- ст. 265 КАС
- ст. 264 КАС
- ст. 242 КАС
- ст. 341 КАС
- ст. 328 КАС
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
26. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також враховуючи межі касаційного перегляду справи, визначені статтею 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
27. Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
28. Відповідно до частин першої, другої і третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
29. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Показати мотиви повністю
30. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
31. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи є обґрунтованими з огляду на таке.
32. Ключовим у цій справі є питання правових наслідків визнання протиправним та нечинним пункту 9.3 глави 9 Порядку у редакції Постанови НКРЕКП № 46 рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2021 року у справі № 640/4069/21, яке після скасування постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року було залишено в силі постановою Верховного Суду від 08 вересня 2022 року, а саме, чи поширюються такі наслідки на правовідносини, що виникли з лютого 2022 року до серпня 2022 року в період формальної чинності цієї норми.
33. Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
34. Згідно з частиною дев`ятою статті 264 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.
35. Частиною другою статті 265 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
36. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-153гс20) сформулювала правову позицію, відповідно до якої судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Безпосередній правовий ефект створює і судове рішення про визнання незаконним та нечинним нормативно-правового акта: такий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням.
37. Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 1540/3828/18 звернув увагу на відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових, яка полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.
38. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 01 березня 2024 року у справі № 910/17615/20, посилаючись на наведену позицію Великої Палати Верховного Суду, дійшла висновку про сталість практики Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 265 КАС України та про те, що процесуальним законодавством регламентовано порядок втрати чинності нормативно-правовим актом в разі визнання його протиправним з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
39. У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 320/2796/23 Верховний Суд додатково вказав, що визнання нормативно-правового акта нечинним не передбачає відновлення прав, порушених у період дії відповідного нормативно-правового акта, а лише припиняє їх порушення з моменту втрати ним чинності. Подібний підхід гарантує позивачу ефективний захист його прав на майбутнє, а з іншого - унеможливлює зловживання позивачем правом на захист з посиланням на встановлену протиправність нормативно-правового акта.
40. Зазначений правовий підхід до дії нормативно-правового акта в часі неодноразово підтримував Конституційний Суд України у Рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, від 04 червня 2019 року № 2-р/2019.
41. Отже, нормативно-правовий акт, визнаний судом протиправним та нечинним, втрачає чинність виключно з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням (якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом), не має зворотної дії в часі та не передбачає відновлення прав, порушених у період його дії, а лише припиняє таке порушення на майбутнє.
42. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що зобов`язання ТОВ "Глиняни Енерджі" щодо відшкодування ДП "Гарантований покупець" частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії виникли у період лютий 2022 року - серпень 2022 року, тобто під час чинності пункту 9.3 глави 9 Порядку у редакції Постанови НКРЕКП № 46. У цей період зазначена норма була чинною та підлягала застосуванню у відносинах між гарантованим покупцем і продавцями за "зеленим" тарифом.
43. У справі № 640/4069/21 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2021 року, яким визнано протиправним та нечинним підпункт 8 пункту 1 Змін до Постанови НКРЕКП № 641, затверджених Постановою НКРЕКП № 46, у частині викладення в новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку, було залишене в силі постановою Верховного Суду від 08 вересня 2022 року. Саме з цієї дати (08 вересня 2022 року) рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2021 року набрало законної сили та спричинило втрату чинності зазначеною нормою відповідно до частини другої статті 265 КАС України.
44. Верховний Суд у цій справі не переглядає висновок Окружного адміністративного суду міста Києва про протиправність пункту 9.3 глави 9 Порядку у редакції Постанови НКРЕКП № 46, сформульований у справі № 640/4069/21. Водночас визнання нормативно-правового акта або його окремого положення протиправним та нечинним не означає ретроспективного припинення всіх правових наслідків, що виникли під час формальної чинності такого акта, якщо інше прямо не встановлено законом або судовим рішенням.
45. При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що оскаржуваним розпорядженням НКРЕКП від 25 лютого 2025 року № 22-р не нараховувала позивачу нових майнових зобов`язань на підставі норми, визнаної нечинною, та не застосовувала формулу, передбачену пунктом 9.3 глави 9 Порядку у редакції Постанови НКРЕКП № 46.
