Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 754/19599/25

провадження № 51-2333 км 26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

засудженого ОСОБА_6,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12025105030000764, за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК)

Короткий зміст ухвалених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання за цим вироком частково приєднано покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 19 червня 2025 року та з урахуванням положень ст. 72 КК визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 1 місяць.

Вказаний вирок ухвалено із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 КПК, яким у тому числі вирішено питання щодо процесуальних витрат та долі речових доказів.

За встановлених фактичних обставин ОСОБА_6, будучи раніше судимим за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 19 червня 2025 року до покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік, на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив, 17 вересня 2025 року приблизно о 12:00, перебуваючи неподалік будинку АДРЕСА_2, знайшов один згорток паперу з порошкоподібною речовиною білого кольору, яка містить у своєму складі психотропну речовину, обіг якої обмежений - амфетамін, загальною масою 0,160 г, після чого поклав його до карману джинсів та почав зберігати для власного вживання без мети збуту, а у подальшому переніс до будинку АДРЕСА_1, де о 12:15 був зупинений працівниками поліції, які в ході особистого обшуку вилучили згорток з психотропною речовиною.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 задоволено частково, а вирок Деснянського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року змінено.

Ухвалено пом'якшити призначене ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 309 КК до штрафу у розмірі 2 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн.

На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків остаточно визначено ОСОБА_6 покарання у виді штрафу у розмірі 2 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн, та пробаційного нагляду, призначеного за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 19 червня 2025 року, який на підставі положень ч. 3 ст. 72 КК ухвалено продовжити виконувати самостійно.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7, не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому дій та встановлених судом фактичних обставин, ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого у наслідок м'якості.

На обґрунтування своїх вимог вказує, що суд апеляційної інстанції, пом'якшуючи ОСОБА_6 покарання, безпідставно врахував документи про загибель його брата, а також повідомлення начальника відділу органу пробації про порядок та умови відбування засудженим покарання у виді пробаційного нагляду, адже наведене жодним чином не знижує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, а тому не може бути підставою для пом'якшення покарання.

Поряд з цим зауважує, що апеляційний суд не врахував особу засудженого, який будучи засудженим за аналогічне кримінальне правопорушення, на шлях виправлення не став та у період невідбутого покарання через невеликий проміжок часу вчинив нове кримінальне правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, що свідчить про його підвищену суспільну небезпечність та відсутність критичної оцінки своїх дій.

На підставі викладеного вважає, що з огляду на встановлені фактичні обставини та ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, його відношення до вчинених дій, призначене судом апеляційної інстанції покарання не слугуватиме його виправленню та попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень, оскільки є непропорційним та явно несправедливим через м'якість.

Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу, просила її задовольнити, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

Засуджений ОСОБА_6 заперечував щодо задоволення касаційної скарги прокурора, просив ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК, та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Натомість у касаційній скарзі прокурор оспорює рішення суду апеляційної інстанції в частині призначення засудженому покарання, оскільки таке, на її переконання, призначене без урахування даних про особу засудженого, ступеня тяжкості кримінального правопорушення, та його відношення до вчиненого діяння.

Колегія суддів вважає, що наведені прокурором у касаційній скарзі доводи є непереконливими.

Як убачається зі змісту вироку суду першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 вид та розмір покарання, місцевий суд врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, а також взяв до уваги особу засудженого.

Так, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_6 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, нове кримінальне правопорушення вчинив у період невідбутого покарання за попереднім вироком, за місцем проживання характеризується негативно, не працює, на обліках лікарів нарколога чи психіатра не перебуває.

Обставиною, яка пом'якшує покарання засудженому, суд визнав його щире каяття, обставин, які б обтяжували покарання засудженому, в ході судового розгляду встановлено не було.

Виходячи з наведеного, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 309 КК саме у виді позбавлення волі, не встановивши підстав для призначення альтернативного покарання, визначеного у санкції відповідної статті, у виді штрафу, та остаточно призначив покарання із застосуванням положень статей 71, 72 КК.

Не погодившись з вироком, засуджений у апеляційній скарзі вказував про суворість призначеного місцевим судом покарання.

