Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 334/6368/19

провадження № 51-2300 км 26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2024 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 23 березня 2026 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12019080050001470 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст ухвалених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки, та покладено обов`язки, передбачені у ст. 76 КК.

Крім того, вказаним вироком вирішено питання щодо цивільного позову, процесуальних витрат та долі речових доказів.

Згідно фактичних обставин справи, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 10:00, керуючи автомобілем "Renault Rapid", д.н.з. НОМЕР_1 , порушуючи вимоги п. 10.9 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), здійснюючи рух заднім ходом по зеленій зоні у напрямку вул. Бородінської поблизу будинку № 22, що на вул. Професора Толока у м. Запоріжжі, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , яка рухалася по тротуару у напрямку зліва направо за ходом руху автомобіля.

У наслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пішохід ОСОБА_8 отримала тілесне ушкодження середньої тяжкості, а також тяжке тілесне ушкодження, що спричинило її смерть.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 23 березня 2026 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2024 року - без зміни.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , діючи в інтересах засудженого ОСОБА_7 , стверджує про недоведеність винуватості засудженого поза розумним сумнівом, а висновки суду побудовані на припущеннях, які не підтверджуються належними доказами.

Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що під час судового розгляду не встановлено відповідними доказами факт наїзду автомобіля на пішохода, а локалізація тілесних ушкоджень дає підстави вважати, що вони могли виникнути у неї у наслідок падіння з висоти власного зросту. Звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази контактування автомобіля з потерпілою (як на автомобілі, так і на одязі ОСОБА_8 ), а допитані свідки чітко не змогли пояснити сам механізм ДТП, та як саме відбувся наїзд на пішохода. Зазначає, що суд безпідставно послався на показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які безпосередньо не допитувалися під час судового (нового після скасування вироку) та апеляційного розглядів, до того ж їхні показання стосовно обставин наїзду на пішохода викладено не достовірно.

Крім того, стверджує, що травма нижньої кінцівки з переломом шийки лівої стегнової кістки відноситься до тілесного ушкодження середньої тяжкості, оскільки не є небезпечним для життя. Більше того, таке тілесне ушкодження не є причиною смерті ОСОБА_8 , так як її смерть настала від ускладнень у виді флеботромбозу глибоких вен лівої ноги та малого тазу з розвитком тромбоемболії легеневої артерії, що не була діагностована та, відповідно, належним чином пролікована.

Враховуючи наведене, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, а кримінальне провадження закрити у зв`язку із відсутністю події кримінального правопорушення.

Разом з тим, у разі достатності доказів на підтвердження події кримінального правопорушення, просить оскаржувані вирок та ухвалу змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 286 КК на ч. 1 ст. 286 КК, та звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності.

Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 , діючи в інтересах засудженого ОСОБА_7 , підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила оскаржувані вирок та ухвалу залишити без зміни.

Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У касаційній скарзі захисник, оспорюючи вирок та ухвалу, вказує, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому дій не доведена поза розумним сумнівом належними доказами.

Проте з такими доводами захисника колегія суддів погодитися не може.

Відповідно до положень ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно ч. 1 ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Ухвалюючи вирок, місцевий суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Такі висновки суд зробив на підставі оцінки показань самого ОСОБА_7 , який не оспорював встановлених обставин, проте вказав, що не чув удару наїзду на пішохода, зупинився, бо оточуючі почали кричати "стій, куди ти їдеш?". Відповідно до змісту вироку, суд надав оцінку показанням потерпілого ОСОБА_12 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , експерта ОСОБА_15 .

Крім того, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення ґрунтуються на оцінених та досліджених у судовому засіданні протоколі огляду місця ДТП від 01 травня 2019 року, протоколі додаткового огляду місця ДТП від 23 серпня 2019 року, протоколах огляду транспортного засобу від 25 квітня 2019 року та від 03 липня 2024 року, висновках судових інженерно-транспортних експертиз № 9-230 від 25 травня 2019 року та № 9-494 від 27 серпня 2019 року, протоколах слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 від 20 серпня 2019 року, свідка ОСОБА_9 від 24 серпня 2019 року, висновку судово-медичної експертизи трупа № 1589 від 16 червня 2019 року, висновку комісійної судово-медичної експертизи № 474/к від 16 травня 2023 року.

