Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 630/1162/24

провадження № 51-2164км25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Харківського апеляційного суду від 09 квітня 2026 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12024221320000385 від 03 липня 2024 року, стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Харкова, жительки АДРЕСА_1 ,

за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 436-2, частиною 3 статті 436-2 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Люботинського міського суду Харківської області від 14 січня 2025 року ОСОБА_7 визнана винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 436-2 та частиною 3 статті 436-2 КК, та призначено їй покарання:

- за частиною 1 статті 436-2 КК у виді позбавлення волі на строк 1 рік і 6 місяців;

- за частино 3 статті 436-2 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

Відповідно до частини 1 статті 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років без конфіскації майна.

На підставі статті 75 КК звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки, покладено обов`язки, передбачені статтею 76 КК.

Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів.

Судовий розгляд здійснювався в порядку частини 3 статі 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_7 у невстановлені судом час та місці, з використанням власного мобільного телефону Motorola E13 Imei1: НОМЕР_1 , Imei2: НОМЕР_2 у який встановлено картки операторів мобільного зв`язку: НОМЕР_3 та НОМЕР_4 зареєструвалась у соціальній мережі "Telegram" під ім`ям користувача " ОСОБА_8 ", після чого вступила до соціально орієнтованої групи (каналу) під назвою: "ІНФОРМАЦІЯ_2". Зазначений "Telegram"-канал є майданчиком для групового спілкування, інформація з якого може бути прочитана (переглянута) колом осіб, що мають до неї доступ. Розуміючи, що коментарі в ньому є донесенням певної інформації до значної кількості людей, які беруть участь у обговоренні (спілкуванні), вказане свідчить про публічний характер відомостей, зазначених у коментарях. В період часу з 24 березня 2023 року по 20 листопада 2023 року ОСОБА_7 розміщувала під публікаціями в цій групі коментарі, зміст яких містить виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, глорифікацію осіб, які здійснюють збройну агресію рф проти України.

Вироком Харківського апеляційного суду від 09 квітня 2026 року вирок Люботинського міського суду Харківської області від 14 січня 2025 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасовано. Призначено ОСОБА_7 покарання за частиною 1 статті 436-2 КК у виді позбавлення волі на строк один рік і шість місяців; за частиною 3 статті 436-2 КК у виді позбавлення волі на строк п`ять років без конфіскації майна.

Відповідно до частини 1 статті 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років без конфіскації майна.

Строк відбуття покарання ухвалено обчислювати з моменту виконання вироку.

В решті вирок залишено без змін.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На переконання сторони захисту, суд першої інстанції правильно застосував положення статей 50, 65, 75, 76 КК, а апеляційний суд без достатніх правових підстав скасував законне та належно мотивоване рішення суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства.

Вважає, що ключовим питанням при застосуванні або незастосуванні статті 75 КК є не лише тяжкість кримінального правопорушення, а передусім оцінка можливості виправлення особи без реального відбування покарання, з урахуванням усіх даних про особу та конкретних обставин провадження.

Суд першої інстанції таку оцінку здійснив. Натомість апеляційний суд, скасовуючи звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, фактично обмежився посиланням на характер кримінальних правопорушень, воєнний стан, суспільну небезпечність висловлювань та позицію прокурора. Разом з тим апеляційний суд не навів переконливих мотивів, чому саме дані про особу ОСОБА_7 , її щире каяття, визнання вини, відсутність попередніх судимостей, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень та відсутність обставин, що обтяжують покарання, не можуть свідчити про можливість її виправлення без реального відбування покарання.

Вважає, що апеляційний суд замінив індивідуальну оцінку особи засудженої загальним посиланням на тяжкість кримінальних правопорушень та суспільно-політичний контекст їх вчинення. Такий підхід, на переконання захисника, суперечить принципам індивідуалізації покарання та вимогам статей 50, 65 КК.

Вирок апеляційного суду не містить належного аналізу того, чому висновок суду першої інстанції про можливість виправлення без відбування покарання є неправильним.

Позиції учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні просила задовольнити касаційну скаргу з підстав, зазначених у ній.

Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні просив залишити вирок апеляційного суду без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

ОСОБА_7 було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вона не з'явилась. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від неї не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень та правильності кваліфікації її дій за частиною 1 статті 436-2, частиною 3 статті 436-2 КК у касаційній скарзі не оспорюються, а тому Судом не перевіряються.

Натомість у касаційній скарзі захисник наводить доводи про те, що вирок апеляційного суду не містить належного аналізу того, чому висновок суду першої інстанції про можливість виправлення без відбування покарання є неправильним.

Відповідно до частини 1 статті 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок, зокрема, в разі необхідності застосування більш суворого покарання, неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник (частина 1 статті 421 КПК).

Відповідно до статей 404, 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог статті 409 указаного Кодексу.

Під час касаційного перегляду оскаржуваного вироку встановлено, що апеляційний суд дотримався цих приписів закону.

Згідно зі статтями 50 і 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.

Згідно з приписами частини 1 статті 75 КК якщо суд, крім випадків, зазначених у ній, при призначенні покарання, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може ухвалити рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише в тому разі, коли для цього наявні умови і підстави, визначені приписами статті 75 КК. Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням закон визначає переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, яке ґрунтується на оцінці даних про вчинене кримінальне правопорушення, мету й мотиви, тривалість та інтенсивність протиправної поведінки тощо.

Питання, які стосуються призначення покарання, визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винуватого, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

При призначенні ОСОБА_7 покарання судом першої інстанції враховано, що вона скоїла нетяжке кримінальне правопорушення та епізоди тяжкого злочину, дані про її особу, згідно яких встановлено, що вона раніше не судима, з 2022 року зареєстрована у місті Люботин, як внутрішньо переміщена особа, не працює, заміжня, дітей та утриманців не має, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за місцем мешкання характеризується нейтрально, як ввічлива та спокійна особа. Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Також суд першої інстанції врахував і ту обставину, що після здійснення останнього злочину у вигляді написання коментарю у групі через месенджер "Telegram" і до виявлення цих злочинів правоохоронними органами, сплинуло 7 місяців, за цей час ОСОБА_7 не вчиняла жодних правопорушень. Такі обставини, на переконання суду першої інстанції, можуть свідчити про те, що ОСОБА_7 добровільно відмовилася від продовження злочинних дій, та за своїми особистими якостями і поведінкою не виявляє підвищеної небезпеки для суспільства.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов переконання, що виправлення ОСОБА_7 і попередження скоєння нею нових злочинів можливе без реального відбування покарання, але в умовах належного контролю за її поведінкою та виконання покладених на неї обов`язків протягом максимального строку випробування, терміном на 3 роки.

Не погодившись з вироком суду першої інстанції, прокурор оскаржив його в апеляційному порядку. У своїй апеляційній скарзі прокурор зазначав, що підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням відповідно до вимог статті 75 КК не вбачається. Зокрема, зазначав, що судом не в повній мірі враховані дані, що характеризують особу засудженої та характер вчинених нею протиправних дій. Кримінальні правопорушення, передбачені частиною 3 статті 436- 2 КК, за які засуджено ОСОБА_7 , відносяться до тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років з конфіскацією майна або без такої. Також зазначав, що ОСОБА_7 у період дії військового стану на території України та проведення бойових дій безпосередньо на території Харківської області, систематично підривала авторитет Держави та Збройних Сил України, розміщуючи відповідні публікації у загальнодоступній групі мобільного додатку "Telegram", що підвищує суспільну небезпечність її дій. На час вчинення злочинів ОСОБА_7 мала статус внутрішньо-переміщеної особи, отримувала від держави відповідні соціальні виплати та у цей же час підривала її авторитет та виправдовувала дії держави-агресора. Офіційно не працювала, на утриманні дітей або літніх осіб не мала, фактично не пов`язана з соціальними інститутами, які могли б сприяти її перевихованню без ізоляції від суспільства.

За наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції належним чином не враховано, що ОСОБА_7 будучи громадянкою України у надважкий період для країни та суспільства, шляхом розміщення у соціальній мережі, яка налічує більш ніж 95 тисяч підписників, своєї антиукраїнської позиції, виправдовувала, визнавала правомірною збройну агресію російської федерації проти України й окупацію українських територій, глорифікувала таких осіб, чим сприяла створенню у ворога уяви про підтримку таких дій громадянами України, що свідчить про підвищений рівень суспільної небезпеки. При цьому врахувала, що ОСОБА_7 вчинила 8 епізодів злочинної діяльності в період військового стану, використовувала і образливі висловлювання в сторону ЗСУ та державних органів та в цілому незалежної держави Україна. Більш того, ОСОБА_7 на час вчинення злочинів, мала статус внутрішньо-переміщеної особи та у той же час підривала авторитет України та виправдовувала дії держави агресора.

Колегія суддів апеляційної інстанції констатувала, що поза увагою суду залишився той факт, що ОСОБА_7 вчинила кримінальні правопорушення, які характеризуються підвищеним рівнем суспільної небезпеки та дійшла переконання, що висновки суду про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням суперечать принципу справедливості покарання і не відповідають його меті - виправлення засудженої та запобігання скоєнню нових злочинів як нею, так і іншими особами.

Призначаючи ОСОБА_7 покарання колегія суддів апеляційної інстанції виходила з наведених вище даних про особу обвинуваченої, обставин, які пом`якшують покарання, що були встановлені судом першої інстанції, та вважала, що остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі з реальним відбуттям буде достатнім для її виправлення та буде відповідати ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду і вважає, що звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, за встановлених обставин, не зможе забезпечити реалізації цілей покарання, зокрема запобігання вчиненню злочинів нею та іншими особами проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 420 КПК, містить достатні мотиви, з яких суд виходив під час постановлення рішення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування або зміни судового рішення, під час касаційного розгляду не встановлено.

З урахуванням наведеного, касаційна скаргу захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

у х в а л и в:

Вирок Харківського апеляційного суду від 09 квітня 2026 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3