Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа №420/11311/23

провадження № К/990/28959/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року (у складі судді - Потоцької Н.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2023 року (у складі головуючого судді - Градовського Ю.М., суддів: Бітова А.І., Танасогло Т.М.) у справі №420/11311/23,

ВСТАНОВИВ:

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

1. У травні 2023 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, заявник, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення.

2. Разом із позовною заявою, 19.05.2023 подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив:

вжити заходи забезпечення позову у вигляді зупинення дії Рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 12.04.2023 №233 "Про заходи щодо забезпечення дорожнього руху на території Ізмаїльської міської територіальної громади та безпеки учасників дорожнього руху".

3. В обґрунтування указаної заяви позивач зазначав, що оскаржуваний нормативно-правовий акт прийнятий поза межами повноважень відповідача та порушує публічний порядок, оскільки в неконституційний спосіб обмежує господарську діяльність, створює неконституційні підстави для вилучення власності, а також ухвалений з порушенням законодавства про регуляторні акти.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

4. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23.05.2023, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2023, заяву про забезпечення позову задоволено.

Зупинено дію Рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 12.04.2023 №233 "Про заходи щодо забезпечення дорожнього руху на території Ізмаїльської міської територіальної громади та безпеки учасників дорожнього руху" (далі також - Рішення від 12.04.2023 №233) до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №420/11311/23.

5. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що заявник кожен день втрачає можливість здійснювати свою господарську діяльність, втрачає дохід, і як наслідок держава не отримає прибутки у вигляді податків. Кожен день невизначене коло осіб втрачає можливість скористатись послугами, які надає позивач. Крім того, доки не зупинена дія оскаржуваного рішення, позивач не може забезпечити роботою працівників. Кожного дня позивач несе збитки у вигляді необхідності утримання/зберігання належного йому майна, необхідного для надання послуг, які не покриваються за рахунок доходу, який би він міг отримувати. Таким чином, негативні наслідки, за період чинності оскаржуваного рішення, є більше обтяжливим, ніж наслідки, які б могли виникнути у разі невжиття заходів забезпечення позову. Більше того, у разі невжиття заходів забезпечення позову, позивач вимушений буде вживати додаткових заходів у вигляді нових звернень до суду з вимогами про стягнення збитків за період неможливості здійснення господарської діяльності.

6. Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у цій справі, а невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду або ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

7. З посиланням на положення частини п`ятої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд першої інстанції зазначав про очевидну протиправність оскаржуваного акта відповідача, оскільки за змістом частини першої статті 42 Конституції України, статей 6, 12, 43 ГК України, а також статей 320 та 321 ЦК України обмеження здійснення господарської діяльності, а також обмеження користування власністю, можуть бути встановлені тільки Законом, а оскаржуване рішення є нормативним актом, яке такому закону суперечить; крім того, відповідачем порушено принципи та базові засади державної регуляторної політики України, які встановлюють прозорість та врахування громадської думки, відкритість дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов`язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності; відповідачем порушено права громадян на участь у самоврядуванні, оскільки оскаржуване рішення прийняте без аналізу регуляторного впливу, а також проект регуляторного акта не був оприлюднений. Водночас суд першої інстанції зауважив, що перевірка безпосередньо правомірності/протиправності оскаржуваного рішення та дій відповідачів має бути здійснена судом при вирішенні спору по суті.

8. Щодо доводів про очевидну незаконність оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції зазначав, що оспорюваний акт очевидно встановлює заборону користування власністю, а також засади вилучення об`єктів права приватної власності; при цьому, згідно пункту 36 статті 85 Конституції України виключно до повноважень Верховної Ради України належить затвердження переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об`єктів права приватної власності. З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний акт очевидно суперечить публічному порядку, оскільки він не може встановлювати відповідні заборони користування власністю та підстави вилучення майна.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзиву (заперечень) на них

9. Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями у цій справі, Виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради Одеської області звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2023 у справі №420/11311/23, а у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити в повному обсязі.

10. Відповідач вважає, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають критеріям співмірності та адекватності й ґрунтуються на доводах, заснованих на припущеннях позивача, які не підтверджуються відповідними доказами, а також прийнятими на підставі аргументів, які за своїм змістом є ідентичними доводам, наведеним у позовній заяві, і фактично з наданою оцінкою законності оскаржуваного рішення без розгляду справи по суді і ухвалення відповідного судового рішення.

11. Відзиву (заперечень) на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, однак в силу частини 4 статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

12. Касаційна скарга Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області до Верховного Суду надійшла 22 серпня 2023 року.

13. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2023 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

14. Ухвалою Верховного Суду від 11.09.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2023 у справі №420/11311/23.

15. Ухвалою Верховного Суду від 19.02.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

IІІ. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

17. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

18. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та повноту дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

19. Інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві врегульовано положеннями Глави 10 Розділу І Кодексу адміністративного судочинства України.