46. Зміст оскаржуваного розпорядження зводиться до констатації Регулятором факту порушення позивачем підпункту 14 пункту 2.2 Ліцензійних умов № 1467 у частині невиконання умов договору від 20 січня 2020 року № 19/01/20, укладеного з ДП "Гарантований покупець", які є обов`язковими для здійснення діяльності на ринку електричної енергії, та зобов`язання позивача забезпечити виконання таких умов у строк до 01 квітня 2025 року.
47. Відповідно до пунктів 11 і 12 частини першої статті 17 Закону № 1540-VIII Регулятор контролює додержання ліцензіатами законодавства у відповідній сфері регулювання і ліцензійних умов провадження господарської діяльності та вживає заходів до запобігання порушенням ліцензійних умов, а також розглядає справи про порушення ліцензійних умов та за результатами розгляду приймає рішення про застосування санкцій у випадках, передбачених законом. Згідно з пунктом 1 частини першої та пунктом 1 частини другої цієї ж статті Регулятор приймає обов`язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції.
48. Таким чином, передбачені оскаржуваним розпорядженням заходи реагування на встановлене порушення ліцензійних умов не є застосуванням норми, визнаної нечинною, а є реалізацією повноважень НКРЕКП, передбачених статтею 17 Закону № 1540-VIII, спрямованих на забезпечення дотримання ліцензіатами ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку електричної енергії.
49. Такий висновок узгоджується з практикою Верховного Суду щодо обов`язковості виконання рішень та правил, установлених у публічно-правовій сфері. Зокрема, у постанові від 19 серпня 2022 року у справі № 160/4933/20 Верховний Суд зазначив, що стосовно рішення Регулятора діє презумпція правомірності, а суб`єкт господарювання повинен діяти за принципом "спочатку виконуй, потім оскаржуй"; оскарження рішення Регулятора саме по собі не зупиняє його виконання. У постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 440/496/22 Верховний Суд наголосив на спеціальному характері контролю НКРЕКП у сферах енергетики та комунальних послуг, обов`язковості рішень Регулятора та допустимості розпорядження про усунення порушень як самостійного заходу реагування на порушення ліцензійних умов.
50. З огляду на це, суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що визнання у судовому порядку протиправним та нечинним пункту 9.3 глави 9 Порядку у редакції Постанови НКРЕКП № 46 унеможливлює застосування цієї норми для відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії за період лютий 2022 року - серпень 2022 року.
51. Посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 520/2098/19 не спростовує наведеної позиції Верховного Суду. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок щодо обов`язку суду під час вирішення конкретного спору не застосовувати нормативно-правовий акт, якщо суд доходить висновку про його невідповідність акту вищої юридичної сили. Натомість у справі № 640/4069/21 пункт 9.3 глави 9 Порядку у редакції Постанови НКРЕКП № 46 був предметом самостійного оскарження в порядку, передбаченому статтями 264, 265 КАС України, наслідком якого є втрата таким нормативно-правовим актом чинності з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням, якщо інше не встановлено законом або самим судовим рішенням. Тому висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/2098/19 не змінює спеціального правила частини другої статті 265 КАС України та не означає автоматичного припинення чи перегляду зобов`язань, що виникли у період чинності нормативно-правового акта, який згодом був визнаний нечинним.
52. Зазначений підхід повністю узгоджується із загальноєвропейським розумінням принципу правової визначеності (legal certainty), який вимагає передбачуваності правових наслідків судового контролю за нормативно-правовими актами та виваженості щодо ретроспективного перегляду правовідносин, які виникли під час формальної чинності відповідного регуляторного акта.
53. Стратегічний курс України на набуття повноправного членства в Європейському Союзі, закріплений у преамбулі Конституції України та конкретизований в Угоді про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 року № 1678-VII, зумовлює необхідність урахування відповідних підходів європейського правопорядку як ціннісного орієнтира для тлумачення національного законодавства у спосіб, сумісний із принципами пропорційності та справедливого балансу інтересів.
54. У праві Європейського Союзу ця ідея, зокрема, відображена у частині другій статті 264 Договору про функціонування Європейського Союзу (Treaty on the Functioning of the European Union), яка надає Суду справедливості ЄС повноваження у разі визнання акта нікчемним самостійно визначити, які з його наслідків мають вважатися остаточними (definitive).
55. Таке регулювання не є тотожним положенню частини другої статті 265 КАС України, проте запобігає невиправданій дестабілізації правовідносин унаслідок ретроспективного перегляду всіх наслідків чинності нормативно-правового акта.