На підставі дослідження сукупності доказів, місцевий суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_7 знайшла своє підтвердження поза розумним сумнівом в ході судового розгляду кримінального провадження за його обвинуваченням.

Сторона захисту не оскаржувала вирок в апеляційному порядку.

Не погоджуючись з висновками місцевого суду, сторона захисту у касаційній скарзі наголошує, що суд безпідставно посилається як на докази на показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які безпосередньо не допитувалися під час судового (нового після скасування вироку) та апеляційного розглядів, до того ж їхні показання стосовно обставин наїзду на пішохода викладено не достовірно.

Однак, зазначені доводи захисника є безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.

Перевіркою журналів судових засідань та звукозаписів до них встановлено, що свідок ОСОБА_9 була безпосередньо допитана у судовому засіданні 14 вересня 2023 року, тоді як показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , надані попередньому складу суду, оголошені у судовому засіданні 23 квітня 2024 року у зв`язку з неможливістю встановлення їх місця перебування.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що положення "суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання" (перше речення ч. 4 ст. 95 КПК), не може тлумачитися як безумовна заборона використання показань, які особа давала перед іншим складом суду у тій же справі.

Колегія суддів також вважає, що показання під час минулого розгляду за своїми правовими властивостями і наслідками подібні до тих, що отримані в порядку ст. 225 КПК. Найбільш істотними складовими цього порядку є здійснення допиту суддею в судовому засіданні, участь сторін та дотримання правил допиту, передбачених для судового розгляду (постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 19 листопада 2019 року (справа № 750/5745/15-к, провадження № 51-10195 км 18).

Враховуючи те, що під час змагального процесу, як того вимагають положення ч. 6 ст. 22 КПК, захиснику ОСОБА_6 та засудженому ОСОБА_7 судом у судовому засіданні 22 травня 2020 року без будь-яких обмежень забезпечено можливість допиту свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , що не заперечував захисник під час касаційного розгляду, колегія суддів не вбачає порушень принципу безпосередності дослідження доказів, як про це наголошує захисник.

Що ж стосується тверджень захисника про недостовірність викладених у вироку показань цих свідків стосовно обставин наїзду на пішохода, то такі твердження є безпідставними.

Прослуховуванням звукозаписів судових засідань встановлено, що у своїх вільних показаннях, а також відповідаючи на запитання учасників судового розгляду, у тому числі засудженого та його захисника, свідок ОСОБА_9 підтвердила, що бачила як автомобіль під керуванням ОСОБА_7 своєю задньою частиною штовхнув пішохода ОСОБА_8 у правий бік, від чого вона впала, свідок ОСОБА_11 вказав, що не бачив у яку частину тіла пішохода прийшовся удар, проте бачив як ОСОБА_8 упала на лівий бік, автомобіль при цьому зупинився, свідок ОСОБА_10 підтвердила, що автомобіль, рухаючись заднім ходом, своєю задньою частиною ударив пішохода ОСОБА_8 у правий бік, та від чого вона впала, при цьому чула глухий звук удару.

Посилання захисника про те, що у матеріалах кримінального провадження відсутні докази (характерні сліди), які б підтверджували контактування автомобіля з пішоходом, також не є переконливими.

За встановлених фактичних обставин, перевірка яких до повноважень суду касаційної інстанції не входить, у тому числі за показаннями очевидців події водій рухався з відносно невеликою швидкістю, штовхнувши пішохода, тоді як згідно висновку експерта тілесні ушкодження ОСОБА_8 отримала у результаті падіння з висоти власного зросту, що з огляду на незначну силу удару, цілком ймовірно може не залишити характерних слідів контактування (подряпин, вм`ятин на автомобілі, потертості чи порваного одягу), як про це наголошує захисник.

