Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року

м. Київ

Справа № 243/1294/21

Провадження № 51-761 км 22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (відеоконференція) ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні спільну касаційну скаргу законного представника особи, щодо якої застосовано примусові заходи медичного характеру, ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 та потерпілої ОСОБА_9 на ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 06 липня 2021 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 23 листопада 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021050510000083, за клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру щодо

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області ухвалою від 06 липня 2021 року задовольнив клопотання прокурора та застосував до ОСОБА_8 примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом. Вирішив питання щодо речових доказів.

Як встановив суд, 12 січня 2021 року з 17 год. 30 хв. ОСОБА_8 знаходився у квартирі АДРЕСА_2 , де також перебувала його бабуся-потерпіла ОСОБА_9 , між якими на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виникла сварка.

Під час сварки ОСОБА_8 , перебуваючи у стані неосудності, завдав ОСОБА_9 два удари кулаками в ділянку вуха, потім завдав удар кулаком в ділянку ребер, внаслідок чого вона втратила рівновагу та впала на спину. Після цього ОСОБА_8 знову схопив ОСОБА_9 за плечі та став бити її головою об двері ванної кімнати. В результаті дій ОСОБА_8 потерпілій ОСОБА_9 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент їх спричинення.

Донецький апеляційний суд ухвалою від 23 листопада 2021 року апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_9 та законного представника ОСОБА_8 ОСОБА_7 залишив без задоволення, а ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 06 липня 2021 року - без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі законний представник особи, щодо якої застосовано примусові заходи медичного характеру, та потерпіла спільно просять змінити оскаржувані судові рішення і застосувати до ОСОБА_8 примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із посиленим наглядом.

На обґрунтування своїх вимог вказують, що суди безпідставно, усупереч висновку судово-психіатричної експертизи, відповідно до якого до ОСОБА_8 потрібно застосувати примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації у психіатричний заклад саме з посиленим наглядом, застосували до ОСОБА_8 примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з суворим наглядом.

Крім цього, вказують, що в суді апеляційної інстанції вони заявляли клопотання про проведення повторної судово-психіатричної експертизи, однак апеляційний суд це клопотання не розглянув.

Також вони посилаються на відсутність ефективного захисту ОСОБА_8 з боку призначених захисників, а також про погану якість зв`язку при проведенні судового засідання судом апеляційної інстанції в режимі відеоконференції.

Крім цього, у касаційній скарзі ОСОБА_7 та ОСОБА_9 зазначають про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, вважають кваліфікацію діянь ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 121 КК України неправильною, оскільки тілесні ушкодження у потерпілої виникли не за обставин, встановлених в ухвалі суду, а внаслідок падіння під час відключення світла.

До початку касаційного розгляду прокурор подав заперечення на касаційну скаргу, у яких посилається на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримала подану касаційну скаргу і просила її задовольнити.

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.

Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

За змістом статей 433, 438 КПК України суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України, рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Перевіривши кримінальне провадження в касаційному порядку, колегія суддів убачає, що вказаних вимог закону суди дотрималися.

Касаційний суд, в силу положень ст. 433 КПК України не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, зокрема щодо обставин спричинення потерпілій тілесних ушкоджень, й при перевірці судових рішень в касаційному порядку виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій. За таких обставин, кваліфікація суспільно небезпечного діяння вчиненого ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 121 КК України є правильною.

Стосовно доводів про те, що апеляційний суд не розглянув клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи, то колегія суддів вважає їх безпідставними.

Відповідно до ст. 332 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених статтею 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.

Суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо: 1) суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності; 2) під час судового розгляду виникли підстави, передбачені частиною другою статті 509 цього Кодексу; 3) існують достатні підстави вважати висновок експерта (експертів) необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає інші обґрунтовані сумніви в його правильності.

Статтею 242 КПК України визначено, що експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.

Таким чином, заявляючи під час судового розгляду клопотання про призначення експертизи, сторона кримінального провадження повинна вказати конкретні, визначені законом підстави для проведення такої експертизи і навести відповідне обґрунтування.

Як убачається з поданої на ухвалу суду першої інстанції апеляційної скарги, потерпіла та законний представник ОСОБА_8 оскаржували судове рішення виключно в частині виду застосованого примусового заходу медичного характеру, просили судове рішення змінити і застосувати до ОСОБА_8 примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із посиленим наглядом (т. 1 а. с. 124). Жодних письмових клопотань про проведення експертизи ні у змісті апеляційної скарги, ні окремо, матеріали справи не містять.

При прослуховуванні аудіозапису судового засідання в суді апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_8 , його захисник ОСОБА_6 , представник ОСОБА_7 та потерпіла ОСОБА_9 брали участь у розгляді справи апеляційним судом. На запитання головуючого щодо наявності в учасників розгляду справи будь-яких клопотань, всі вказали про їх відсутність.