56. Подібний правовий підхід простежується й у практиці Суду Європейського Союзу, який у рішеннях від 28 лютого 2012 року у справі Inter-Environnement Wallonie ASBL and Terre wallonne ASBL v Rеgion wallonne (Case C-41/11) та від 29 липня 2019 року у справі Inter-Environnement Wallonie and Bond Beter Leefmilieu Vlaanderen (Case C-411/17) як виняток допустив відтермінування правових наслідків недійсності національних актів, прийнятих з порушенням права Союзу, з огляду на потребу запобігання правовому вакууму у сфері охорони довкілля і на необхідність усунення реальної та серйозної загрози переривання електропостачання у державі-члені відповідно. Це підтверджує загальний підхід Суду до захисту правовідносин, які виникли під час формальної чинності нормативного акта, від безпідставного ретроспективного перегляду.
57. Також слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у пункті 39 постанови від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 вказала, що для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях необхідно враховувати тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин), однаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.
58. У постановах Верховного Суду від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19 та від 07 листопада 2024 року у справі № 380/700/21, на які покликався суд апеляційної інстанції, спірними були правовідносини, що виникали між платниками податків та контролюючими органами у зв`язку з нарахуванням податкових зобов`язань на підставі нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування, які у судовому порядку були визнані протиправними та нечинними. Тобто у тих справах йшлося про створення контролюючим органом нових майнових обов`язків платника податків шляхом безпосереднього застосування нечинної норми.
59. У справі, що розглядається, НКРЕКП жодних нових майнових зобов`язань позивачу не нараховувала та формули, передбаченої пунктом 9.3 глави 9 Порядку у редакції постанови НКРЕКП № 46, не застосовувала, Регулятор лише констатував факт невиконання позивачем уже існуючих фінансових зобов`язань, що виникли в період дії зазначеної норми у правовідносинах між позивачем і ДП "Гарантований покупець".
60. Таким чином, правовідносини у справах № 160/1088/19 та № 380/700/21 не є подібними за об`єктом, суб`єктним складом, підставами виникнення у цій справі, що виключає можливість застосування викладених у наведених справах правових висновків.
61. Очікування ТОВ "Глиняни Енерджі" щодо можливого результату судового перегляду пункту 9.3 глави 9 Порядку у редакції Постанови НКРЕКП № 46 не може бути ототожнене з легітимним очікуванням, яке саме по собі звільняє ліцензіата від обов`язку дотримуватися правил ліцензованої діяльності у період формальної чинності відповідної норми.
62. У практиці Європейського суду з прав людини сформульовано чіткі критерії, за яких очікування особи можуть кваліфікуватися як "легітимне очікування" (legitimate expectation) у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішенні Великої Палати у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopeckэ v. Slovakia [GC], заява № 44912/98, пункти 49-50) Європейський суд з прав людини зазначив, що існує суттєва різниця між простим сподіванням, яким би розумним і зрозумілим воно не було, та "легітимним очікуванням", яке має бути більш конкретним за характером, ніж просте сподівання, та ґрунтуватися на правовому положенні або юридичному акті, такому як судове рішення. Зокрема, "легітимне очікування" не виникає у ситуаціях, коли існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного права, а доводи заявника згодом відхиляються національними судами.
63. Саме лише оскарження нормативно-правового акта або очікування його можливого скасування в майбутньому не усуває обов`язку учасника регульованого ринку електричної енергії виконувати чинні на відповідний час правила, якщо інше не встановлено законом або судовим рішенням.
64. Верховний Суд підкреслює, що учасник ринку електричної енергії не наділений правом на власний розсуд не виконувати обов`язку щодо сплати частки відшкодування вартості врегулювання небалансу у порядку, передбаченому пунктом 9.3 глави 9 Порядку у редакції Постанови НКРЕКП № 46, у період чинності цієї норми.
65. Пункт 9 частини четвертої статті 30 Закону № 2019-VIII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначав, що виробники зобов`язані нести фінансову відповідальність за небаланси електричної енергії за цінами, визначеними відповідно до правил ринку, у разі невиконання ними акцептованих оператором системи передачі погодинних графіків електричної енергії з урахуванням особливостей, встановлених частиною шостою статті 71 цього Закону для виробників за "зеленим" тарифом.
