Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 676/6539/24

провадження № 51-2077 км 26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 грудня 2025 року та вирок Хмельницького апеляційного суду від 23 лютого 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12024242000000791 від 12 червня 2024 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Артемівська Донецької області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 307 Кримінального кодексуУкраїни (далі - КК України).

Змістсудовихрішеньівстановленісудамипершоїтаапеляційноїінстанційобставини

За вироком Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 грудня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 307 КК України, і призначено покарання за ч. 1 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з конфіскацією усього майна, крім житла. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з конфіскацією усього майна, крім житла.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.

За обставин, детально наведених у вироку суду, ОСОБА_7 всупереч вимогам статей 2, 7, 12, 15, 25, 27 Закону України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори" від 15 лютого 1995 року, Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними" від 15 лютого 1995 року, згідно з якими діяльність з обігу наркотичних засобів і психотропних речовин на території України дозволяється лише в цілях і в порядку, встановлених цим Законом, а в передбачених ним випадках - у порядку, що встановлюється нормативно - правовими актами Кабінету Міністрів України та Порядку проведення замісної підтримувальної терапії хворих з опіоїдною залежністю, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України №200 від 27 березня 2012 року, згідно з яким визначено організаційні засади проведення замісної підтримувальної терапії осіб з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання опіоїдів, 11 червня 2024 року близько 11:40, 13 серпня 2024 року близько 09:58 та 27 серпня 2024 року близько 11:27 поблизу та безпосередньо на території "Єврейського кладовища" у м. Кам?янець-Подільський Хмельницької області, з корисливих мотивів, незаконно збув особі зі зміненими анкетними даними ОСОБА_8 за 200 грн по 1 таблетці, яка містить у своєму складі обмежений в обігу наркотичний засіб метадон (фенадон), маса якого склала відповідно 0,0245 г, 0,0246 г та 0,02484 г.

Хмельницький апеляційний суд вироком від 23 лютого 2026 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, апеляційну скаргу прокурора задовольнив частково, вирок Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 грудня 2025 року скасував в частині призначеного покарання. Призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 307 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 307 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна, крім житла. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна, крім житла. В решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимогитаузагальненідоводиособи, якаподалакасаційнускаргу

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що засудженого ОСОБА_7 фактично було спровоковано працівниками правоохоронних органів на вчинення злочинів. Разом з тим, захисник стверджує про відсутність у діях засудженого прямого умислу на збут наркотичних засобів, адже дії останнього були проявом допомоги іншій наркозалежній особі. Зауважує, що залегендована особа діяла активно та нав`язувала засудженому вчинити збут наркотичних засобів. Звертає увагу, що дані протоколів оперативних закупок є недопустимими, оскільки отримані з порушеннями ч. 3 ст. 271 КПК України. Наголошує, що суди попередніх інстанцій були упереджені і не дотрималися вимог статей 94, 370, 419 КПК України.

Письмових заперечень на вказану касаційну скаргу від інших учасників кримінального провадження до Верховного Суду не надходило.

Позиціїучасниківсудовогопровадження

Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника, просила залишити оскаржувані рішення без зміни.

Сторона захисту підтримала подану касаційну скаргу, просила її задовольнити.

МотивиСуду

Заслухавшидоповідьсудді, обговорившидоводи, наведенівкасаційнійскарзі, перевірившиматеріаликримінальногопровадження, колегіясуддівдійшлатакихвисновків.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону.

Цей стандарт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 , на думку колегії суддів касаційного суду, було дотримано з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 307 КК України, та обґрунтував своє рішення, зокрема, показаннями легендованої особи зі зміненими анкетними даними ОСОБА_8 , фактичними даними протоколів оглядів грошових коштів, оглядів покупців, вилучення придбаних товарів, проведення оперативних закупок, про результати контролю за вчиненням злочину, про результати аудіо-, відеоконтролю місця (за особою) з додатками, обшуку та висновків експертів щодо кожного з трьох епізодів збуту наркотичних засобів засудженим.

