Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 482/1904/19

провадження № 51-1375 км 26

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі

відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами захисника ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_7 на вирок Миколаївського апеляційного суду від 15 січня 2026 року стосовно

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця м. Нова Одеса Миколаївської області,

громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

фактично проживає: АДРЕСА_2 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області вироком від 22 липня 2022 року засудив ОСОБА_8 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК, до покарання у виді громадських робіт на строк 40 годин, на підставі ст. 106, ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнив обвинуваченого від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строку давності.

Миколаївський апеляційний суд 15 січня 2026 року вирок суду першої інстанції скасував, ухвалив новий вирок, яким визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, та на підставі ст. 75 КК звільнив обвинуваченого від його відбування з випробуванням, з іспитовим строком на 2 роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 частини 1 статті 76 КК.

За вироком апеляційного суду ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

29 липня 2019 року приблизно о 22:00 ОСОБА_8 , перебуваючи поблизу бару ПП "Мокут" у с. Баловне Миколаївського району Миколаївської області, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин умисно наніс ОСОБА_7 один удар правою ногою в ліву ногу, від чого той втратив рівновагу та впав на землю. Після цього ОСОБА_8 підійшов до ОСОБА_7 та наніс йому один удар кулаком з виступаючим за ударну площину зігнутим третім пальцем у ліве око, внаслідок чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, які за ознакою стійкої втрати загальної працездатності становлять не менш як на одну третину (що складає 35%).

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись із рішенням апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить його скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд апеляційної інстанції:

- безпосередньо не дослідив висновки судово-медичних експертиз № 794 від 11 вересня 2019 року та № 57-К від 10 серпня 2021 року, не допитав експертів, які проводили ці експертизи, та надав іншу оцінку цим доказам;

- не оцінив належним чином у сукупності показання потерпілого та протокол слідчого експерименту за участю останнього, які суперечать один одному щодо механізму отримання ним тілесних ушкоджень;

- в порушення ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не дав обґрунтованих відповідей на доводи сторони захисту про складення та затвердження зміненого обвинувального акта з порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки в ньому прокурор не змінив ані обсяг обвинувачення, ані кваліфікацію злочину, лише уточнив фактичні обставини злочину, що призвело до непритягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, та порушення правової процедури;

- застосував закон, який не підлягав застосуванню, зважаючи на відсутність достатніх доказів винуватості засудженого.

Потерпілий ОСОБА_7 , не погоджуючись із вироком апеляційного суду через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить його скасувати та призначити новий апеляційний розгляд.

Свої вимоги у касаційній скарзі потерпілий обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції:

- застосував до ОСОБА_8 положення ст. 75 КК без достатніх правових підстав, що фактично призвело до уникнення засудженим реального покарання за вчинений злочин;

- не врахував відсутність щирого каяття в обвинуваченого та послався на формальні обставини;

- не навів належного та достатнього мотивування свого рішення.

У письмових поясненнях потерпілий зазначає про правильність кваліфікації дій ОСОБА_8 апеляційним судом, достатність сукупності доказів на підтвердження його винуватості, безпідставність застосування ст. 75 КК через неврахування тяжкості злочину та незворотність наслідків від вчиненого.

Від прокурора Миколаївської обласної прокуратури надійшли заперечення, в яких вона, із наведенням відповідних обґрунтувань, просить касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок стосовно ОСОБА_8 - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, проти касаційної скарги потерпілого - заперечив.

Прокурор заперечив проти задоволення обох касаційних скарг та просив залишити без зміни оскаржуване судове рішення.

Мотиви Суду

Положеннями частин 1, 2 статті 433 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 покликається, зокрема, на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 судом апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків, він має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Зі змісту статті 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Для постановлення такого судового рішення суд апеляційної інстанції з дотриманням визначеної главою 31 КПК процедури повинен перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості (це передбачає оцінку оскарженого судового рішення на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам провадження та дослідженим у судовому засіданні доказам), яке також повною мірою відповідатиме вимогам статей 370, 419, 420 цього Кодексу.

При цьому така перевірка має бути зроблена із додержанням усіх вимог чинного законодавства, об`єктивно, неупереджено, а її результатом має бути законне та справедливе вирішення поданих апеляційних скарг для реалізації прав кожного на справедливий суд і перевірку законності й обґрунтованості оскаржених рішень суду першої інстанції.

Одночасно для виконання завдань, визначених у ст. 2 КПК, суд апеляційної інстанції повинен вжити всіх передбачених кримінальним процесуальним законом засобів, у тому числі в певних випадках, дослідити докази, що містяться у матеріалах кримінального провадженні, у порядку, встановленому ч. 3 ст. 404 КПК.

Колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 цих вимог кримінального процесуального закону дотримався не в повній мірі.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 126 КК як умисне нанесення потерпілому удару кулаком в обличчя, що спричинило йому фізичний біль, обгрунтовуючи своє рішення дослідженими доказами:

- висновками судово-медичної експертизи № 794 від 11 вересня 2019 року та комісійної судово-медичної експертизи № 57-К від 10 серпня 2021 року, які підтвердили в судовому засіданні експерти ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ;

- показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ;

- протоколом слідчого експерименту (з відеозаписом) від 22 серпня 2019 року за участю потерпілого ОСОБА_7 .

Зазначені докази суд першої інстанції визнав допустимими, отриманими з дотриманням вимог КПК, та такими, що не доводять поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_8 в умисному спричиненні потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

Суд апеляційної інстанції ухвалив новий вирок, засудивши ОСОБА_8 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.

Рішення суду апеляційної інстанції про кваліфікацію дій обвинуваченого за більш тяжким складом злочину має містити встановлені судом першої інстанції обставини, аналіз доказів, які він поклав в основу обвинувального вироку, та відповідну власну оцінку, переоцінку таких доказів у випадку, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що суд попередньої інстанції помилково врахував той чи інший доказ як такий, що підтверджує винуватість особи, чи висновки щодо належності та допустимості доказів, які, на думку апеляційного суду, не є такими.

Дотримання принципу безпосередності дослідження доказів апеляційним судом у цьому разі є обов`язковим.

Суд апеляційної інстанції для обґрунтування свого рішення послався на досліджені судом першої інстанції висновок експерта № 794 від 11 вересня 2019 року, пояснення експертів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , водночас, безпосередньо їх не дослідивши, дав їм іншу, ніж суд першої інстанції, оцінку та визнав їх достатніми й такими, що підтверджують винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.

З огляду на викладене Суд уважає, що суд апеляційної інстанції, маючи процесуальні можливості, не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги прокурора, не зробив всебічного та повного аналізу обставин кримінального провадження, не дав відповідної оцінки за критеріями ст. 94 КПК як кожному доказу, так і сукупності доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення, не дотримався приписів ст. 23 цього Кодексу щодо безпосередності дослідження цих доказів.

Що стосується доводів потерпілого ОСОБА_7 про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме безпідставне, на його думку, застосування положень ст. 75 КК, то колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

За приписами ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною 3 статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням, урахувавши:

- те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину;

- наявність обставини, яка пом`якшує покарання, - вчинення злочину у неповнолітньому віці;

- відсутність обставин, які обтяжують покарання;

- дані про особу обвинуваченого: позитивно характеризується за місцем проживання, раніше не судимий;

- посткримінальну поведінку обвинуваченого (після вчинення злочину відсутні відомості про притягнення його до адміністративної або кримінальної відповідальності);

- висновок органу пробації.

Проте суд апеляційної інстанції залишив без достатньої уваги конкретні обставини вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, незворотні наслідки для потерпілого.

Також суд не надав оцінки і тому, що ОСОБА_8 не продемонстрував критичного ставлення до скоєного, не вчинив жодних дій, направлених на відшкодування спричиненої потерпілому шкоди.

За цих обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що вирок суду апеляційної інстанції ухвалений з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що могло вплинути на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, у зв`язку з чим на підставі пунктів 1, 2 частини 1 статті 438 КПК підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Оскільки через встановлені істотні порушення вимог КПК колегія суддів позбавлена можливості перевірити інші доводи касаційних скарг захисника та потерпілого, тому вони підлягають частковому задоволенню. Проте це можливо зробити при новому апеляційному розгляді, під час якого необхідно також урахувати викладене та ухвалити законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.

У разі підтвердження пред`явленого обсягу обвинувачення та за відсутності інших обставин, які можуть вплинути на призначення покарання, застосування до ОСОБА_8 положень ст. 75 КК слід уважати необґрунтованим.

Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд

постановив:

касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Миколаївського апеляційного суду від 15 січня 2026 року стосовно ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3