Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

«Захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що суд надав неправильну правову оцінку обставинам справи, оскільки мотиву і умислу на вбивство потерпілих та залишення у небезпеці свого сина засуджений не мав, а його дії не були пов’язані з особливою жорстокістю. Крім того, захисник вважає, що суд не навів належних мотивів щодо призначення засудженому покарання у виді довічного позбавлення. Засуджений (п.п. 1, 2, 4 ч. 2 ст. 115, ч.1 ст. 135 КК) просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Посилається на доводи, аналогічні викладеним у касаційній скарзі захисника. Крім того, вважає, що досудове розслідування проведено неповно та однобічно, в основу вироку суд поклав недопустимі докази та істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону. Зокрема, зазначає, що вирок ухвалений незаконним складом суду, оскільки один з суддів не складав присягу відповідно до чинного законодавства. Також засуджений вважає, що суд мав застосувати положення ч.5 ст.72 КК щодо зарахування у строк покарання строку попереднього ув’язнення. Верховний Суд судові рішення змінив у частині обчислення строку покарання відповідно до ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII. Так, із ухваленого вироку слідує, що суд належним чином проаналізував досліджені докази і, дотримуючись вимог ч. 3 ст. 374 КПК, зазначив з яких саме підстав дійшов висновку про доведеність вини засудженого у вчиненні злочинів, передбачених п. 1, 2, 4 ч. 2 ст. 115 та ч.1 ст. 135 КК. При цьому доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах, були ретельно перевірені як місцевим судом, так і судом апеляційної інстанції під час перегляду вироку. Зазначені в рішеннях цих судів мотиви про визнання доводів сторони захисту безпідставними колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам. Зокрема, доводи касаційних скарг щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій засудженого у зв'язку з відсутністю у засудженого умислу та мотиву на вбивство потерпілих, є неприйнятними з огляду на таке. Для встановлення обставин, що мають значення для з’ясування змісту і спрямованості умислу, мотиву винного суди дослідили докази, надавши оцінку яким дійшли обґрунтованого висновку про те, що дії засудженого слід кваліфікувати за пунктами 1, 2, 4 ч.2 ст.115 КК. Так, згідно з показаннями під час допиту в суді першої інстанції свідків, між засудженим та потерпілою регулярно виникали конфлікти, які супроводжувались сварками та бійками. Відомості щодо обставин вчинення злочину були виявлені під час огляду помешкання, де відбувались описані вище події, та зафіксовані у відповідному протоколі. Для встановлення причин смерті потерпілих, а також тяжкості та характеру заподіяних цим особам тілесних ушкоджень проведені судово-медичні експертизи, висновки яких досліджені судом. Встановлені фактичні обставини кримінального провадження свідчать про те, що суд правильно визначив мотив умисного позбавлення життя потерпілих – неприязні стосунки, про що зазначено у судових рішеннях. При вирішенні питання про наявність умислу суди правильно врахували сукупність всіх обставин вчиненого діяння та дійшли обґрунтованого висновку щодо винуватості засудженого у пред’явленому йому обвинуваченні та відсутності підстав для перекваліфікації його дій. Погоджуючись з таким висновком, при цьому беручи до уваги результати стаціонарної судово-психіатричної експертизи щодо засудженого, колегія суддів Верховного Суду вбачає направленість дій засудженого виключно на реалізацію прямого умислу на позбавлення життя потерпілих. Так, засуджений обрав знаряддям вчинення злочину господарську сокиру, при застосуванні якої для здійснення фізичного впливу на потерпілих шляхом цілеспрямованого нанесення їм численних ударів у життєво важливі органи, існує велика ймовірність заподіяння їм смерті. Свої протиправні дії винний не припиняв, доки потерпілі не перестали виявляти ознак життя. Після досягнення бажаного результату – смерті потерпілих засуджений одразу покинув місце події. З цього слідує, що діючи умисно, засуджений безсумнівно усвідомлював настання негативних наслідків у виді смерті потерпілих та бажав їх настання. Водночас характер і динамічність дій засудженого свідчать про те, що останній діяв з особливою жорстокістю, що проявилось, зокрема, у нанесенні сокирою великої кількості ударів потерпілим, а також вчинив фізичний вплив руків’ям лопати, завідомо усвідомлюючи, що потерпіла перебувала у стані вагітності. Отже, при заподіянні потерпілим великої кількості тілесних ушкоджень у такий спосіб, засуджений не міг не усвідомлювати, що завдає їм особливих фізичних страждань. Крім того, є неприйнятними доводи сторони захисту щодо безпідставного притягнення засудженого до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.135 КК через те, що останній розраховував на надання іншою особою допомоги малолітньому синові, якого свідомо залишив у небезпеці. Із законодавчого визначення випливає, що моментом закінчення злочину є ухилення від надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Для кваліфікації дій винного за цією нормою кримінального закону не має значення те, що хтось інший міг надати, надав чи намагався надати допомогу залишеному в небезпеці. Таким чином, за встановлених судом першої інстанції фактичних обставин, є повністю доведеним той факт, що засуджений після вбивства співмешканки та її матері залишив у будинку у небезпечному для життя стані свого однорічного сина, який в силу свого віку без сторонньої допомоги безперечно не мав можливості вжити ефективних заходів для самозбереження внаслідок малолітства, в той час як засуджений, будучи батьком цієї дитини, зобов’язаний був піклуватись про неї і мав змогу надати їй допомогу.»