Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 162/17/25

провадження № 51-1484км26

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

представника

потерпілої ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Любешівського районного суду Волинської області від 18 липня 2025 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 3 лютого 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024030000000479, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 153, ч. 1 ст. 122 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком районного суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_8 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 4 ст. 152 КК - на строк 10 років; за ч. 6 ст. 153 КК - на строк 15 років; за ч. 1 ст. 122 КК - на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

Інформацію про ОСОБА_8 включено до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.

Згідно з вироком суду, у ніч з 23 на 24 травня 2024 року ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись у кімнаті будинку за місцем свого проживання ( АДРЕСА_1 ), скориставшись відсутністю колишньої дружини ОСОБА_8 , діючи з метою задоволення статевої пристрасті з малолітньою дочкою ОСОБА_9 (2013 року народження), котра через свій малолітній вік не могла чинити йому активного опору, використовуючи фізичну перевагу над останньою, всупереч її волі, вчинив дії сексуального характеру, пов`язані з анальним проникненням в тіло потерпілої з використанням власних геніталій (зґвалтування) (ч. 4 ст. 152 КК).

Крім цього, ОСОБА_8 , будучи особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 152 КК, в період часу з травня по липень 2024 року, у нічну пору доби, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, за аналогічних обставин, систематично вчиняв відносно своєї малолітньої донки ОСОБА_9 , котра через свій малолітній вік не могла чинити йому активного опору, дії сексуального характеру не пов`язані із проникненням у її тіло (ч. 6 ст. 153 КК).

Також, 14 листопада 2024 року приблизно о 02:00 ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, діючи повторно, використовуючи свою фізичну перевагу над малолітньою дочкою ОСОБА_9 , котра через свій малолітній вік не могла чинити йому активного опору, розмістився поруч з нею на ліжку, оголив свій статевий орган і погрожуючи фізичною розправою, всупереч її волі, вчинив відносно останньої дії сексуального характеру не пов`язані із проникненням у тіло потерпілої, до того часу, поки в кімнату не зайшла її матір - ОСОБА_8 (ч. 6 ст. 153 КК).

Крім того ОСОБА_8 , вчинивши вищеописані умисні, протиправні, насильницькі дії сексуального характеру відносно малолітньої ОСОБА_9 , умисно заподіяв останній середньої тяжкості тілесне ушкодження - розлад адаптації у вигляді легко вираженої тривожно-депресивної реакції (ч. 1 ст. 122 КК).

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_8 та закрити кримінальне провадження через відсутність в діянні складу кримінального правопорушення або призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На думку захисника, в основу вироку покладені недопустимі докази, які поза розумним сумнівом не доводять вину засудженого у вчиненні інкримінованих злочинів (зокрема, суперечливі показання малолітньої потерпілої та свідків, які не були очевидцями подій, і яким не надано жодної оцінки).

Вважає, що судами не встановлена об`єктивна сторона кримінальних правопорушень, проігноровано відсутність на тілі потерпілої тілесних ушкоджень, не перевірено альтернативну версію подій, викладену обвинуваченим та не допитано оточення дитини, стосовно того чи має вона схильність до навіювання та фантазування. Отже, оцінка доказів мала односторонній обвинувальний характер.

Також зазначає, що у резолютивній частині наявного в матеріалах справи вироку міститься текст, який не оголошувався судом під час проголошення, і навпаки, відсутній текст, який було фактично оголошено, що є підставою для скасування цього рішення.

Суд апеляційної інстанції не забезпечив повторного дослідження доказів, не перевірив і не спростував доводи сторони захисту та не зазначив мотивів їх відхилення.

Отже, судові рішення є незаконними і необґрунтованими, не відповідають вимогам ст. 370 КПК та підлягають скасуванню.

У запереченнях на касаційну скаргу захисника, прокурор просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор та представник потерпілої заперечували проти задоволення цієї скарги.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, відповідає встановленим обставинам і підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими судом першої інстанції доказами.

