Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 642/2062/22

провадження № 51-406км23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 і засудженого ОСОБА_7 на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 12 липня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця і мешканця АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК, і

ВСТАНОВИВ:

Вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 12 липня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111- 1 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, у тому числі Державній митній службі України, а також займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності на строк 10 років, з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 54 КК ОСОБА_7 позбавлено спеціального звання - радник митної служби ІІІ рангу.

Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Суди попередніх інстанцій визнали винуватим ОСОБА_7 у тому, що він, перебуваючи на території с. Петропавлівка Куп`янського району Харківської області, на початку липня 2022 року добровільно надав згоду на зайняття так званої посади "виконувача обов`язки завідуючого сектором ЖЕК Петропавлівського територіального відділу ВДА Куп`янського району Харківської області", створеної на тимчасово окупованій території Куп`янського району Харківської області.

Обіймаючи зазначену вище посаду, виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, ОСОБА_7 здійснював прийом документації та кореспонденції у незаконному органі влади, організовував роботу з прийому документів для отримання виплат рф місцевому населенню, за дорученням окупаційної влади здійснював збір інформації та заяв від мешканців с. Петропавлівки Куп`янського району Харківської області для вирішення питань організаційного та гуманітарного характеру, а також надавав обов`язкові для виконання вказівки підлеглим працівникам ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про проведення ряду ремонтних та підсобних робіт.

Вимоги касаційних скарг, узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог КПК та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення змінити, дії ОСОБА_7 перекваліфікувати з ч. 5 ст. 111-1 на ч. 2 ст. 111-1 КК і призначити мінімальне покарання, визначене санкцією статті.

Свої вимоги мотивує тим, що:

- суди попередніх інстанцій неправильно кваліфікували дії ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 111-1 КК, оскільки жоден з допитаних у суді першої інстанції свідків не пояснювали, що знають, яку посаду обіймав засуджений і чи займав він її добровільно;

- суд у вироку зазначив факти, які не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, а саме, що ОСОБА_7 "здійснював прийом документації та кореспонденції в незаконному органі влади, організовував роботу із прийому документів для отримання виплат рф місцевому населенню" та "надавав підлеглим працівникам ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 вказівки на проведення ряду ремонтних та підсобних робіт";

- трудовий договір не є беззаперечним доказом винуватості ОСОБА_7 , оскільки він не має обов`язкових реквізитів, а саме: номера, дати, розміру винагороди за виконання обов`язків, підпису однієї з сторін, а також додатку до нього посадової інструкції.

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення, а кримінальне провадження закрити.

На обґрунтування своїх вимог стверджує, що:

- не встановлено точного часу вчинення злочину, внаслідок чого був застосований закон, який не підлягав застосуванню;

- свідки сторони обвинувачення не підтвердили, що він займав якусь керівну посаду й виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції;

- під час обшуку 30 листопада 2022 року були виявлені та вилучені оригінали розпорядження і трудового договору, які вже були відомі правоохоронним органам ще 13 жовтня 2022 року, що ставить під сумнів таку процесуальну дію.

Апеляційний суд вказане залишив поза увагою.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- засуджений підтримав вимоги касаційних скарг та просив кримінальне провадження закрити;

- захисник підтримав позицію підзахисного;

- прокурор заперечив касаційні скарги та просив відмовити в їх задоволенні.

Мотиви Суду

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, і дійшла висновку про таке.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином Суд під час оцінки касаційних доводів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судами попередніх інстанцій.

Як вбачається зі змісту обвинувального акта, ОСОБА_7 ставилося у вину добровільне зайняття посади в.о. завідуючого сектором ЖКГ Петропавлівської громади у незаконних органах влади і виконання ним організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на якій він організовував роботу з отримання різного роду документів, кореспонденції, інформації для вирішення побутових питань населення, а також давав вказівки підлеглим працівникам ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 щодо проведення ряду ремонтних та підсобних робіт.

Суди першої та апеляційної інстанцій погодилися із таким формулюванням обвинувачення, визнали його доведеним та засудили ОСОБА_7 за вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК.

