Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду ОСОБА_1 у провадженні № 2703км23.

Більшістю голосів колегії суддів у справі прийнято рішення про скасування ухвали Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року щодо ОСОБА_2 і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Вважаю таке рішення неправильним і таким, що суперечить вимогам закону виходячи із наступного.

Вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2021 року ОСОБА_2 виправдано через недоведеність в його діяннях складів інкримінованих кримінальних правопорушень.

Своє рішення суд мотивував тим, що повноваження слідчого, який склав обвинувальний акт та прокурора, який його затвердив, не підтверджені постановами, винесеними в порядку статей 37 та 39 КПК України, а тому всі докази сторони обвинувачення у кримінальному провадженні є недопустимими.

Київський апеляційний суд ухвалою від 02 лютого 2023 рокуцей вирок залишив без змін.

Прокурор у касаційній скарзі посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного судускасуватита призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Стверджує, що у справі містяться копії документів, підтверджуючих повноваження слідчого та прокурора, і у кримінальному провадженні, розпочатому шляхом виділення в порядку статті 217 КПК України матеріалів з іншого провадження, може бути використано як докази й ті матеріали, які існували на момент виділення.

Більшість колегії суддів погодилась з вимогами прокурора, обґрунтувавши своє рішення тим, що положеннями КПК, у тому числі статтею 217 КПК України, не передбачено повторного призначення слідчого або прокурора у кримінальному провадженні, яке було виділено або об`єднано з іншим, якщо після початку досудового розслідування вже було визначено слідчого чи групу слідчих для його проведення .

При цьому більшість колегії суддів вказала про необґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про те, що усі надані стороною обвинувачення докази є недопустимими виключно через те, що слідчий і прокурор продовжували виконувати свої повноваження у виділеному провадженні на підставі розпоряджень, винесених до виділення цього провадження.

Із такою позицією колег не погоджуюсь та вважаю таке рішення хибним і неправильним, оскільки воно суперечить меті та загальним засадам і принципам кримінального законодавства.

З матеріалів справи убачається, що

- 30 березня 2017 року розпочато кримінальне провадження № 12017110320000130 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України;

- 24 січня 2019 року розпочато кримінальне провадження № 12019110320000020 за ознаками цього ж злочину щодо ОСОБА_2 ;

- 27 лютого 2019 року матеріали цих двох проваджень об`єднані в одне за № 12017110320000130, у якому 20 березня 2019 року ОСОБА_2 повідомлено про підозру за ч. 4 ст. 191 та ч. 2 ст. 366 КК України;

- 22 березня 2019 року матеріали щодо ОСОБА_2 виділені з кримінального провадження № 12017110320000130 в провадження № 12019110320000087, у якому 03 квітня 2019 року затверджено обвинувальний акт, наступного дня переданий до суду.

Процесуальних рішень у формі постанов про призначення (визначення) слідчого (групи слідчих) та прокурора (групи прокурорів) у виділеному кримінальному провадженні № 12019110320000087 на стадії досудового розслідування прийнято не було.

У постановах Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 лютого 2021 року (справа № 754/7061/15), від 04 жовтня 2021 року (справа № 724/86/20), від 14 лютого 2022 року (справа № 477/426/17) сформульовано правові висновки, про те, що виходячи зі змісту вимог статей 36, 37, 39, 110 та ч. 1 ст. 214 КПК України повноваження слідчого (групи слідчих) і прокурора (групи прокурорів) у конкретному кримінальному провадженні повинні бути підтверджені та оформлені постановою про їх призначення (визначення) у цьому конкретному кримінальному провадженні; відсутність такого процесуального рішення в справі обумовлює недопустимість проведених слідчих дій та прийнятих процесуальних рішень як таких, що здійснені не уповноваженими на те особами; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань не може замінити постанов про призначення слідчого (групи слідчих) та прокурора (групи прокурорів) у конкретному кримінальному провадженні, оскільки не є кримінальним процесуальним рішенням і не породжує правові наслідки у конкретному кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 36 Закону України № 1402-VIIIвід 02ю06.2016 "Про судоустрій і статус суддів" на Верховний Суд, як вищий суд у системі судоустрою України покладено обов`язок забезпечити сталість та єдність судової практики. Тому вказаний правовий висновок Об`єднаної палати має бути врахований судами усіх інстанцій при відправленні правосуддя.

Оскільки в межах кримінального провадження № 12019110320000087 щодо ОСОБА_2 , яке надійшло на розгляд місцевого суду, не було призначено слідчого (групи слідчих) і прокурора (групи прокурорів), погоджуюсь висновком апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 висунуто обвинувачення не уповноваженими на те особами, тобто з порушенням встановленої кримінальним законом процедури, тому вказані допущені під час досудового розслідування порушення згідно зі ст. 412 КПК України є істотними та виключали можливість ухвалення у кримінальному провадженні обвинувального вироку.

З огляду на зазначене вважаю, що рішення суду апеляційної інстанції про залишення без змін виправдувального вироку місцевого суду є законними та обґрунтованими і підстав для задоволення касаційної скарги прокурора не вбачається

26 вересня 2023 року

Суддя ОСОБА_1