Колегія суддів відкидає як безпідставні також і доводи захисту про те, що травма нижньої кінцівки з переломом шийки лівої стегнової кістки відноситься до тілесного ушкодження середньої тяжкості, оскільки не є небезпечним для життя.

За встановлених судом фактичних обставин, як вбачається з мотивувальної частини вироку, ОСОБА_7 , керуючи автомобілем "Renault Rapid", д.н.з. НОМЕР_1 , здійснюючи рух заднім ходом, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , яка рухалася по тротуару. У наслідок ДТП, яка виникла у результаті порушення водієм ОСОБА_7 вимог п. 10.9 ПДР, пішохід ОСОБА_8 отримала, зокрема, тяжке тілесне ушкодження, яке ускладнилося тромбозом вен, від чого настала її смерть.

Як вбачається з висновку судово-медичної експертизи трупа № 1589 від 16 червня 2019 року, смерть ОСОБА_8 настала від тупої травми лівої нижньої кінцівки з переломом шийки лівої стегнової кістки, що призвело до флеботромбозу глибоких вен лівої нижньої кінцівки та вен малого тазу з розвитком тромбоемболії легеневої артерії. Вказане тілесне ушкодження перебуває у прямому причинному зв`язку з настанням смерті, утворилось незадовго до надходження на стаціонарне лікування, та має ознаки тяжкого тілесного ушкодження.

Крім того, відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 474/к від 16 травня 2023 року ушкодження, у виді закритого внутрішньо-суглобного перелому шийки лівої стегнової кістки у момент заподіяння не мало ознак небезпеки для життя, набуло їх через проміжок часу у наслідок виникнення закономірних ускладнень у виді тромбозу глибоких вен стегна і тазу та тромбоемболії легеневої артерії, що перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з переломом стегна, а тому кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження.

Наведені висновки експертів не суперечать однин одному, а з огляду на питання, які ставилися на вирішення експертам щодо наслідків, спричинених ДТП, є взаємодоповнюючими, та такими, що дозволили місцевому суду дійти переконання, що отримане ОСОБА_8 тілесне ушкодження є тяжким, оскільки ускладнилося тромбозом вен, яке призвело до її смерті.

На підставі викладеного, колегія суддів не може погодитися з твердженнями захисту про те, що причина смерті ОСОБА_8 не пов`язана з отриманим у наслідок ДТП тілесним ушкодженням.

Отже, за наявних у кримінальному провадженні доказів, які отримали відповідну оцінку з боку суду, саме першочергові дії щодо заподіяння ОСОБА_8 тілесного ушкодження спричинили подальші наслідки (які б не виникли без ушкодження лівого стегна), а отже безпосередньо перебувають у прямому причинному зв`язку із кінцевим наслідком у виді її смерті.

Виходячи з наведеного, висновки суду щодо спричинення діями ОСОБА_7 пішоходу ОСОБА_8 саме тяжкого тілесного ушкодження, що у підсумку спричинило її смерть, є вмотивованими та такими, що ґрунтуються на досліджених доказах у їх сукупності, а тому колегія суддів не вбачає підстав для перекваліфікації дій засудженого з ч. 2 ст. 286 КК на ч. 1 ст. 286 КК, як про це просить захисник у своїй скарзі.

Таким чином, за результатом перевірки оскаржуваних судових рішень колегією суддів не встановлено обставин, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, оскільки, з огляду на вимоги статей 370, 374 КПК, такі висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, передбачених ст. 91 КПК, які підтверджуються доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 КПК, зміст яких детально наведено у мотивувальних частинах судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що вирок місцевого суду є законним, обґрунтованим, вмотивованим, відповідає вимогам статей 370, 374 КПК, а ухвала суду апеляційної інстанції з огляду на межі апеляційної перевірки вироку, відповідає вимогам ст. 419 КПК, а тому не вбачає підстав для їх скасування чи зміни.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2024 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 23 березня 2026 року - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3