07 квітня 2017 року та 28 грудня 2017 року, надані суду прокурором (т. 1, а. к. п. 1 - 2).

З витягу з ЄРДР від 07 квітня 2017 року у кримінальному провадженні № 12017140090001542 вбачається, що слідчим відділення Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_13 до ЄРДР внесено відомості про те, що 03 квітня 2017 року невстановлені особи незаконно встановили мережу електронного зв`язку на АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 та АДРЕСА_9 , що підтверджується протоколами інструментальної оцінки характеристик виявленого незаконно діючого РЕЗ, ВП (НДП), який створює радіозаваду та блокує інформацію в мережі ТОВ ВКФ " ІНФОРМАЦІЯ_3 " лімітед.

У витягу з ЄРДР від 28 грудня 2017 року у цьому ж кримінальному провадженні, сформованому слідчим Камянка-Бузького ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_24 , наведено аналогічну інформацію, водночас особою, якій повідомлено про підозру, вказано ОСОБА_7 .

Підставою для внесення відомостей до ЄРДР стали матеріали відділу протидії кіберзлочинам у Львівський області Карпатського управління кіберполіції Департаменту кіберполіції НП України за заявою ТОВ ВКФ " ІНФОРМАЦІЯ_3 " лімітед про блокування мережі електронного зв`язку цього підприємства за адресою: АДРЕСА_3 цього підприємства. Водночас у рапорті інспектора відділу протидії кіберзлочинам зазначено як про виявлення незаконного функціонування мережі електронного зв`язку, що створює радіозаваду та блокування інформації в мережі ТОВ ВКФ " ІНФОРМАЦІЯ_3 " лімітед так і про встановлення аналогічних фактів на території АДРЕСА_10 та АДРЕСА_9 . (т. 1, а. к. п. 5 - 8).

Захист стверджував, що ці фактичні дані не стосуються обставин та діянь, інкримінованих ОСОБА_7 , і мають бути визнані недопустимими доказами, оскільки отримані в результаті процесуальних дій, проведених без внесення до ЄРДР відомостей за фактом блокування мережі електронного зв`язку ТОВ ВКФ " ІНФОРМАЦІЯ_3 " лімітед у смт Добротвір.

Отримавши відомості про вчинення різних кримінальних правопорушень, слідчий відповідно до ст. 214 та п. 8 розділу 2 глави 2 Положення зобов`язаний був внести відомості про кожне виявлене кримінальне правопорушення окремо - як у м. Львові, так і в смт Добротвір.

На ці доводи сторони захисту суд апеляційної інстанції не дав змістовної, обґрунтованої та переконливої відповіді. Більше того, він взагалі не навів їх у мотивувальній частині ухвали серед підстав апеляційного оскарження.

Без належної відповіді залишились й доводи сторони захисту про те, що місцевий суд безпідставно послався у вироку як на доказ на фактичні дані висновку комп`ютерно-технічної експертизи від 13 червня 2017 року № 14516, який як наголошував захист, складено особою, не внесеною до Реєстру атестованих судових експертів.

Те, що суд визнавав необхідність усунення цього недоліку, підтверджується задоволенням клопотання прокурора від 04 вересня 2019 року про призначення додаткової інженерно-технічної експертизи, однак зазначений висновок усе одно покладено в основу вироку (т. 1, а. к. п. 172-174).

Необґрунтованим є і відповіді апеляційного суду на доводи сторони захисту про відсутність належних процесуальних повноважень у слідчих та прокурорів, зокрема щодо сумнівів у часі вчинення або автентичності підпису заступника керівника Радехівської місцевої прокуратури ОСОБА_15 на постанові про визначення прокурора від 01 серпня 2017 року.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що після подання стороною захисту до місцевого суду клопотання про визнання доказів недопустимими, прокурор заявив клопотання про долучення та дослідження постанови заступника керівника Радехівської місцевої прокуратури ОСОБА_15 від 01 серпня 2017 року про визначення групи прокурорів. Суд це клопотання задовольнив і дослідив зазначене процесуальне рішення у судовому засіданні.

Колегія суддів вважає передчасними висновок суду апеляційної інстанції про те, що належне визначення процесуального керівника у кримінальному провадженні підтверджується наявною в матеріалах справи постановою від 01 серпня 2017 року, підписаною заступником керівника ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_15 (т. 4, а. к. п. 23).

Апеляційний суд зазначив, що доводи сторони захисту щодо сумнівів у даті або автентичності підпису на цій постанові були предметом судової перевірки, за результатами якої ІНФОРМАЦІЯ_7 мотивованою ухвалою від 13 травня 2025 року відмовив у задоволенні клопотання про призначення відповідної експертизи (т. 4, а. с. 31).

Проте, на переконання колегії суддів, оскільки у матеріалах провадження міститься інший примірник постанови заступника керівника ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_15 про визначення прокурора від 01 серпня 2017 року, який не підписаний і який свого часу був відкритий стороні захисту в порядку ст. 290 КПК (т. 1, а. к. п. 206), зазначені доводи сторони захисту потребували ретельної перевірки, однак, як уже зазначалося, суд апеляційної інстанції цього не зробив.

Обмежившись твердженням про обґрунтованість вироку місцевого суду, апеляційний суд фактично продублював його позицію, не здійснивши власного належного аналізу, що свідчить про формальний підхід до перевірки законності судового рішення та порушення вимог ст. 419 КПК.

Крім того, колегія суддів вважає, що з метою забезпечення реалізації стороною захисту права на апеляційне оскарження вироку місцевого суду, відповідно до частини шостої ст. 22 КПК, апеляційний суд мав створити необхідні для цього умови, в тому числі і шляхом повторного дослідження обставин, які були оскаржені у визначеному процесуальним законом порядку.

Забезпечення таких умов передбачено безпосередньо ч. 3 ст. 404 КПК, відповідно до якої за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

На переконання колегії суддів, відмовляючи в задоволенні клопотання захисника про дослідження доказів у провадженні без наведення аргументованих мотивів такого рішення та окремо погоджуючись з позицією місцевого суду щодо окремих доказів, а не їх у взаємозв`язку з іншими доказами у кримінальному провадженні, апеляційний суд не створив належних умов стороні захисту для відстоювання своєї позиції під час апеляційного розгляду.

Тобто за наявності доводів захисника щодо недоведеності винуватості ОСОБА_7 поза розумним сумнівом, апеляційний суд не усунув суперечностей, що містяться у вироку суду першої інстанції, та не надав мотивованого спростування позиції сторони захисту.

За таких обставин відмова у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів у цьому випадку є передчасною.

З огляду на викладене колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції не перевірив усіх доводів апеляційної скарги захисника, не надав на них вичерпних відповідей, не зробив ґрунтовного аналізу обставин кримінального провадження, не дав належної оцінки за критеріями статті 94 КПК як кожному доказу окремо, так і їх сукупності з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення.

Отже, ухвала апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 не відповідає вимогам ст. 419 КПК, а допущені порушення є істотними у розумінні ст. 412 КПК, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Тому ця ухвала підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно, з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити наведені доводи сторони захисту у взаємозв`язку з іншими доводами апеляційної скарги, що стосуються предмета доказування, та з дотриманням положень глави 31 КПК ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

З урахуванням встановлених істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а також зважаючи на недопустимість передчасного вирішення питання щодо доведеності чи недоведеностівинуватості, оцінки доказів та правильності застосування закону про кримінальну відповідальність, колегія суддів інші доводи касаційної скарги не перевіряє.

Керуючись статтями 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 травня 2026 рокустосовно ОСОБА_7 скасувати й призначити новий розгляд у цьому суді.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3