Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 336/4101/23

провадження № 51-2750км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Запорізького апеляційного суду від 31 березня 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023082080000489 від 15 березня 2023 року, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу України(далі - КК України).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2025 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України та призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України останнього звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.

Відповідно до встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку,15 березня 2023 року близько 17:20 ОСОБА_6 , знаходячись біля готелю "Гранд Палас", який розташований за адресою: вул. Спартака Маковського, 15, м. Запоріжжя, у період дії воєнного стану, побачив неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які бігли в сторону вул. Авраменко в м. Запоріжжі, у процесі чого ОСОБА_8 виронив на землю мобільний телефон, що належить його матері ОСОБА_9 .

Помітивши на землі зазначений мобільний телефон, ОСОБА_6 підняв його та став ховати до кишені. Вказані злочинні дії ОСОБА_6 були помічені та викриті свідком ОСОБА_10 , який відразу підійшов до ОСОБА_6 та став вимагати від нього повернення мобільного телефона власнику. Після чого, ОСОБА_6 , усвідомлюючи той факт, що його злочинні дії викриті свідком ОСОБА_10 та вже мають відкритий характер, намагався зникнути з місця вчинення злочину. Однак свідок почав переслідувати його, вимагаючи припинення злочинних дій та повернення майна власнику, водночас повідомив зі свого мобільного телефону оператора "102" про вчинений злочин.

У свою чергу ОСОБА_6 , не припиняючи свої злочинні дії, утримуючи при собі відкрито викрадене майно, з метою уникнення кримінальної відповідальності, намагався сховатися у під`їзді будинку, але був затриманий з викраденим майном свідком ОСОБА_10 та працівниками поліції.

Отже, ОСОБА_6 , діючи умисно, у період воєнного стану, відкрито викрав майно ОСОБА_9 , а саме мобільний телефон ZTE Blade, вартістю 3480 грн, який знаходився у чохлі, вартістю 300 грн, тим самим спричинив матеріальну шкоду потерпілій на загальну суму 3780 грн.

Вінницький апеляційний суд вироком від 31 березня 2026 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_11 задовольнив частково, вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2025 року скасував в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, яким ОСОБА_6 призначив покарання за ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що апеляційний суд не звернув увагу на обставини, які врахував місцевий суд при застосуванні до нього приписів ст. 75 КК України, а саме те, що за час тривалого розгляду цього кримінального провадження протягом 2,5 років він не скоїв жодного правопорушення, вів законослухняний спосіб життя та зробив висновки зі скоєного. Стверджує, що свою вину визнав, щиро розкаявся, надавав викривальні показання та не оспорював найменування викраденого майна. На думку засудженого, призначення йому покарання із застосуванням статей 69 та 75 КК України буде достатнім для його виправлення.

Письмових заперечень на касаційну скаргу сторона захисту від інших учасників кримінального провадження до Суду не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги, просив оскаржуване судове рішення залишити без зміни.

Решту учасників справи було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про їхню особисту участь або повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, та правильності кваліфікації його дій, які ніким з учасників судового провадження не заперечувалися, в касаційному порядку також не оспорюються. Водночас зміст доводів касаційної скарги сторони захисту зводиться до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості.

Оцінюючи обґрунтованість доводів поданої касаційної скарги, Суд враховує наступне.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Нормою ч. 3 ст. 65 КК України передбачено, що підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються ст. 69 КК України.

Згідно з ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині КК України.

Тобто застосування ст. 69 КК України передбачає наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Статті 65-75 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.

За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Водночас дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд у своєму рішенні, послався на дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, має інвалідність третьої групи, а також врахував обставини, що пом`якшують йому покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, - щире каяття і примирення з потерпілою, яка просила його суворо не карати, та дійшов висновку про призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням приписів ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільнивши його від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Зі свого боку суд апеляційної інстанції, урахувавши те, що обвинувачений має постійне місце реєстрації та проживання, на обліку в спеціалізованих медичних закладах не перебуває, вчинив злочин без застосування насильства, викрадене майно потерпілій повернув, з моменту вчинення кримінального правопорушення (15 березня 2023 року) будь-яких нових правопорушень не вчинив та до жодного виду юридичної відповідальності не притягувався, дійшов переконання про необхідність пом`якшити ОСОБА_6 покарання, з урахуванням ст. 69 КК України, до 3 років позбавлення волі.

У той же час апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про можливість звільнення останнього від покарання з випробуванням, обґрунтовуючи своє рішення в цій частині тим, що поза увагою цього суду залишилася ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, його тяжкість та спосіб вчинення, зокрема, те, що кримінальне правопорушення було скоєно ОСОБА_12 стосовно неповнолітньої особи.

Разом з тим, колегія суддів уважає, що призначене судом апеляційної інстанції покарання, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого ОСОБА_12 кримінального правопорушення та відомостей про його особу, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнімдля виправлення останнього та попередження вчинення ним нових злочинів.

У зв`язку з тим, що в касаційній скарзі сторони захисту відсутнє таке обґрунтування необхідності застосування приписів ст. 75 КК України, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене засудженому покарання, не порушує загальних засад його призначення, встановлених КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від її відбування.

Вирок апеляційного суду є належно вмотивованим та обґрунтованим і за змістом відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України.

Отже, ураховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни оскаржених судових рішень, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Запорізького апеляційного суду від 31 березня 2026 року залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3