Водночас, в суді першої інстанції ОСОБА_8 вину у вчиненому не визнав та вважав, що його обвинувачення ґрунтується на припущеннях. Зазначив, що будь-яких ознак зґвалтування не встановлено, свідків не було та не могло бути, а тілесних ушкоджень на тілі потерпілої не виявлено. Пояснив, що ввечері 13 листопада 2024 року він вживав спиртне та повернувся додому приблизно о 01:00. В подальшому він пішов спати в кімнату, де була ОСОБА_9 , там сів на ліжко і говорив з нею. Він був у трусах, а ОСОБА_9 була одягнута в штани і сиділа на ліжку. Він побачив, що дружина стоїть за дверима та підслуховує їх розмову, а потім вона зайшла в кімнату та з нею почалась сварка. Підтвердив, що за період його перебування під вартою він мав неодноразові телефонні розмови (більше десяти) з сином ОСОБА_9 та кумом ОСОБА_11 . Зазначив, що він просив дітей, зокрема ОСОБА_12 , гладити його руку, а також пояснив, що були випадки, коли ОСОБА_12 втікала з хати та її шукали, оскільки вона його боялась у зв`язку з сварками з дружиною.

В супереч твердження захисника, судом першої інстанції було належним чином перевірено версію засудженого про непричетність до вчинення злочинів, однак вона не знайшла свого підтвердження в ході дослідження доказів судом, який розцінив її як спосіб захисту та намагання уникнути ОСОБА_8 кримінальної відповідальності за скоєне.

З матеріалів справи вбачається, що суд ретельно дослідив докази, які мають значення для з`ясування всіх обставин кримінальних правопорушень і на підтвердження винуватості засудженого ОСОБА_8 у їх вчиненні, обґрунтовано послався на показання малолітньої потерпілої ОСОБА_9 , котра у судовому засіданні на поставлені запитання, пояснила (шляхом опитування), що: під час виїзду за кордон мами не було вдома два місяці; у її відсутності поведінка тата змінювалась, він був більш добрий до неї; він спав з нею у її кімнаті, не часто; влітку вона спала у теплому одязі через страх те, що він весь час бив двері кулаком і ногою їх виламував, кричав на ОСОБА_9 і бив; у поліцію мама звернулась тому, що він вийняв статевий орган і хотів до неї (потерпілої) приставити. На запитання чи пхав статевий член кудись, потерпіла відповіла, що так, було два рази, ніхто не бачив, не чув. Також зі змісту відповідей малолітньої потерпілої вбачається, що: вона боїться батька; не хоче щоб він з ними жив; він заставляв її гладити свій статевий орган, це було тричі; також він гладив потерпілу за статеві органи і їй це було неприємно; батько пхав свій статевий орган їй в попу від чого їй було боляче.

Свідок ОСОБА_8 у суді підтвердила, що коли обвинувачений вночі прийшов п`яний додому та хотів лягати з нею спати, вона йому відмовила та він сказав, що піде спати до доньки. Обвинувачений роздягнувся до трусів і пішов до кімнати, а потім виключили світло та він почав шептатися. Перед тим, як йти в свою кімнату донька помахала головою, що вона не хоче та свідок вирішила не спати і сиділа на дивані у прихожій, чула, що вони шепчуться. Вона відкрила двері та почула, як ОСОБА_8 казав донці: "нікому не розказуй, бо якщо ти розкажеш, то мені буде амба за це". Тоді свідок ввімкнула світло, підійшла до ліжка, підняла покривало та побачила що у доньки була відкрита ширінка на штанах, а обвинувачений лежав в трусах, поверх яких був його статевий орган в стані ерекції. Вона забрала доньку та дала чоловіку ляпас. На її запитання донька відповіла, що це було не вперше. В подальшому, у присутності працівників поліції донька розповіла і про інші події сексуального насильства щодо неї, зокрема, що коли мама з травня по липень 2024 року перебувала за кордоном, батько заставляв її гладити його статеві органи, знімав її нижню білизну, пхав у неї свій статевий орган, їй було боляче. Зазначила, що у дитини був важкий психоемоційний стан, вони зверталися за допомогою до психолога та мають намір звернутися до психіатра. Коли вона перебувала за кордоном, то намагалась кожен день додзвонитися до доньки, однак її чоловік забороняв донці спілкуватись з нею. Приїхавши додому її здивувало те, що донька в теплу пору року постійно одягнута в трусики, шорти, штани, у дві футболки, кофту. Дізналась, що донька часто втікала з дому. До листопада 2024 року ОСОБА_9 їй нічого не розповідала про неправомірні дії батька, оскільки він їй погрожував.

Під час проведення слідчого експерименту свідок ОСОБА_8 детально розповіла про обставини події, які відповідають її поясненням у суді.