Так, в судовому засіданні легендована особа із зміненими анкетними даними ОСОБА_8 пояснив, що дійсно за вказаних в обвинувальному акті обставин, а саме влітку (червень - серпень) 2024 року кожного разу за 200 грн на території "Єврейського кладовища" м. Кам?янець-Подільська здійснив закупки таблеток із вмістом наркотичного засобу у ОСОБА_7 .

Зіставивши докази в їх взаємозв`язку, місцевий суд, з висновками якого обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, умотивовано визнав, що показання свідків, дані протоколів слідчих дій, експертних висновків та інших письмових доказів, на підставі ст. 84 КПК України є процесуальними джерелами доказів, і правомірно поклав їх в основу ухваленого рішення.

Водночас варто зауважити, що Верховний Суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому.

Разом з тим, зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що ОСОБА_7 , допитаний у суді першої інстанції, вину у вчиненні інкримінованого правопорушення не заперечував та пояснив, що з 2023 року проживає в м. Кам`янець-Подільський, є наркозалежною особою та період часу з квітня 2023 року по серпень 2024 року отримував замісний препарат із наркотичним засобом - метадон у лікарні (перебував на відповідній програмі). Зазначив, що в червні та двічі у серпні 2024 року на прохання знайомого на ім`я ОСОБА_9 за 200 грн продавав йому таблетки з вмістом метадону. Свої дії пояснював тим, що в цій особі побачив наркозалежного, який потребує допомоги. Зауважував, що, збуваючи таблетки не керувався виключно корисливим мотивом, а діяв із спонукань допомогти наркозалежній особі.

Водночас місцевий суд позицію обвинуваченого оцінив критично, зазначивши, що його вина у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, безпосередньо досліджених у судовому засіданні та дійшов переконання, що пояснення засудженого стосовно мотиву вчинення злочину не спростовують факт вчинення ним незаконного збуту наркотичного засобу.

Розглянувши апеляційну скаргу сторони захисту, апеляційний суд також не залишив поза увагою доводи засудженого в цій частині та слушно зауважив, що така позиція сторони захисту направлена на пом`якшення покарання, зважаючи на те, що суб`єктивно ОСОБА_7 розумів, що ОСОБА_8 , який також є наркозалежною особою, має доступ до наркотичних засобів у законний спосіб за відповідною державною програмою, проте збув їх ОСОБА_8 на платній основі за обставин, викладених в обвинувальному акті.

Варто зауважити і на тому, що місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відхилив доводи сторони захисту щодо вчинення провокації працівниками поліції відносно обвинуваченого ОСОБА_7 .

Так, практикою ЄСПЛ визначено аспекти (критерії) відмежування провокації злочину від допустимої поведінки правоохоронних органів (справа "Банніков проти російської федерації" (заява № 18757/06, рішення від 04 листопада 2010 року, § 37-65); справа "Матановіч проти Хорватії" (заява № 2742/12, рішення від 04 квітня 2017 року, § 123-135); "Раманаускас проти Литви" (заява № 55146/14, рішення від 20 лютого 2018 року, § 54-62). Провокація має місце тоді, коли працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою отримання доказів і порушення кримінальної справи впливають на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений. До того ж під пасивним розслідуванням розуміється відсутність будь-яких активних дій, які би спонукали особу вчинити злочин.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, провокація вчинення злочину наявна, якщо злочин не був би скоєний без втручання правоохоронних органів, зокрема у випадках, коли були активні дії правоохоронних органів, тобто з їх боку мало місце спонукання особи до вчинення злочину (наприклад, пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування тощо).

Вплив правоохоронного органу на хід подій з використанням НСРД у вигляді контролю за вчиненням злочину, коли цей орган лише приєднується до протиправної діяльності, а не ініціює її, повинен розцінюватися не як провокація, а як таємна робота, що не містить ознак зловживань з огляду на обов`язок правоохоронних органів протидіяти злочинам.

За відсутності ознак послідовного цілеспрямованого схиляння до кримінального правопорушення та наявності інформації про самостійну попередню підготовку винного до його вчинення сам по собі факт відповідної пропозиції не дає достатніх підстав для висновку, що звернення конкретної особи мало вирішальний вплив на формування злочинного наміру і що в іншому випадку злочин не було б вчинено.