Під час виступу на підтримку доводів апеляційної скарги законний представник ОСОБА_7 зазначала, що не погоджується з висновком судово-психіатричної експертизи й вбачала б доцільним проведення повторної експертизи, однак конкретних вмотивованих клопотань про проведення експертизи в порядку ст. 332 КПК України не заявляла.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що висловлення незгоди з висновком експерта під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції й неконкретизована вказівка на доцільність проведення ще однієї експертизи, не можна ототожнювати зі зверненням до суду з клопотання про проведення експертизи, тому апеляційний суд не мав підстав для вирішення цього питання за правилами ст. 332 КПК України.

Також Верховний Суд не вбачає обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо відсутності ефективного захисту ОСОБА_8 в судах першої та апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в суді першої інстанції захист ОСОБА_8 здійснював адвокат ОСОБА_10 , який займав активну позицію, брав участь у допиті особи, стосовно якої вирішувалось питання про застосування примусових заходів медичного характеру, потерпілої та свідків. Також захисник перед судовими дебатами просив про оголошення технічної перерви для узгодження позиції захисту, що було задоволено судом. Надалі стороною захисту (захисником; особою, стосовно якої вирішувалось питання про застосування примусових заходів медичного характеру, та його представником) в судових дебатах було висловлено спільну узгоджену позицію, тобто захисником вживались заходи для захисту прав ОСОБА_8 .

В суді апеляційної інстанції захист ОСОБА_8 здійснювала захисник ОСОБА_6 на підставі доручення від 11 жовтня 2021 року (т. 1 а. с. 143), оскільки повноваження захисника ОСОБА_10 закінчились (т. 1 а. с. 135). В апеляційному суді захисник ОСОБА_6 подану апеляційну скаргу законного представника ОСОБА_7 та потерпілої ОСОБА_9 підтримувала, займала узгоджену позицію.

Таким чином, колегія суддів не вбачає, що захист ОСОБА_8 здійснювався не ефективно. При цьому заявники до касаційної скарги не надають будь-яких документів на підтвердження того, що ними вживались передбачені законом заходи у зв`язку із неналежним виконанням захисниками своїх обов`язків.

Стосовно доводів про неякісний відеозв`язок під час відеоконференції в апеляційному суді, то за змістом даних про фіксацію судового засідання ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 дійсно брали участь в апеляційному розгляді в режимі відеоконференції. При цьому на якість зв`язку вони не скаржилися, не вказували на неможливість участі у розгляді справи у зв`язку із неякісним зв`язком, надавали суду свої пояснення, відповідали на запитання. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає ці доводи касаційної скарги необґрунтованими.

Також колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо виду застосованого до ОСОБА_8 примусового заходу медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.

Відповідно до ч. 5 ст. 94 КК України, госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов`язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги та лікування в умовах суворого нагляду.

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 52 від 02 лютого 2021 року (т. 1 а. с. 72-81), ОСОБА_8 в період часу, відповідний інкримінованому правопорушенню, не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, в даний час страждає хронічним психічним захворюванням у вигляді параноїчної шизофренії, безперервний тип перебігу з наростаючим змішаним дефектом, ускладненої психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання психоактивних речовин, не може усвідомлювати свої дії та керувати ними, потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації в психіатричний заклад з посиленим наглядом в примусовому порядку.

Висновок експерта в частині виду примусових заходів медичного характеру має для суду рекомендаційний характер і лише суд, ураховуючи характер і тяжкість захворювання, тяжкість вчиненого діяння, ступінь небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, застосовує певний вид примусового заходу.

Наведене узгоджується із положенням п. 5 ч. 1 ст. 513 КПК, згідно з яким під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру саме суд, у разі застосування таких заходів, має визначити їх вид.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про вид примусового заходу медичного характеру, який необхідно застосувати до ОСОБА_8 , врахував, що останній з 2000 року перебуває на обліку в КНП "Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов`янська" з діагнозом "Параноїдна шизофренія, безперервний тип перебігу з наростаючим параноїчним дефектом особистості", перебуває на диспансерному обліку у лікаря-нарколога з січня 2000 року з діагнозом "Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання летючих розчинювачів. Синдром залежності", з грудня 2007 року з діагнозом "Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання наркотичний та інших психоактивних речовин. Синдром залежності", за місцем мешкання характеризується посередньо, неодноразово був помічений у зловживанні алкогольними напоями, є інвалідом 2 групи за психозахворюванням безстроково.

Врахувавши наведені обставини, положення статей 94 КК України, 513 КПК України, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до ОСОБА_8 примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

Перевіривши ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний суд надав належну оцінку доводам апеляційної скарги, зазначивши підстави ухваленого рішення. Ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПКУкраїни.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

За таких обставин касаційна скарга законного представника та потерпілої задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу законного представника особи, щодо якої застосовано примусові заходи медичного характеру, ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 та потерпілої ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 06 липня 2021 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 23 листопада 2021 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3