На думку Верховного Суду, показання потерпілої ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_8 є логічними, послідовними, вони узгоджуються між собою і з іншими доказами, а також спростовують твердження сторони захисту про непричетність засудженого ОСОБА_8 до вчинення кримінальних правопорушень.

Водночас, колегія суддів зазначає, що показання потерпілої та вказаного свідка не були єдиними доказами у цьому провадженні. Судом було допитано свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_9 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , показання та оцінка яких детально викладені у вироку.

Крім того, встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчинених ОСОБА_8 кримінальних правопорушень ґрунтуються на аналізі доказів, досліджених й ретельно перевірених у судовому засіданні, а саме: протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 14 листопада 2024 року ( ОСОБА_8 повідомила, що цього ж дня приблизно о 01:00 ОСОБА_8 вчинив сексуальне насильство відносно своєї доньки ОСОБА_9 , 2013 року народження); протоколі прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 2 січня 2025 року ( ОСОБА_8 повідомила, що внаслідок вчинення ОСОБА_8 у стані алкогольного сп`яніння в ніч з 23 на 24 травня 2024 року умисних протиправних насильницьких дій сексуального характеру, пов`язаних із анальним проникненням з використанням власних геніталій в тіло малолітньої доньки ОСОБА_9 , а також у період часу з травня по липень 2024 року та 14 листопада 2024 року приблизно о 02:00 умисних протиправних повторних дій сексуального насильства, не пов`язаних з проникненням у тіло потерпілої, у ОСОБА_9 виник розлад адаптації у вигляді легко вираженої тривожно-депресивної реакції, який відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості); протоколі огляду місця події від 14 листопада 2024 року (оглянуто будинок по АДРЕСА_1 та вилучено речі); протоколах отримання зразків для експертизи від 14, 15 та 20 листопада 2024 року (відібрано зразки букального епітелію у ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , проведено відбір змивів).

Також судом було досліджено: висновки експертиз № 867 та № 189 (встановлено, що у неповнолітньої ОСОБА_9 будь-які тілесні ушкодження відсутні, а у ОСОБА_8 виявлено легкі тілесні ушкодження); № 161 (при дослідженні тампона-змива з статевого члена підозрюваного знайдено кров людини, при дослідженні зрізів з нігтів з рук, мазків-видбитків з статевого члена вказаної особи, кров та епітеліальні клітини з ядрами не знайдено); №162 (на наданих на дослідження трусах виявлено сперму, встановлено наявність антигену А системи АВО); № 163 (у слідах на простирадлі та ковдрі сперми не виявлено, а виявлено кров людини, встановлено наявність антигену В системи АВО); № 164 (у слідах на штанах, светрі, та двох кофтах сперми не виявлено); № 358 (встановлено, що ОСОБА_8 в період вчинення ним кримінального правопорушення будь-яким психічним розладом не страждав, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними тощо); № 360 (встановлено, що у ОСОБА_9 в період часу вчинення проти неї правопорушення не виявлялося ознак будь-якого психічного розладу, вона могла в межах свого вікового періоду правильно сприймати факти, що мають доказове значення у справі та давати показання про них. В ОСОБА_9 у даний час виявляються ознаки розладу адаптації у вигляді легко вираженої тривожно-депресивної реакції, які є в причинно-наслідковому зв`язку з вчиненими проти неї протиправними діями, але які не позбавляють її можливості правильно сприймати факти, що мають доказове значення у справі та давати показання про них. Враховуючи індивідуальні особливості малолітньої ОСОБА_9 емоційний стан і стан розумового розвитку у неї виявляється здатність правильно сприймати і давати вірні покази, лише щодо зовнішнього боку подій та обставин, котрі розгорталися в рамках кримінальної ситуації (пора року, час доби, місцевість, особа, її зовнішній вигляд, послідовність дій) не усвідомлюючи їх внутрішнього змісту, соціального характеру та правового значення. Надмірного, невідповідного віковим особливостям навіювання чи фантазування, які б могли суттєво вплинути на достовірність її свідчень не виявлено).

З дослідженого судом протоколу допиту малолітньої потерпілої ОСОБА_9 від 14 листопада 2014 року з стенограмою та відеозаписом убачається, що остання пояснила, що вчора вночі, приблизно о 01:00-02:00, її батько почав на неї вилазити та спав біля неї голим. Він був в сатані алкогольного сп`яніння, прийшов до неї в кімнату, роздягнувся при ній та ліг у ліжко. Батько заставляв робити "різні штуки", говорив, що вб`є, якщо вона комусь про це розкаже. Потерпіла зазначила, що батько заставляв гладити рукою його статевий орган, вийнявши його з трусів. Потім мама привідкрила двері, почула, що робиться у кімнаті, ввімкнула світло та сказала їй йти у прихожу. Питала чи він її образив, вона сказала мамі, що так.

Також потерпіла підтвердила, що коли мама перебувала в Польщі, батько в цей період також заставляв її вчиняти такі дії, тобто робити те, що вона вже розказала. Зокрема, він приходив вночі у її кімнату, лягав біля неї та примушував гладити його статевий член. Вона змушена була це робити, оскільки він погрожував, казав, що він щось з нею зробить. При цьому, ці дії були багаторазові, через день-два, батько тоді був сильно п`яний. Потепліла також зазначила, що в перший день, коли мама поїхала в Польщу, батько пхав (запхав і вийняв) свій статевий орган в її задній отвір, це було один раз у її кімнаті. Про всі ці дії вона нікому не розповідала, оскільки батько їй погрожував.

Суд звернув увагу на те, що по двох епізодах вчинення злочинний дій ОСОБА_8 відносно малолітньої потерпілої свідків (очевидців) цих подій не було, однак зазначив, що у судовому засіданні встановлено, що до листопада 2024 року потерпіла нікому не розповідала про вчинення щодо неї таких дій, оскільки боялася батька, котрий їй погрожував.

Водночас, підстав сумніватися у правдивості показань потерпілої суд не знайшов, при цьому додатково послався на висновок експерта № 360, яким встановлено, що потерпіла ОСОБА_9 не схильна до надмірного, невідповідного віковим особливостям навіювання чи фантазування, які б могли суттєво вплинути на достовірність її свідчень. Також суд зазначив, про відсутність даних того, що потерпіла надає показання під впливом інших осіб.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками місцевого суду та вважає, що потерпіла ОСОБА_9 , з урахуванням її віку та стану розумового розвитку, надала повністю логічні та послідовні показання, як під час досудового розслідування так і розгляду кримінального провадження у суді, які не викликають сумнівів у їх достовірності. Підстави стверджувати, що показання потерпілої є суперечливими або такими, що не відповідають дійсності, у Суду відсутні.

Що стосується показань потерпілої відносно вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення 14 листопада 2024 року, то вони повністю узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_8 , котра є безпосереднім очевидцем цієї події, а показання останньої в свою чергу узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 .

Надаючи оцінку показанням свідків захисту - ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та неповнолітнього свідка ОСОБА_9 , суд наголосив на тому, що вони навпаки не узгоджуються з дослідженими у кримінальному провадженні доказами та не спростовують обвинувачення ОСОБА_8 , крім того, згадані свідки не були безпосередніми очевидцями вчинення кримінальних правопорушень відносно неповнолітньої потерпілої. До того ж, перебуваючи під вартою обвинувачений ОСОБА_8 багаторазово телефонував до вказаних свідків і спілкувався з ними до їх допиту у суді, що безпосередньо підтвердили ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_9 та сам обвинувачений у судовому засіданні. Наведене також підтверджується, повідомленнями з слідчого ізолятора та виправної колонії про те, що ОСОБА_8 були надані платні послуги з доступом до інтернету та телефонного зв`язку.

Крім того, свідок ОСОБА_18 підтвердила у суді, що свідок ОСОБА_9 особисто їй казав, що "буде йти за ОСОБА_8 ", буде заступатися за нього, він говорив з ним по телефону, повідомляв щоб той говорив, що він в кімнаті не спав і до ОСОБА_12 не приставав.

Отже, в супереч доводам захисника суд першої інстанції надав належну оцінку всім доказам, в тому числі й показанням свідків як захисту так і обвинувачення.

Твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_8 (дружина обвинуваченого) не була очевидцем жодних злочинних дій, а лише зробила припущення, на підставі того, що обвинувачений знаходився одягнений з донькою в одному ліжку, спростовуються показаннями даного свідка, а також потерпілої ОСОБА_9 , щодо обставин вищевикладеної події.

У підсумку, колегія суддів вважає, що суд, оцінивши всі докази у справі, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими і в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні дій сексуального характеру, пов`язаних із анальним проникненням в тіло іншої особи, з використанням геніталій (зґвалтування), що вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди; вчиненні насильницьких дії сексуального характеру, не пов`язаних із проникненням в тіло іншої особи, що вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, вчинені особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 152 КК; вчиненні насильницьких дії сексуального характеру, не пов`язаних із проникненням в тіло іншої особи, що вчинені повторно, щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди; заподіянні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Водночас, ч. 2 ст. 17 КПК передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді першої інстанції, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Версія сторони захисту про непричетність ОСОБА_8 до вчинення злочинів перевірена належним чином та спростована безпосередньо дослідженими і оціненими судом першої інстанції доказами. При цьому, порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог статей 85-87, 89, 94, 95 КПК.

Отже, вирок суду відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим, у ньому вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінальних правопорушень, форми вини і мотивів кримінальних правопорушень, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальні правопорушення, у вчиненні яких ОСОБА_8 визнано винуватим, та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Дії ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 153, ч. 1 ст. 122 КК судом кваліфіковано правильно.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою сторони захисту, доводи яких за своїм змістом є аналогічними доводам, викладеним в касаційній скарзі захисника (про недоведеність вини ОСОБА_8 , суперечливість показань потерпілої та інші), з дотриманням вимог статей 404, 405, КПК перевірив зазначені в ній вимоги, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав скаргу необґрунтованою.

За результатами апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих злочинів за наведених у вироку обставин, оскільки такі висновки підтверджено сукупністю поданих доказів (протоколи слідчих дій, висновки експертиз, показання потерпілої та свідків), які суд безпосередньо сприйняв, дослідив у судовому засіданні й оцінив з точки зору належності, допустимості, достовірності й достатності.

Перевіривши твердження захисника про суперечливість показань потерпілої та свідків, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що вказані особи не мали будь-яких підстав обмовляти обвинуваченого, а їх показання узгоджуються між собою і в сукупності з іншими доказами дають можливість відтворити повну картину подій, та спростовують версію сторони захисту про непричетність ОСОБА_8 до скоєння інкримінованих кримінальних правопорушень. Суд наголосив на тому, що всі свідки надавали показання у суді, будучи попередженими про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань, а також, що ні обвинуваченим, ні його захисником, не були надані докази, які б спростовували показання малолітньої потерпілої та свідка ОСОБА_8 .

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином перевірив доводи сторони захисту про наявність суперечностей у показаннях потерпілої та свідків (зокрема, відносно того чи був обвинувачений під час вчинення кримінального правопорушення в ніч з 13 на 14 листопада 2024 року повністю оголений або в спідній білизні, а також щодо обізнаності свідка ОСОБА_8 про протиправні дії обвинуваченого відносно малолітньої потерпілої у ніч з 23 на 24 травня і від 24 травня по липень 2024 року) та обґрунтованого їх відхилив.

Відносно тверджень захисту про відсутність тілесних ушкоджень на тілі потерпілої та пошкоджень дівочої пліви (згідно висновку експертизи № 867), що підтверджує невинуватість ОСОБА_8 , то суд зазначив, що з аналізу показань потерпілої убачається, що вона будь-якого опору засудженому не чинила, оскільки боялась застосування відносно неї фізичного насильства та втілення його постійних погроз, які стосувались фізичної розправи над нею. До того ж, суд звернув увагу, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні дій сексуального характеру, пов`язаних із анальним проникненням в тіло іншої особи (ч. 4 ст. 152 КК), що є причиною відсутності пошкоджень дівочої пліви.

Поміж наведеного, предметом розгляду суду апеляційної інстанції були й твердження сторони захисту про недоведеність того, що ознаки розладу адаптації, виявлені у малолітньої потерпілої, є саме наслідком дій ОСОБА_8 .

Відхиляючи вказані твердження суд послався на висновок експерта № 870, відповідно до якого: "під час проведення судово-психіатричної експертизи ОСОБА_9 (згідно висновку експерта № 360) відомо, що в підекспертної виявляються в даний час ознаки розладу адаптації у вигляді легко вираженої тривожно-депресивної реакції, які перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з вчиненими з нею протиправними діями…".

Так само, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними доводи захисника про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_8 за третім епізодом злочинних дій за ст. 156 КК (розбещення неповнолітніх), а не за ст. 153 КК (сексуальне насильство).