20. Так, статтею 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

21. Відповідно до частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

22. Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово зазначав, що забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

23. Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

24. Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи від 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами. І якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

25. Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

26. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами

27. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

28. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

29. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

30. Подібні за змістом висновки були висловлені Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17 та в подальшому підтримані у постановах від 01.06.2022 у справі №580/5656/21, від 18.05.2023 у справі №500/4200/22.

31. Поряд з наведеним слід зауважити, що відповідно до частини п`ятої статті 151 КАС України зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

32. Отже, у справах про оскарження нормативно-правового акта, забезпечення позову шляхом зупинення такого нормативного документу допускається лише за умови встановлення очевидних ознак його протиправності та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта. Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 18.07.2022 у справі №380/9646/21.

33. У статті 4 КАС України визначено поняття "нормативно-правовий акт" та "індивідуальний акт":

- нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;

- індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

34. Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.

35. Повертаючись до матеріалів даної справи, суд апеляційної інстанції звертав, зокрема, увагу, що оспорюваний акт відповідача встановлює заборону користування власністю, а також засади вилучення об`єктів права приватної власності (електричних самокатів). Матеріалами справи підтверджується, що указані обмеження запровадженні відповідачем на території відповідної територіальної громади.

36. А тому, слід дійти висновку, що положення частини п`ятої статті 151 КАС України є застосованим у спірних правовідносинах під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки оскаржуване рішення відповідача має ознаки нормативно-правового акту.

37. Відтак, розглядаючи заяву про забезпечення позову щодо скасування нормативно-правового акта, суд має з урахуванням аргументів, наведених позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існують очевидні ознаки протиправності нормативно-правового акта та ним порушуються права чи інтереси позивача; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

40. Суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням до ухвалення рішення у справі.

41. Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

42. При цьому основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

43. Виходячи зі змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновків, що вони не відповідають наведеним вище вимогам, з огляду на таке.

44. Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною 2 статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті, яке фактично ґрунтується на тих самих аргументах, які покладені в підстави позову, є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

45. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 22.12.2020 у справі №640/9593/20.

46. Колегія суддів Верховного Суддів погоджується із доводами касаційної скарги в частині того, що мотиви оцінки очевидної протиправності оскаржуваного рішення відповідача, які застосував суд першої інстанції, та з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, за своїм змістом могли свідчити про правову позицію суду наперед до розгляду справи по суті.

47. Так, як видно зі змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції дійшов висновку, зокрема, що за змістом статей 6, 12, 43 ГК України, а також статей 320 та 321 ЦК України обмеження здійснення господарської діяльності, а також обмеження користування власністю можуть бути встановлені тільки Законом, а оскаржуване рішення є нормативним актом, яке такому закону суперечить.

48. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем порушено принципи та базові засади державної регуляторної політики України, які встановлюють прозорість та врахування громадської думки, відкритість дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов`язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.

49. Суд першої інстанції дійшов також висновку, що відповідачем порушено права громадян на участь у самоврядуванні, оскільки оскаржуване рішення прийняте без аналізу регуляторного впливу, а також проект регуляторного акта не був оприлюднений тощо.

50. Таким чином, вдавшись до оцінки відповідності оскаржуваного позивачем рішення відповідача наведеним вище положенням законодавства, суд першої інстанції фактично надав правову оцінку правомірності такому акту, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову в адміністративному судочинстві.

51. Залишивши без змін ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, а щодо наявності ознак очевидної протиправності зазначив, що спірний акт відповідача очевидно встановлює заборону користування власністю, а також засади вилучення об`єктів права приватної власності, з огляду, зокрема, на те, що згідно пункту 36 статті 85 Конституції України виключно до повноважень Верховної Ради України належить затвердження переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об`єктів права приватної власності.

52. Верховний Суд вважає, що надання правової оцінки доводам позивача, висловленим на обґрунтування позовних вимог по суті спору, має здійснюватися судом у межах процедури судового розгляду, з дотриманням усіх процесуальних гарантій учасників справи, передбачених процесуальним законом, а тому вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб, фактично, призводить до вирішення спору по суті й може мати вплив на судове рішення, яке згодом буде ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту (аналогічний за змістом висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 29.01.2020 у справі №640/9167/19).

53. Правова оцінка питань правомірності Рішення від 12.04.2023 №233 має надаватися судами під час розгляду справи по суті за наслідками дослідження доказів, що містяться в матеріалах справи з метою перевірки того, чи дійсно органом місцевого самоврядування було порушено вимоги законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення.

54. Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги знаходять своє підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, а надана судами попередніх інстанцій оцінка наявності ознак очевидної протиправності оскаржуваного рішення відповідача суперечить наведеним висновками Верховного Суду та вимогам процесуального законодавства.

55. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

56. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

57. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

58. Підсумовуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновків про задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі.

59. Колегія суддів вважає, що Верховним Судом надано відповідь на всі доводи касаційної скарги, які можуть вплинути на правильність розгляду цієї справи.

60. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 2, 150, 151, 242, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359, КАС України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області задовольнити.

2. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2023 року у справі №420/11311/23 скасувати.

3. Прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 (адвоката Мастістого І.А.) про забезпечення позову.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

..........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду