Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 317/3091/25

провадження № 51-3105км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Запорізького апеляційного суду від 14 липня 2026 року щодо

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Зеленівка Приморського району Запорізької області, зареєстрованого у цьому АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (надалі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 19 травня 2026 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік без позбавлення права керування транспортними засобами.

Згідно зі ст. 75 указаного Кодексу ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із визначенням іспитового строку тривалістю 1 рік.

Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат і заходів забезпечення кримінального провадження.

За детально наведених фактичних обставин у вироці суду 22 вересня 2023 року близько 17:40 ОСОБА_7 , керуючи автомобілем Chevrolet Lacetti, реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по автодорозі Н-23 Кропивницький-Кривий Ріг-Запоріжжя, у напрямку від м. Нікополь до м. Запоріжжя на території Запорізького району, Запорізької області.

Під час руху, водій ОСОБА_7 , наближаючись до перехрестя автодороги Н-23 Кропивницький - Кривий Ріг - Запоріжжя та автодороги на с. Нове Запоріжжя, Запорізького району, Запорізької області, в районі кілометрового стовпчика 276 км + 400 м, з метою виконання маневру обгону невстановленого легкового автомобіля та автомобіля ВАЗ 21063, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що рухались попереду в попутному напрямку, змінив напрямок свого руху вліво, перетнув лінію дорожньої розмітки 1.5 ПДР України, виїхав на зустрічну смугу руху, де передньою лівою частиною керованого ним автомобілю Chevrolet Lacetti, реєстраційний номер НОМЕР_1 допустив зіткнення з лівою боковою частиною кузова автомобіля ВАЗ 21063, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_8 .

У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля ВАЗ 21063, ОСОБА_8 , відповідно до висновку експерта від 18 жовтня 2023 року № 1966п, отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості та не є небезпечними для життя, але спричинили тривалий розлад здоров`я строком понад 21 день.

Запорізький апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання й 14 липня 2026 року ухвалив свій, за яким призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 286 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_7 від призначеного основного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік та поклав на нього обов`язки визначені ст. 76 цього Кодексу.

У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник покликається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду та призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 286 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік без позбавленням права керування транспортними засобами, звільнивши його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік.

Обґрунтовуючи доводи, викладені у касаційній скарзі захисник детально зазначає про можливість призначення підзахисному покарання без додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки він є військовослужбовцем, щиро розкаявся і вжив усіх заходів, спрямованих на допомогу потерпілому, одразу ж після виникнення дорожньо-транспортної пригоди.

Більше того, на думку адвоката, суд апеляційної інстанції, під час призначення покарання не врахував приписи ст. 77 КК, якою чітко регламентовано, яке додаткове покарання може бути призначено особі, яку звільнено від відбування покарання з випробуванням.

Позиції інших учасників судового провадження

До початку касаційного розгляду прокурор подав заперечення на касаційну скаргу захисника в якій наводить аргументи на спростування викладених в ній доводів.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримала касаційну скаргу, прокурор ОСОБА_5 просила залишити скаргу без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За правилами статей 404, 407, 420 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю чи частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням ст. 409 КПК.

Вирішуючи питання про зміну або скасування вироку суду першої інстанції, апеляційний суд має враховувати положення статей 408, 420 КПК.

Статтею 420 КПК визначено, що суд апеляційної інстанції ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення. При цьому вирок апеляційного суду повинен відповідати загальним вимогам до вироків і містити короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення та рішення по суті вимог апеляційної скарги. Крім того, рішення має містити відповідну власну оцінку і переоцінку доказів, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що місцевий суд помилково врахував той чи інший доказ як такий, що підтверджує або спростовує винуватість особи. У такому разі дотримання принципу безпосередності дослідження доказів апеляційним судом є обов`язковим.

Переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд дотримався вищевказаних положень кримінального процесуального закону.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, правильність кваліфікації його дій, вид та розмір основного покарання у касаційній скарзі захисника не оспорюються.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, що можливості призначення покарання без позбавлення права керування транспортними засобами, колегія суддів уважає безпідставними з огляду на таке.

Як передбачено вимогами статей 50, 65 КК, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Загальні засади призначення покарання, визначені у ст. 65 КК, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Процес призначення покарання, а саме врахування всіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких повинен значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Своєю чергою, наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Цих вимог суд апеляційний суд дотримався.

Під час вирішення питання щодо необхідності призначення додаткового покарання, і скасування вироку місцевого суду в цій частині, апеляційний суд виходив з такого.

Санкцією ч. 1 ст. 286 КК України передбачено покарання у виді штрафу від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

Тобто таке додаткове покарання, як позбавлення права керувати транспортними засобами, є безальтернативним та обов`язковим для застосування під час призначення покарання.

Також, колегія суддів апеляційного суду звернула увагу на постанову Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі №185/11807/23, де вказується, що відповідно до частини 1 статті 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Згідно з частиною 2 статті 69 КК України на підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Оскільки штраф у розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян визначено як одне з основних покарань у санкції частини 1 статті 286 КК, особу не може бути звільнено від передбаченого нею обов`язкового додаткового покарання на підставі положень частини 2 статті 69 зазначеного Кодексу.

Із такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на вимогах КК та сталій практиці Верховного Суду (постанова від 18 квітня 2024 року справа № 756/9214/22, провадження № 51-7103км23; постанова від 14 вересня 2023 року, справа № 127/11588/21, провадження № 51-1543км 23; постанова від 06 вересня 2023 року справа № 751/5198/22, провадження № 51-3251км23).

Твердження захисника про те, що ч. 1 ст. 77 КК не передбачено таке додаткове покарання як позбавлення права керування транспортними засобами особі, яка звільнена від відбування покарання на підставі ст. 75 цього Кодексу надумані.

Статтею 52 КК визначено перелік основних і додаткових покарань, одним з яких є позбавлення права займатися певною діяльністю і яке може бути застосовано згідно до ст. 77 цього Кодексу.

Враховуючи, що позбавлення права керування транспортними засобами є по суті позбавленням права особи займатися певною діяльністю, колегія суддів не убачає порушень під час призначення апеляційним судом додаткового покарання.

Враховуючи викладене вище, Суд уважає, що покарання, призначене апеляційним судом за ч. 1 ст. 286 КК, є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення ним нових злочинів. Підстав сприймати таке покарання явно несправедливим через суворість за доводами, викладеними в касаційній скарзі захисника, Суд не вбачає.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність вироку апеляційного суду, вмотивованість його висновків з питання призначення засудженому додаткового покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, захисник у касаційній скарзі не навела.

З урахуванням наведеного вище колегія суддів дійшла висновку, що вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 420 КПК, є законним та обґрунтованим.

Беручи до уваги наведене вище, колегія суддів вважає, що під час касаційного розгляду не встановлено неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, а тому касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Запорізького апеляційного суду від 14 липня 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3