- ст. 139 КАС
- ст. 140 КАС
- ст. 142 КАС
- ст. 341 КАС
- ст. 189 КАС
- ст. 132 КАС
- ст. 351 КАС
15. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
16. Так, Верховний Суд у постанові від 07.09.2021 у справі №380/3138/20, на яку послався суд апеляційної інстанції при розподілі судових витрат та стягнення таких із ПАТ "Укрнафта" на користь Головного управління ДПС у Полтавській області, сформував правовий висновок щодо можливості стягнення судових витрат зі сплати судового збору на користь позивача-суб`єкта владних повноважень, у разі якщо він відмовився від позову внаслідок його задоволення відповідачем.
Показати мотиви повністю
17. У цій справі № 380/3138/20 Верховний Суд вказав на те, що норми статей 139, 140, 142 КАС України мають різний предмет регулювання, правову природу виникнення та застосування, а тому обґрунтованим є покладення на відповідача обов`'язку відшкодувати понесені позивачем витрати на сплату судового збору - як міра відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку, незалежно від суб`'єктного складу сторін спору.
18. В ухвалі від 07.06.2022 про передачу справи № 826/16473/15 на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду колегія суддів виходила із того, що системне тлумачення статей 139, 140 КАС України у їх взаємозв`язку дозволяє належно обґрунтувати інше правозастосування щодо можливості відшкодування судових витрат, розподіл яких здійснюється у випадку відмови суб`єкта владних повноважень від позову внаслідок його задоволення відповідачем.
19. Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшла таких висновків.
20. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Повноваження адміністративних судів та порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України.
22. За змістом частин першої -третьої статті 189 КАС України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. Про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог.
23. У справі, яка розглядається судом апеляційної інстанції, дотримано наведених норм при постановленні ухвали від 18.11.2021, доводи касаційної скарги стосуються лише правових підстав стягнення з відповідача судових витрат в порядку, передбаченому статтею 140 КАС України.
24. Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
25. Засади розподілу судових витрат визначені статтею 139 КАС України.
26. Так, частиною першою статті 139 КАС України встановлено загальні правила, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб`'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
27. Зокрема, положеннями частини другої статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову суб`'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`'єкта владних повноважень, пов`'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
28. Відповідно до частин шостої та сьомої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
29. Зміст наведених положень КАС України щодо розподілу судових витрат свідчить про те, що вони стосуються загального правила компенсації судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення.
30. Водночас, процесуальний закон визначив обмежений перелік судових витрат, розподіл яких здійснюється у випадку задоволення позову суб`'єкта владних повноважень - це виключно судові витрати суб`'єкта владних повноважень, пов`'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
31. Зрештою, у контексті відшкодування судового збору у статтях 139-142 КАС України законодавець визначив коло суб`єктів розподілу чи повернення судового збору, позаяк у вказаних нормах веде мову про сторін (позивача й відповідача) і третю особу.
32. Зокрема, у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача (стаття 140 КАС України).
33. Частиною другою статті 142 КАС України визначено, що у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
34. Також положеннями частини четвертої статті 7 Закону № 3674-VI увстановлено, що у разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
35. Аналіз змісту частин першої-третьої статті 139 КАС України дозволяє зробити висновок про те, що витрати суб`'єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи. На користь саме такого тлумачення свідчить зміст частини третьої статті 139 КАС України, відповідно до якої суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`'єкта владних повноважень на сплату судового збору.
36. Суд вважає, що такий підхід законодавця до правового регулювання розподілу витрат на сплату судового збору нерозривно пов`'язаним із завданням адміністративного судочинства, котре полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`'єктів владних повноважень.
37. Стаття 140 КАС України встановлює особливості розподілу судових витрат у разі відмови позивача від позову. Отже, ці особливості стосуються певної (однієї із багатьох, що згадані в статті 139 КАС України) ситуації - реалізації позивачем свого процесуального права на відмову від позову та прийняття судом відповідного рішення. Та обставина, що в цій статті не зазначено правового статусу позивача (суб`'єкт владних повноважень чи особа), на думку суду, не змінює підходу, запровадженого в загальній нормі (стаття 139 КАС України) про те, що витрати суб`'єкта владних повноважень на сплату судового збору не підлягають розподілу за результатом розгляду справи, окрім судових витрат суб`'єкта владних повноважень, пов`'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.
38. Отже, наведене вище дає підстави для висновку, що передбачене статтею 140 КАС України правило щодо присудження витрат спрацьовує, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб`єктом владних повноважень; якщо позивачем виступає суб`єкт владних повноважень, тоді незалежно від результатів розгляду справи понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, не підлягають розподілу.
39. Інше тлумачення цих статей призведе до парадоксальної ситуації, для прикладу - у випадку задоволення позову суб`єкта владних повноважень до особи про стягнення заборгованості (податкового боргу, адміністративно-господарських санкцій тощо) судовий збір з відповідача стягнутий не буде, а сплата особою-відповідачем боргу до бюджету до прийняття судом рішення та, відповідно, відмови позивача - суб`'єкта владних повноважень від позову з мотивів погашення відповідачем заборгованості - призведе до стягнення з відповідача (особи) судового збору.
40. Суд вважає, що наведений приклад ілюструє помилковість описаного позивачем - суб`єктом владних повноважень підходу до тлумачення норм про розподіл судових витрат у випадку відмови позивача - суб`єкта владних повноважень від позову.
41. Такий помилковий підхід не сприятиме врегулюванню відповідачами спорів в позасудовому порядку, оскільки їм буде вигідніше "програти справу" і не відшкодовувати судові витрати на сплату судового збору, аніж добровільно виконати вимоги позивача-суб`'єкта владних повноважень до вирішення спору по суті та мати обов`язок відшкодовувати його витрати на сплату судового збору. УВ контексті цього прикладу видається помилковим аргумент про те, що обов`язок відповідача відшкодувати позивачу (суб`'єкту владних повноважень) судовий збір є мірою відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку, незалежно від суб`'єктного складу сторін спору, - адже законодавець не покладає на відповідача такого обов`язку у випадку задоволення позовних вимог до нього позивача - суб`єкта владних повноважень.
42. З урахуванням наведеного об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі № 380/3138/20 щодо можливості покладення на відповідача обов`язку відшкодування понесених позивачем - суб`єктом владних повноважень судових витрат як міри відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку, та дійшла висновку про те, що передбачене статтею 140 КАС України правило щодо присудження витрат спрацьовує, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб`єктом владних повноважень; якщо позивачем виступає суб`єкт владних повноважень, незалежно від результату розгляду справи не підлягають відшкодуванню понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`'єкта владних повноважень, пов`'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.
43. Застосовуючи цей висновок до обставин справи, Верховний Суд дійшов до висновку про те, що оскаржувана відповідачем ухвала суду апеляційної інстанції в частині стягнення судового збору, сплаченого Головним управлінням ДПС у Полтавській області за подання позовної заяви підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні заяви Головного управління ДПС у Полтавській області про присудження за рахунок ПАТ "Укрнафта" суми сплаченого судового збору.
44. Відповідно до частин першої - третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
45. Оскільки порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права призвело до ухвалення незаконного судового рішення в частині розподілу судових витрат, касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню; оскаржувана відповідачем ухвала суду апеляційної інстанції в частині стягнення судового збору, сплаченого Головним управлінням ДПС у Полтавській області за подання позовної заяви - скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні заяви Головного управління ДПС у Полтавській області про присудження за рахунок ПАТ "Укрнафта" суми сплаченого судового збору; в іншій частині ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2021 слід залишити без змін.