Як визначено вимогами кримінального процесуального закону у їх взаємозв'язку, апеляційний суд зобов'язаний перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, врахувати позицію сторін кримінального провадження і учасників судового розгляду, дати у своєму рішенні на них вичерпну відповідь та, у випадку незгоди з ними, зазначити підстави їх необґрунтованості.

Так, переглядаючи вирок суду в порядку апеляційної процедури за апеляційною скаргою засудженого, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість його доводів щодо надмірної суворості призначеного йому покарання.

Мотивуючи своє рішення, як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції врахував документи про загибель рідного брата засудженого - ОСОБА_8, який брав участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України у зв'язку з військовою агресією рф, а також взяв до уваги повідомлення начальника відділу Філії ДУ "Центр пробації" у м. Києві стосовно порядку, умов та строку відбування ОСОБА_6 покарання у виді пробаційного нагляду за попереднім вироком.

Серед іншого, апеляційний суд врахував, що на час здійснення апеляційного розгляду ОСОБА_6 працевлаштувався та має постійне місце проживання.

Враховуючи встановлені фактичні обставини та дані про особу засудженого, апеляційний суд погодився з твердженнями апелянта про те, що місцевий суд належним чином не мотивував, чому менш суворий вид покарання не буде достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, у зв'язку з чим призначив йому покарання у виді штрафу в розмірі 2 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн.

Зазначені висновки апеляційного суду колегія суддів вважає вмотивованими й такими, що підтверджуються матеріалами кримінального провадження та узгоджуються з вимогами закону.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.

Отже, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Як визначено ч. 2 ст. 65 КК, більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Так, вказуючи про необґрунтованість ухвали, сторона обвинувачення у своїй касаційній скарзі посилається на невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання за результатом власної оцінки обставин, які перевірені апеляційним судом під час розгляду кримінального провадження та оцінені в їх сукупності та взаємозв'язку.

Проте належного підґрунтя, достатнього для вмотивованого висновку про надмірну м'якість призначеного судом апеляційної інстанції покарання з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особи засудженого, доводи касаційної скарги сторони обвинувачення не містять, а суд касаційної інстанції, з огляду на процесуальні повноваження, визначені вимогами ст. 433 КПК, не наділений обов'язком самостійно відшуковувати такі в матеріалах кримінального провадження.

Зокрема, не погоджується колегія суддів з посиланням прокурора на негативну характеристику ОСОБА_6

Дійсно у матеріалах кримінального провадження наявна характеристика, складена начальником СДОП Деснянського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_9., згідно якої ОСОБА_6 за місцем проживання характеризується негативно, притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності (а. п. 39).

Разом з тим, у характеристиці не вказано, яка ж саме компрометуюча поведінка засудженого за місцем проживання була підставою для її негативної оцінки працівником правоохоронного органу, враховуючи, що згідно вимоги Деснянського УП ГУНП у м. Києві (а. п. 32) ОСОБА_6 раніше притягувався до кримінальної відповідальності та покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 19 червня 2025 року, і це було враховано судом у цьому кримінальному провадженні на підставі ст. 71 КК, тоді як відомості про притягнення його до адміністративної відповідальності взагалі відсутні.

Так само не є обґрунтованими твердження прокурора про безпідставне врахування апеляційним судом під час призначення покарання документів щодо смерті брата засудженого та повідомлення органу пробації, оскільки під час призначення покарання суд повинен надати оцінку усім обставинам, які можуть вплинути на покарання, або ж мотивувати, чому їх до уваги не бере.

З огляду на вказані обставини в їх сукупності, а також на ті, про які вказує прокурор у своїй касаційній скарзі, призначене апеляційним судом засудженому ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК, та з огляду на вимоги ст. 50 КК узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає його меті як заходу примусу.

У підсумку, оцінивши доводи прокурора, які ним викладені в касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, а тому не вбачає підстав для її скасування.

Оскільки істотних порушень вимог процесуального законодавства не встановлено, а призначене апеляційним судом покарання відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3