Фактично про провокацію злочину може йтися тоді, коли правоохоронні органи штучно створили ситуацію з метою спонукати особу до вчинення злочину. Однак якщо правоохоронні органи лише долучилися до фіксації і розслідування на певному етапі розвитку подій, зокрема після подання особою заяви про вчинення злочину, то це свідчить про їхню пасивну роль, яка проявилася лише у належній фіксації вчинюваного кримінального правопорушення.

Разом з тим, проаналізувавши протоколи проведення оперативних закупок та аудіо-, відеоконтролю, суди установили, що ОСОБА_7 самостійно, без будь-якого стороннього примусу домовлявся зі свідком про збут останньому наркотичного засобу; після першого збуту засуджений наголошував на можливості подальшого повторного збуту цієї ж речовини за обумовлену суму. Суди також звернули увагу і на те, що епізоди були розмежовані значним часовим проміжком, що у свою чергу підтверджує відсутність впливу працівників правоохоронних органів на прискорення протиправної діяльності засудженого.

До того ж, спростовуючи доводи сторони захисту в цій частині, апеляційний суд мотивовано зазначив, що свідок не допомагав обвинуваченому вчиняти злочини, не впливав на його дії шляхом умовлянь чи завищення вартості, не вчиняв жодних заходів примусу до засудженого. Крім того, суд урахував і те, що ОСОБА_7 був вільний у виборі своїх дій та мав об`єктивну можливість не вчиняти злочини.

Так, проаналізувавши протоколи аудіо-, відеоконтролю особи від 11 червня 2024 року, від 14 та від 27 серпня 2024 року, апеляційний суд констатував, що ці докази свідчать про довірливі стосунки між засудженим і свідком, вільність спілкування та відсутність будь-якого тиску на засудженого з боку залегендованої особи.

Тож, за результатом апеляційного перегляду, цей суд дійшов мотивованого висновку, що ОСОБА_7 без жодного тиску та примусу, умовлянь, переконань, звернень до почуття жалю, збув залегендованій особі ОСОБА_8 11 червня, 13 та 27 серпня 2024 року наркотичні засоби. Також апеляційний суд зауважив, що у цьому випадку органи досудового розслідування діяли у пасивний спосіб і не підбурювали обвинуваченого до вчинення злочину. Усі слідчі дії були спрямовані виключно на викриття злочинної діяльності обвинуваченого та проводилися на підставі відповідних процесуальних рішень, прийнятих із дотриманням вимог КПК України.

Отже суди, керуючись нормами кримінального процесуального закону України та практикою ЄСПЛ, дослідили питання про наявність ймовірної провокації злочинів, вчинених ОСОБА_7 , та дійшли обґрунтованого висновку, що в цьому випадку в діях працівників органу досудового розслідування не вбачається підбурювання до вчинення злочину, а ознаки провокації в їхніх діях відсутні.

Доводи касаційної скарги захисника щодо упередженості суду також не є слушними з огляду на таке.

Так, у кримінальному процесуальному законодавстві України закріплено інститут відводу, самовідводу, який передбачає інструменти для усунення упередженого судді від здійснення судового розгляду кримінального провадження, сприяє підвищенню рівня довіри громадськості до суду та винесених ним рішень.

Нормами статей 75 і 76 КПК України передбачено обставини, що виключають участь судді в розгляді справи.

Проте, матеріали провадження не містять відомостей про те, що сторона захисту була якимось чином обмежена скористатися правом заявити відвід судді у випадку наявності підстав, передбачених статтями 75, 76 КПК України.

Решта доводів касаційної скарги захисника висновків судів першої та апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості засудженого зроблені з дотриманням вимог статей 22, 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Тож, що всупереч наведеним у касаційній скарзі сторони захисту, рішення суду першої інстанції та апеляційного суду є законними й обґрунтованими, належним чином вмотивованими, вони в повній мірі відповідають вимогам ст. 370 КПК України.

Враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які би були безумовними підставами для скасування або зміни оскаржених судових рішень, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 грудня 2025 року та вирок Хмельницького апеляційного суду від 23 лютого 2026 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3