Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

«Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалася в тому, що вона, обіймаючи посаду начальника відділу кадрів МРТМО, склала завідомо неправдиву довідку про працевлаштування ОСОБА_2, надавши їй шляхом зловживання довірою посадових осіб Малинського МРТМО, яким надано право підпису документів та проставлення відбитку печатки медичної установи, вигляду офіційного документа, який підтверджує трудові відносини водія з Малинським МРТМО, що є юридично значимим фактом. Такі дії ОСОБА_1 органи досудового розслідування кваліфікували як видачу службовою особою завідомо неправдивого документа. Малинський районний суд Житомирської області своїм вироком виправдав ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю в її діях складу злочину. Апеляційний суд Житомирської області своєю ухвалою залишив без змін виправдувальний вирок суду першої інстанції. У касаційній скарзі прокурор просить на підставах, визначених п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Прокурор вважає, що апеляційний суд належним чином не спростував доводів в апеляційній скарзі сторони обвинувачення про помилковість висновку суду першої інстанції стосовно того, що ОСОБА_1 (виправдано за ч. 1 ст. 366 КК) не є службовою особою, оскільки відсутні ознаки спеціального суб’єкта інкримінованого злочину. Також прокурор вважає істотним порушенням вимог КПК дослідження під час апеляційного розгляду за вказівкою суду доказів безпосередньо прокурором, а не самим судом, та подальший допит прокурора, що суперечить вимогам ст. 405 КПК. Верховний Суд ухвалу апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі сторона обвинувачення вимагала скасувати вирок районного суду та ухвалити обвинувальний вирок. Одним із доводів прокурора було те, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність у ОСОБА_1 ознак спеціального суб’єкта – службової особи, тобто одного з обов’язкових елементів складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК. Сторона обвинувачення вважала, що висновок суду про відсутність ознак спеціального суб’єкта, лише на тій підставі, що в ОСОБА_1 в підпорядкуванні ніхто не перебуває та вона не здійснює керівництво трудовим колективом, є помилковим. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, на тій підставі що оскільки в ОСОБА_1 в підпорядкуванні ніхто не перебуває і вона не здійснює керівництво трудовим колективом, тому вона не є суб’єктом злочину, передбаченого ст. 366 КК. Проте за обставин цієї справи Суд не може погодитися з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке. Поняття «службова особа», що дається у ст. 366 КК, перебуває у системному зв'язку з положеннями ч. 3 ст. 18 КК, відповідно до якої службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом. Для визначення того, чи є особа спеціальним суб’єктом інкримінованого злочину, суду слід виходити із сукупності всіх обставин, які можуть свідчити про наявність чи відсутність ознак службової особи. Відсутність в особи однієї з таких ознак, наприклад підпорядкування їй інших осіб або повноважень здійснювати керівництво трудовим колективом, не може бути єдиною та вирішальною ознакою того, що особа не має службових повноважень, оскільки не виключено наявності в неї інших ознак службової особи. Однак суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши відсутність однієї з ознак службової особи, не обґрунтували, на підставі чого вони дійшли висновку щодо відсутності інших ознак спеціального суб’єкта злочину. Крім того, суд першої інстанції в мотивувальній частині вироку поставив під сумнів доведеність наявності у ОСОБА_1 прямого умислу на здійснення службового підроблення, факту зловживання нею довірою та інші обставини події. Однак таке обґрунтування в мотивувальній частині суперечить резолютивній частині вироку, відповідно до якої ОСОБА_1 було виправдано за відсутності в її діянні складу злочину. Суд зазначає, що питання стосовно наявності в діянні особи складу злочину може бути вирішене, лише якщо суд дійшов висновку, що обвинуваченням доведено вчинення особою інкримінованого діяння. Якщо сам факт вчинення діяння не доведено, то питання про наявність у діянні складу злочину не виникає. Таким чином, зазначивши в резолютивній частині про відсутність у діянні ОСОБА_1 складу злочину, суд допустив суперечність з мотивувальною частиною вироку, поставивши під сумнів власні висновки про недоведеність вчинення нею діяння, в якому її звинувачували. Апеляційний суд всупереч вимогам ст. 419 КПК не надав належного обґрунтування, на якій підставі він відхиляє доводи прокурора в апеляційній скарзі, що стосуються неправильного тлумачення судом першої інстанції поняття «службова особа» і залишення поза увагою важливих ознак службової особи, доведених обвинуваченням, а лише процитував позицію суду першої інстанції. Крім того, він не звернув уваги на істотні суперечності у вироку і не виправив порушення п. 4 ч. 1 ст. 411 КПК, допущеного судом першої інстанції. Такі порушення є істотними, а тому ухвалу апеляційного суду необхідно скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.»