В судах попередніх інстанцій ОСОБА_7 наголошував на тому, що він не займав посаду в.о. завідувача сектором житлово-комунального господарства Петропавлівської об`єднаної територіальної громади Куп`янського району Харківської області, організаційними питаннями не займався, заробітну плату не отримував і нікому вказівок не давав.

Таким чином винуватість особи, яка заперечує факт зайняття нею відповідної посади, може бути доведена або письмовими доказами, або показаннями інших осіб, або доказами із відкритих джерел.

У будь якому разі суди поза розумним сумнівом мають переконатися у тому, що особа здійснювала повноваження на певній посаді, зайняття якої їй інкримінують.

У цьому провадженні жоден зі свідків не повідомляв про те, що ОСОБА_7 займав посаду завідувача сектору ЖЕКу. Натомість всі свідки вказували, що спільно з ним косили траву, фарбували зупинку у колір прапора рф або виконували інші поточні побутові роботи.

Так, свідок ОСОБА_13 пояснив суду, що, він разом з ОСОБА_7 робив різну роботу по благоустрою села, при цьому ОСОБА_7 він не підпорядковувався, і він йому ніяких вказівок не давав. Свідок ОСОБА_9 вказав, що не знає, яку посаду займав ОСОБА_7 , проте бачив, як він обрізав дерева, фарбував зупинку; також він не бачив, щоб ОСОБА_7 давав комусь вказівки або розпоряджався якимось майном. Аналогічні показання надав свідок ОСОБА_8 .

Свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 в судовому засіданні також не підтвердили, що ОСОБА_7 займав посаду в ЖКГ, і у нього в розпорядженні були люди, якими він керував. Також вони не бачили, щоб ОСОБА_7 збирав документи та інформацію.

Отже, з зазначеного слідує, що свідки підтвердили, що ОСОБА_7 працював разом зі всіма та виконував побутові роботи (косіння трави, фарбування тощо).

У матеріалах цього провадження є так званий трудовий договір про працевлаштування ОСОБА_7 .

Однак, як стверджує сторона захисту, він дійсно не має не лише дати та номера, а й не підписаний роботодавцем.

З відкритих джерел (соціальних мереж, інших інтернет-ресурсів) доказів, які б підтверджували факт роботи ОСОБА_7 на посаді у ЖЕКу теж немає.

Однак, окрім наведеного вище, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на положення Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (далі - Конвенція), відповідно до якої цивільне населення під час окупації має право, зокрема, виконувати роботи, необхідні для забезпечення продуктами харчування, житлом, одягу, транспорту та здоров`я людей і які не є безпосередньо пов`язаними з проведенням воєнних операцій (стаття 40 Конвенції), а також виконувати роботи, що є необхідними для належного забезпечення населення окупованої країни комунальними послугами, продуктами харчування та медичними послугами (статті 51, 55 Конвенції).

Проте суди попередніх інстанцій не взяли до уваги ці положення Конвенції з урахуванням доказів у цьому провадженні та тверджень ОСОБА_7 про те, що він виконував роботи з благоустрою села.

У тексті судових рішень йдеться також про те, що ОСОБА_7 роздавав гуманітарну допомогу, що, на переконання Суду, теж не може вважатися кримінально-караним.

У контексті викладеного та з огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження, що покладені у формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, колегія суддів доходить висновку, що діяльність ОСОБА_7 , про яку йдеться у судових рішеннях, була спрямована на забезпечення життєдіяльності населеного пункту і не може тягнути кримінальної відповідальності.

Виходячи із викладеного колегія суддів вважає, що стороною обвинувачення інкриміновано ОСОБА_7 вчинення дій, які є дозволеними, відповідно до Женевських конвенцій, а зайняття посади начальника сектору у ЖЕКу, не доведено поза розумним сумнівом.

Таким чином, у ході касаційної перевірки колегією суддів встановлено, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність (п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, проте надали їм помилкову юридичну оцінку, тобто допустили неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а відтак оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а кримінальне провадження - закриттю.

Керуючись статтями 433, 436-438, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 задовольнити.

Вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 12 липня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року щодо ОСОБА_7 скасувати, а кримінальне провадження закрити.

Звільнити ОСОБА_7 з-під варти.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3