Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

09 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 263/18957/19

провадження № 51-4082км21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча                                            ОСОБА_1 ,

судді:                                                    ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання                  ОСОБА_4 ,

учасники судового провадження:

прокурор                                                      ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 06 квітня 2021 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019050770002540, стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився  в  с.  Старченкове Володарського району Донецької області, проживає в  АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі – КК України).

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 ,посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі – Суд) про зміну судових рішень та перекваліфікацію дій ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 121 на ст. 124 КК України з призначенням відповідного покарання.

На обґрунтування своєї вимоги захисник посилається на те, що ОСОБА_7 заподіяв смерть потерпілому, перебуваючи у стані необхідної оборони, з метою відвернення насильницького вторгнення у своє житло та захисту від нападу.

Указує, що потерпілий вторгся на подвір`я ОСОБА_7 , на зауваження не реагував, поводився неадекватно, намагався вдарити господаря цеглою, а тому ОСОБА_7 , побоюючись за своє життя, був змушений захищатися від агресивних дій потерпілого, який спровокував конфлікт і реально загрожував його життю і здоров`ю. Водночас ОСОБА_7 , маючи у розпорядженні більш небезпечний інструмент (сокиру, лопату), обрав для захисту дерев`яну палицю.

Стверджує, що ОСОБА_7 завдав ударів під час триваючого посягання з боку потерпілого, між посяганням потерпілого і завданням ударів не було розриву в часі, опір не змусив потерпілого відмовитися від своїх агресивних намірів, він нібито не відчував болю, а тому у ОСОБА_7 не було розумних підстав припускати, що саме по собі падіння потерпілого на землю вже свідчило про закінчення суспільно небезпечного посягання, як на це вказав суд. Разом із тим сторона захисту погоджується, що за таких обставин події спричинення багатьох ударів держаком у голову людині, яка лежала на землі, не відповідає небезпечності посягання, а тому дії засудженого слід кваліфікувати як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони.

Посилається на практику Верховного Суду, відповідно до якої для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити її співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання, що не було зроблено судом першої інстанції.

Зміст судових рішень та встановлені судами обставини кримінального провадження

За вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06  квітня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Цивільний позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_8 5255 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 30 000 грн – моральної шкоди.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 частково задоволено.

Вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 змінено, зараховано йому на підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання строк попереднього ув`язнення за період з 29 вересня по 01 жовтня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. В іншій частині вирок залишено без зміни.

ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 28 вересня 2019 року близько 17:00, знаходячись у дворі будинку за місцем свого проживання на АДРЕСА_1 , на ґрунті особистих неприязних відносин до раніш незнайомого ОСОБА_9 , раптово виниклих через знаходження останнього на території домоволодіння без дозволу господаря, діючи умисно, з метою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, утримуючи в руках дерев`яну палицю, яка за призначенням є держаком господарчого інвентарю, завдав нею не менше 18 ударів у голову та чисельні удари по тулубу та кінцівкам ОСОБА_9 , заподіявши останньому тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, що супроводжувалась переломами кісток склепіння та основи черепа, крововиливами під м`які оболонки скроневих часток правої та лівої півкуль головного мозку, масивними крововиливами в м`які покриви голови, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння та перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті, а також тупої закритої травми грудної клітки, тупої травми лівої верхньої кінцівки, чисельних саден та синців, які мають ознаки тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості та легких тілесних ушкоджень та не перебувають у причино-наслідковому зв`язку зі смертю.

Смерть ОСОБА_9 настала у лікарні 28 вересня 2019 року близько 21:20 внаслідок набряку головного мозку з вклиненням його стовбурового відділу у великий потиличний отвір, зумовлений відкритою черепно-мозковою травмою.

Позиції інших учасників судового провадження щодо поданої касаційної скарги

Прокурор у засіданні суду касаційної інстанції заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) Судперевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З урахуванням меж перегляду Судом судових рішень та підстав для їх скасування або зміни, визначених у ч. 1 ст. 438 КПК України, касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційній скарзі, щодо посилань на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Доводи захисника про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність Суд вважає необґрунтованими на таких підставах.

Відповідно до вимог частин 1 – 3 статті 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання завдати шкоду потерпілому, розправитися, такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції на підставі аналізу наявних у провадженні доказів, у тому числі показань обвинуваченого в суді та під час слідчого експерименту, виходячи з встановлених обстановки й обставин подій, динаміки їх розвитку, характеру дій обвинуваченого, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_7 умисно завдав ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, від яких той помер, і при цьому у стані необхідної оборони не  перебував.

Так, суд першої інстанції встановив, що потерпілий ОСОБА_9 , який за показанням його сестри був психічно хворим, без дозволу проник на подвір`я будинку, що належить ОСОБА_7 , тобто незаконно перебував на території приватного домоволодіння, однак це не створювало загрози життю та здоров`ю обвинуваченого. До того ж наявність на подвір`ї будинку не прив`язаної собаки господаря унеможливлювало безперешкодне його залишення потерпілим.

Суд першої інстанції у вироку зазначив, що твердження сторони захисту про активні дії потерпілого, спрямовані на завдання тілесних ушкоджень із погрозами вбивства, які обвинувачений сприймав як реальну загрозу життю та здоров`ю, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Зокрема, про це свідчить відсутність тілесних ушкоджень на тілі обвинуваченого як наслідків боротьби з нападником.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_7 вчинив одностороннє побиття ОСОБА_9 , завдавши потерпілому дерев`яною палицею не менше 30 ударів, з яких не менше 18 ударів у життєво важливий орган – голову, що у сукупності призвело до відкритої черепно-мозкової травми, яка перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті потерпілого.

Збоку потерпілого жодного спротиву встановлено не було, всі наміри задати шкоди, в тому числі фрагментом цеглини, попереджались та присікались обвинуваченим шляхом завдання ударів на випередження. Ті дії, які за твердженням ОСОБА_7 нібито вчинив потерпілий ОСОБА_9 , за своїм характером і об`єктивними проявами не можуть розцінюватись як такі, що досягли ступеня суспільної небезпечності і викликали у ОСОБА_7 необхідність вжиття активних дій, спрямованих на захист свого життя та здоров`я.

Також суд першої інстанції дослідив висновок судово-психіатричної експертизи від 12 грудня 2019 року № 1048 та встановив, що ОСОБА_7 перебував у стані вираженого емоційного напруження (стресу), яке вплинуло на його свідомість і  діяльність, у значній мірі знизило здатність вольового контролю над своєю діяльністю і можливість прогнозувати наслідки своїх дій, при цьому він не  знаходився в стані фізіологічного афекту чи іншого вираженого емоційного стану, яке могло б з`явитися психологічною основою для стану сильного душевного хвилювання.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_9 не становив реальної загрози для ОСОБА_7 , тобто стану необхідної оборони не виникало  і підстав для відвернення посягання саме таким способом у обвинуваченого не  було.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи провадження в апеляційному порядку, дослідив матеріали кримінального провадження та ретельно проаналізував доводи в апеляційній скарзі захисника, які аналогічні доводам, наведеним у його касаційній скарзі, надавши їм належну оцінку.

Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що дії ОСОБА_7 зач. 2 ст. 121 КК України кваліфіковано правильно.

Даних, які б свідчили, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, або неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, не виявлено.

Таким чином, підстав для задоволення касаційної скарги не встановлено.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 06 квітня 2021 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                 ОСОБА_2                                      ОСОБА_3