Суд звернув увагу, що розмежування вказаних кримінальних правопорушень здійснюється за ознаками об`єктивної сторони, зокрема за вчиненням чи не вчиненням насильницьких дій сексуального характеру. Зокрема, для кваліфікації дій винного за ст. 153 КК необхідно встановити, чи були вчинені щодо потерпілої особи будь-які насильницькі дії, чи мали ці дії сексуальний характер та чи були вони вчинені без добровільної згоди потерпілої, крім випадку, якщо вони були вчинені щодо малолітньої особи незалежно від її добровільної згоди.

Отже, виходячи із обставин кримінального провадження, даних про особу винного, котрий фізично значно сильніший та значно старший за потерпілу, вчинив щодо ОСОБА_9 насильницькі дії сексуального характеру, не пов`язані з проникненням в тіло малолітньої, які полягали у тому, що він примушував її руками торкатися та гладити його статевий член (мастурбувати), то кваліфікація дій ОСОБА_8 за даним епізодом за ст. 153 КК є правильною.

Твердження ОСОБА_8 про порушення таємниці нарадчої кімнати суд визнав необґрунтованими зазначивши, що згідно журналу судового засідання від 17 липня 2025 року, вихід суду до нарадчої кімнати відбувся о 16.01.32, а проголошення судового рішення - 18 липня 2025 року о 09.18.04.

Крім того, в касаційній скарзі захисник, як на підставу для скасування вироку місцевого суду, посилається на те, що під час проголошення судового рішення головуючий суддя озвучив строк відбування покарання ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 152 КК - 8 років позбавлення волі, водночас, у резолютивній частині вироку, який міститься в матеріалах справи, вказано інший строк - 10 років позбавлення волі.

Колегія суддів звертає увагу, що аналогічні доводи захисту були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, які визнані ним необґрунтованими. Водночас, суд апеляційної інстанції погодився з тим, що місцевий суд дійсно допустив обмовку в цій частині, однак дійшов висновку, що в даному випадку таке порушення не є істотним.

При цьому, апеляційний суд виходив з того, що санкція ч. 4 ст. 152 КК передбачає позбавлення волі на строк від 10 до 15 років. Тобто, з тексту вироку вбачається, що ОСОБА_8 призначено мінімальне покарання, що визначено у санкції ч. 4 ст. 152 КК. При цьому, у тексті вироку та під час його проголошення у судовому засіданні суд не посилався на застосування положень ст. 69 КК при призначенні ОСОБА_8 покарання, а остаточне покарання йому призначено за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді позбавлення волі на строк 15 років.

Отже, враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що допущена місцевим судом обмовка під час проголошення вирку не є тим порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою безумовне скасування вироку суду, як про це вказує захисник.

Твердження сторони захисту про те, що суд апеляційної інстанції формально розглянув апеляційну скаргу захисника та не дав відповідей на всі її доводи, є безпідставними.

Вимоги до мотивування судових рішень засновані на положеннях ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. З урахуванням позицій ЄСПЛ про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 цієї Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень (справа "Салов проти України"), у цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано.

Апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на основні доводи, зазначені в апеляційній скарзі сторони захисту, навів переконливі аргументи на їх спростування, указав підстави, з яких визнав скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував свою позицію.

Розглянувши кримінальне провадження, апеляційний суд постановив ухвалу, у якій навів детальні мотиви прийнятого рішення і яка повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Аргументи сторони захисту про порушення апеляційним судом положень ч. 3 ст. 404 КПК (оскільки суд не забезпечив повторного дослідження доказів), колегія суддів відхиляє, адже як убачається з матеріалів справи клопотання про повторне дослідження доказів було розглянуте апеляційним судом, який не знайшов підстав для його задоволення.

Незгода із таким процесуальним вирішенням клопотання не зумовлює порушення правил ч. 3 ст. 404 КПК з боку суду апеляційної інстанції, а свідчить про те, що сторона захисту не навела достатніх та переконливих мотивів, за наявності яких її клопотання потрібно було б задовольнити.

Покарання ОСОБА_8 призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК, воно є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали розглядуваної справи не містять вказівки на допущення порушень норм матеріального чи процесуального законів, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих судових рішень судами попередніх інстанцій. Отже, підстави для їх скасування та закриття кримінального провадження, відсутні.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Любешівського районного суду Волинської області від 18 липня 2025 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 3 лютого 2026 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3