Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

16 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 758/9490/20

провадження № 51-2261 км 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                          ОСОБА_1 ,

суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,

прокурора                                                               ОСОБА_5 ,

засудженої                                                              ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_6 на вирок Подільського районного суду м. Києва від 21 серпня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 березня          2021 року у кримінальному провадженні № 12020105070000218 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Подільського районного суду м. Києва від 21 серпня 2020 року       ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить         17 000 грн.

Вказане кримінальне провадження розглянуто із застосуванням положень статей 381–382 КПК України.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватою у тому, що вона 24 липня           2020 року приблизно о 15:00 з метою придбання для власного вживання без мети збуту наркотичного засобу метадон, обіг якого обмежено, шляхом вільного доступу до мережі Інтернет, знайшла оголошення, по якому здійснила замовлення вищевказаної наркотичної речовини. При цьому того ж дня приблизно о 16:20 ОСОБА_6 від невстановленої особи отримала інформацію про місцезнаходження даної наркотичної речовини, внаслідок чого, приблизно о 16:30 прибула за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, де навпроти будинку № 30/1 на землі біля зрубу дерева знайшла згорток фольги, закріплений жувальною гумкою, всередині якого знаходилась біла кристалічна речовина – метадон, чим здійснила незаконне придбання наркотичного засобу. Після цього ОСОБА_6 поклала зазначений згорток до задньої кишені своїх джинсів та зберігала до часу виявлення та вилучення працівниками поліції о 16:55 за адресою: м. Київ, пров. Бондарський, 19.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 березня 2021 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду – без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, а кримінальне провадження закрити. Зазначає, що з невідомих причин прокурор не долучив до кримінального провадження клопотання ОСОБА_6 про звільнення її від кримінальної відповідальності, у зв`язку із чим місцевий суд, розглядаючи кримінальне провадження у спрощеному порядку без виклику сторін, був позбавлений можливості розглянути вказане клопотання. При цьому, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від               11 вересня 2019 року (справа № 227/2400/17), захисник вказує на необхідність звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності відповідно до положень ч. 4 ст. 309 КК України, оскільки засуджена добровільно звернулась до лікувального закладу та в період з 20 серпня 2020 року по 02 вересня 2020 року пройшла курс лікування від наркоманії, що підтверджується наявними в матеріалах провадження доказами, зокрема довідкою з медичного центру ТОВ "Клініка імені Гальченко В.В.", які він додавав до апеляційної скарги. Однак апеляційний суд, дослідивши вказану довідку, дійшов неправильного висновку про те, що обвинувачена пройшла лікування лише з метою уникнення від кримінальної відповідальності, що спростовує добровільність та добросовісність її дій та свідчить про відсутність підстав для застосування положень ч. 4 ст. 309 КК України. За таких обставин вважає необґрунтованими твердження апеляційного суду про відсутність доказів про те, що ОСОБА_6 дійсно страждала на наркоманію та потребувала відповідного лікування.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджена ОСОБА_6 підтримала касаційну скаргу захисника, просила її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила залишити її без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У касаційній скарзі захисник вказує про те, що з невідомих причин прокурор не долучив до кримінального провадження клопотання ОСОБА_6 про звільнення її від кримінальної відповідальності, у зв`язку із чим місцевий суд, розглядаючи кримінальне провадження у спрощеному порядку без виклику сторін, був позбавлений можливості розглянути вказане клопотання.

Зазначені обставини були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції. При цьому апеляційний суд в ухвалі зазначив про безпідставність вказаних тверджень захисника, оскільки таке клопотання в матеріалах кримінального провадження відсутнє, а інших доказів на підтвердження цієї обставини стороною захисту не надано.

Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки під час дослідження матеріалів кримінального провадження такого клопотання не виявлено, а інших доказів, які б підтверджували його існування, матеріали провадження не містять.

Крім того, у касаційній скарзі захисник зазначає, що апеляційний суд дійшов неправильного висновку про те, що обвинувачена пройшла лікування лише з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

На думку колегії суддів такі доводи захисника заслуговують на увагу.

Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги захисника, апеляційний суд не погодився з доводами захисника про наявність можливості звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України.

При цьому апеляційний суд констатував, що звернення ОСОБА_6 до лікувального закладу після виявлення правоохоронними органами факту незаконного придбання та зберігання наркотичного засобу та подальшого направлення обвинувального акта до суду, враховуючи, що вона не перебуває під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом, свідчить про те, що ОСОБА_6 у такий спосіб намагається уникнути кримінальної відповідальності за вчинення інкримінованих їй дій, а не з метою вилікуватись від наркоманії.

Відповідно до правого висновку об`єднаної палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 листопада 2021 року у справі 357/11205/19 (провадження № 51-2776 кмо 18), згідно з ч. 4 ст. 309 КК України особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 ст. 309 КК України. Підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у такому випадку є добровільне звернення до лікувального закладу особи, яка хворіє на наркоманію, та розпочате нею лікування від наркоманії.

Крім того, колегія суддів об`єднаної палати у своїй постанові зазначила, що добровільним в контексті ч. 4 ст. 309 КК України слід вважати таке звернення особи до лікувального закладу, яке здійснюється за її особистою згодою, або згодою законного представника, що мало місце до моменту виходу суду першої інстанції до нарадчої кімнати для ухвалення рішення у кримінальному провадженні. Для застосування цієї норми попередній факт перебування особи на обліку осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини, не є визначальним, оскільки факт захворювання на наркоманію у такої особи може бути встановлено вперше.

Відповідно до наявної в матеріалах кримінального провадження довідки медичного центру ТОВ "Клініка імені Гальченко В.В." № 188 від 18 вересня 2020 року, що була предметом дослідження апеляційного суду, ОСОБА_6 самостійно звернулась для проходження курсу лікування та перебувала на лікуванні в період з 20 серпня         2020 року по 09 вересня 2020 року.

Тобто, зі змісту вказаної довідки вбачається, що ОСОБА_6 за особистою згодою звернулась до лікувального закладу. При цьому таке звернення мало місце до постановлення щодо неї вироку у кримінальному провадженні.

До того ж положеннями кримінального закону застосування ч. 4 ст. 309 КК України не обмежено фактом перебування до вчинення цього кримінального правопорушення на обліку осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо добровільності звернення            ОСОБА_6 до лікувального закладу, про що захисник наголошував й в апеляційній скарзі, є слушними.

За таких обставин висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_6 звернулась до лікувальної установи лише з метою уникнення від кримінальної відповідальності,  є передчасними.

Разом з тим у згаданій постанові об`єднаної палати Верховного Суду йдеться також і про необхідність брати до уваги діагноз, який зазначається у довідці про проходження курсу лікування.

Зокрема, колегією суддів об`єднаної палати зазначено, що, вирішуючи питання про звільнення обвинуваченої особи від кримінальної відповідальності на підставі             ч. 4 ст. 309 КК України, слід з`ясувати, чи дійсно ця особа страждала на захворювання з діагнозом "наркоманія" (обов`язкова умова такого звільнення), який встановлюється за результатом проходження медичного обстеження відповідно Закону України № 62/95-ВР від 15 лютого 1995 року "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" та Інструкції про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби та психотропні речовини, затвердженої спільним наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України від       10 жовтня 1997 року № 306/680/21/66/5, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 листопада 1997 року за № 534/2338.

Однак з огляду на свої повноваження суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно надати оцінку довідці медичного центру ТОВ "Клініка імені Гальченко В.В." № 188 від 18 вересня 2020 року, у тому числі й щодо встановленого ОСОБА_6 діагнозу, а тому вказані обставини підлягають оцінці під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд, дотримуючись вимог кримінального процесуального закону, має повно та всебічно дослідити зазначені обставини, дати їм належну оцінку і постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 22 березня 2021 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                              ОСОБА_2                             ОСОБА_3