Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 130/1208/21

провадження № 51-1271 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                    ОСОБА_1 ,

суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання     ОСОБА_4 ,

прокурора                                          ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора                       ОСОБА_6 , котрий брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 9 лютого 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021020130000098, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився в с. Лопатинці Жмеринського району Вінницької області, проживає на АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 2 вересня                       2021 року ОСОБА_7 засудженого за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК

Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 13 березня                     2021 року приблизно о 23:50, керуючи технічно справним автомобілем марки "Alfa Romeo", реєстраційний номер Республіки Польща НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі сполученням "Лука Барська-Біликівці-Ямпіль" зі сторони с. Біликівці Жмеринського району в напрямку м. Жмеринка Вінницької області, порушив вимоги п. п. 2.1, 2.9, 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху (далі – ПДР), керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, без посвідчення водія, не маючи права на керування ним, під час виконання маневру повороту ліворуч не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не врахував дорожньої обстановки, не обрав безпечної швидкості руху, виїхав на зустрічну смугу, де допустив зіткнення з автомобілем марки "Opel Vectra", реєстраційний номер Республіки Польща НОМЕР_2 , що рухався у зустрічному напрямку під керуванням ОСОБА_8 .

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки "Opel Vectra" ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 9 лютого 2022 року вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 2 вересня 2021 року щодо                   ОСОБА_7 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд                   у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що положення  ст. 75 КК щодо                 ОСОБА_7 судом застосовані неправильно, що призвело до явної несправедливості призначеного засудженому покарання через м`якість. Виправлення засудженого вважає можливим лише в умовах відбування покарання у виді позбавлення волі. Всупереч приписам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) апеляційний суд відповідних доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив, свого рішення у цій частині не мотивував та необґрунтовано залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 без зміни, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

Позиції інших учасників судового провадження

До початку касаційного розгляду надійшли письмові заперечення захисника ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_10 на касаційну скаргу прокурора. У своєму запереченні захисник зазначив про безпідставність доводів касаційної скарги прокурора, просив залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 – без зміни.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , просив її задовольнити, а ухвалу Вінницького апеляційного суду від                9 лютого 2022 року щодо ОСОБА_7 – скасувати з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судом норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК, а також вид та розмір призначеного судом покарання у касаційній скарзі не оспорюються.

Разом із тим, доводи прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції при перегляді вироку місцевого суду щодо ОСОБА_7 в апеляційному порядку є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 419 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

В апеляційній скарзі прокурор заперечував правильність застосування положень         ст. 75 КК щодо ОСОБА_7 та справедливість призначеного засудженому покарання. Просив скасувати вирок у цій частині та постановити новий, призначивши засудженому покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Залишаючи скаргу без задоволення, апеляційний суд відповідних доводів прокурора належним чином не перевірив та не навів обґрунтування на їх спростування, чим порушив вимоги ст. 419 КПК.

Так, ОСОБА_7 визнано винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, який згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким злочином.

Санкція ч. 2 ст. 286 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно з приписами ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, переглядаючи вирок                                 в апеляційному порядку за скаргою прокурора, апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції, який, обираючи ОСОБА_7 міру примусу, разом зі ступенем тяжкості вчиненого злочину врахував обставини, що пом`якшують покарання – щире каяття, сприяння слідству, повне відшкодування шкоди, відсутність претензій з боку потерпілого, а також взяв до уваги дані про особу винного, котрий до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні двох дітей, та призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, яке є мінімальним у межах санкції вказаної норми.

Разом із цим, місцевий суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, свого рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК суд не мотивував, не обґрунтував підстав, з яких він дійшов висновку про можливість виправлення останнього без відбування покарання, враховуючи встановлені вироком суду обставини скоєння кримінального правопорушення

Зокрема, ОСОБА_7 сів за кермо автомобіля не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, при цьому перебував                 у стані алкогольного сп`яніння, грубо порушивши Правила дорожнього руху, виїхав на зустрічну смугу руху, допустив зіткнення з автомобілем, внаслідок чого потерпілому ОСОБА_9 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.

Враховуючи порушення ОСОБА_7 основних правил керування транспортними засобами, на думку колегії суддів, звільнення останнього на підставі ст. 75 КК від відбування покарання є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки не сприяє меті покарання – виправленню засудженого і попередженню нових злочинів.

Залишаючи без зміни вирок, апеляційний суд відповідних доводів прокурора в частині безпідставного звільнення засудженого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням належим чином не перевірив, свого висновку про законність рішення суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_7 із застосуванням положень ст. 75 КК, виходячи з встановлених місцевим судом обставин злочину, не обґрунтував, чим порушив вимоги ст. 419 КПК.

За урахуванням викладеного, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню,                     а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_7 – скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене, та, за умови підтвердження такого ж обсягу обвинувачення і тих же даних про особу винного, застосування щодо засудженого положень ст. 75 КК слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне м`якість призначеного покарання.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 9 лютого 2022 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_11                                             ОСОБА_3