66. Підпункт 14 пункту 2.2 Ліцензійних умов № 1467 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачав, що при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен укласти договори, які є обов`язковими для здійснення діяльності на ринку електричної енергії, та виконувати умови цих договорів, зокрема своєчасно та в повному обсязі сплачувати за електричну енергію, куплену на ринку електричної енергії, та за послуги, що надаються на ринку електричної енергії.
67. До таких договорів належить, зокрема, договір купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом, укладений із гарантованим покупцем, типова форма якого затверджена Постановою НКРЕКП № 641.
68. Пункт 4.2 Типового договору купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого Постановою НКРЕКП № 641 у редакції, чинній до 25 січня 2024 року, встановлює, що продавець за "зеленим" тарифом зобов`язаний здійснювати вчасно і в повному обсязі купівлю та оплату частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця відповідно до Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї.
69. Таким чином, сплата частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії є обов`язком продавця за "зеленим" тарифом та умовою здійснення ліцензованої господарської діяльності з виробництва електричної енергії.
70. Виконання цього обов`язку забезпечується механізмами державного контролю Регулятора відповідно до пунктів 11 та 12 частини першої статті 17 Закону № 1540-VIII.
71. За таких обставин невиконання ТОВ "Глиняни Енерджі" обов`язку щодо сплати частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії за період лютий 2022 року - серпень 2022 року, нарахованої відповідно до пункту 9.3 глави 9 Порядку у редакції Постанови НКРЕКП № 46, є порушенням підпункту 14 пункту 2.2 Ліцензійних умов № 1467.
72. Право особи оскаржити нормативно-правовий акт шляхом звернення до адміністративного суду, передбачене частиною третьою статті 264 КАС України, не означає звільнення такої особи від обов`язку виконувати приписи цього акта в період його чинності. Сам факт подання позову про визнання нормативно-правового акта нечинним не зупиняє його чинності та не звільняє учасників відповідних правовідносин від виконання його приписів до моменту втрати ним чинності у порядку, передбаченому частиною другою статті 265 КАС України.
73. Такий підхід відповідає також загальному висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 320/14138/21, про те, що правила поведінки, створені у правовій державі для захисту публічного інтересу та прав інших осіб, втрачають практичне значення, якщо вони не виконуються.
74. Зазначене особливо стосується сфери енергетики, де ліцензований характер господарської діяльності та підвищена соціальна значущість стабільного функціонування ринку виключають можливість для учасника ринку на власний розсуд відмовлятися від виконання правил ліцензованої діяльності з посиланням на незгоду з ними або на факт їх оскарження у судовому порядку.
75. Верховний Суд також враховує, що вирішення цього спору потребує забезпечення справедливого балансу між приватним майновим інтересом Позивача та публічним інтересом у стабільному, передбачуваному й недискримінаційному функціонуванні ринку електричної енергії.
76. Справедливість у публічно-правовому спорі не може розглядатися відокремлено від принципу правової визначеності, який є складовою верховенства права. Одним із проявів цього принципу є передбачуваність правових наслідків судового рішення про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним.
77. Саме тому частина друга статті 265 КАС України пов`язує втрату чинності нормативно-правовим актом із моментом набрання законної сили відповідним судовим рішенням, якщо інше не встановлено законом або судовим рішенням.
78. У сфері енергетики, яка функціонує в умовах спеціального ліцензійного режиму та має значну суспільну важливість, вибіркове невиконання учасниками ринку обов`язкових правил і договорів здатне порушити рівність учасників ринку, передбачуваність розрахунків та ефективність державного регулювання.
79. З огляду на це сам факт незгоди ліцензіата з розрахунком заборгованості або подальше визнання відповідної регуляторної норми нечинною не може автоматично свідчити про протиправність регуляторного реагування НКРЕКП.
80. Водночас питання правильності розрахунку та обсягу спірних сум, а також наявності підстав для їх коригування мають цивільно-правову природу та можуть бути предметом самостійного спору між сторонами договору купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом. Однак вирішення таких питань не входить до предмета адміністративного спору, який обмежений перевіркою правомірності оскаржуваного Розпорядження НКРЕКП як заходу реагування Регулятора на встановлене порушення ліцензійних умов.
Постанови, на які посилаються мотиви
- Справа № 640/4069/2116 липня 2021
- Справа № 910/10374/1721 вересня 2021
- Справа № 1540/3828/1808 лютого 2022
- Справа № 910/17615/2001 березня 2024
- Справа № 320/2796/2304 квітня 2024текст є у нас
Усього посилань: 12