Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

09 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 752/3303/18

провадження № 51-3985 км 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                           ОСОБА_1 ,

суддів                                                                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,

прокурора                                                               ОСОБА_5 ,

засудженого в режимі відеоконференції        ОСОБА_6 ,

захисника                                                               ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 на ухвалу Київського апеляційного суду від 31 травня 2021 року у кримінальному провадженні № 12018110130000640 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Бішкека, Киргизія, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 05 червня 2020 року перекваліфіковано дії ОСОБА_6 з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 24 грудня 2018 року (відповідно до вироку суду) приблизно о 21:50, перебуваючи на сходовому майданчику між першим та другим поверхами гуртожитку, розташованого на       АДРЕСА_2 , під час конфлікту, який виник раптово на ґрунті особистих неприязних відносин, діючи умисно, з метою заподіяння невизначеної шкоди, завдав двох ударів кулаками лівої на правої руки в голову потерпілому ОСОБА_9 , від яких останній втратив рівновагу і впав вниз на сходи, вдарившись лівою скроневою та тім`яною ділянками голови, у результаті чого отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 травня 2021 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_10 залишено без задоволення, а вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 05 червня 2020 року – без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8 ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. На обґрунтування своїх вимог вказує, що місцевий суд безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_6 з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України, враховуючи, що із здобутих доказів у справі вбачається, що ОСОБА_6 навмисно завдав ОСОБА_9 трьох ударів в обличчя, від яких той впав на сходи та вдарився головою. При цьому, завдаючи ударів, ОСОБА_6 повинен був передбачати настання суспільно небезпечних наслідків, оскільки ОСОБА_9 у цей час перебував у положенні стоячи спиною до спуску сходів, руки тримав при собі, не здійснював захисту та супротиву і взагалі не очікував заподіяння йому ударів. А тому вважає, що характер та динамічність дій ОСОБА_6 до, під час та після вчинення злочину вказують про наявність в його діях складу злочину, передбаченого саме ч. 2 ст. 121 КК України. Вказаним обставинам суд апеляційної інстанції, з огляду на положення     ст. 413 КПК України, не надав відповідної оцінки, свого рішення в цій частині належним чином не мотивував, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.

У письмових запереченнях захисник ОСОБА_7 , вказуючи про безпідставність касаційної скарги прокурора, просить залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без зміни.

Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , просила її задовольнити, а ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора, просили ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Прокурор у своїй касаційній скарзі не заперечує встановлених фактичних обставин у кримінальному провадженні, однак не погоджується з кваліфікацією дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 119 КК України.

Тобто, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, прокурор зазначає, що місцевий суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.                      У свою чергу, порушуючи вимоги процесуального закону, апеляційний суд зазначених порушень місцевого суду не виправив та безпідставно залишив без зміни вирок суду першої інстанції.

З такими доводами касаційної скарги прокурора колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.

За ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом вироку, як на докази винуватості ОСОБА_6 у вчиненні протиправних дій місцевий суд послався на показання самого засудженого, протокол огляду місця події від 25 грудня 2017 року, протоколи пред`явлення свідкам ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 особи ОСОБА_6 для впізнання за фотознімками від 26 грудня 2017 року, на висновок судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_9 № 3949 від 06 лютого 2018 року.

Також місцевий суд під час судового розгляду дослідив та співставив з іншими доказами у справі відеозапис, де зафіксовано подію вчинення ОСОБА_6 злочину.

За результатом судового розгляду місцевий суд встановив, що дії ОСОБА_6 органом досудового розслідування кваліфіковано неправильно, оскільки належних та допустимих доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, стороною обвинувачення надано не було.

Аналізуючи наведене, місцевий суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 , завдаючи ударів в голову ОСОБА_9 , не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинен був та міг їх передбачити, оскільки завдавав ударів у життєво важливий орган. За таких обставин місцевий суд констатував, що            ОСОБА_6 повинен нести відповідальність лише за фактично заподіяні наслідки своїх дій, тобто за смерть ОСОБА_9 у результаті падіння від ударів.

Так, правова природа кваліфікації злочинів пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення та доказування у визначений кримінальним процесуальним законом спосіб двох важливих обставин: 1) факту вчинення суб`єктом злочину суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту поведінки у формі дії чи бездіяльності;    2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Розмежування умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), і вбивства, вчиненого через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України), здійснюється як за об`єктивною, так і за суб`єктивною сторонами цих злочинів.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів.

З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинно-наслідковому зв`язку між собою.

Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується умислом щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (прямим/непрямим) і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого. За таких обставин суб`єкт злочину усвідомлює можливість настання кінцевого наслідку (смерті потерпілого) в результаті заподіяних тілесних ушкоджень.

На відміну від цього вбивство з необережності може бути вчинене лише при необережній формі вини, яка виступає у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків.

Тобто у випадку, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії залежно від наслідків слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати за ст. 119 КК України чи ст. 128 КК України.

Відповідно до встановлених місцевим судом фактичних обставин ОСОБА_6 , перебуваючи на сходовому майданчику, під час конфлікту, діючи умисно, з метою заподіяння невизначеної шкоди, завдав кулаками лівої та правої руки двох ударів у голову потерпілому ОСОБА_9 , від яких останній втратив рівновагу і впав вниз на сходи, вдарившись лівою скроневою та тім`яною ділянками голови, у результаті чого отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.

Під час розгляду місцевим судом кримінального провадження ОСОБА_6 не заперечував факту завдання ОСОБА_9 ударів у голову, однак вказував, що не мав умислу завдавати тяжкі тілесні ушкодження, тим більше заподіювати йому смерть.

При цьому місцевий суд дослідив відеозапис події, відповідно до якого ОСОБА_6 після завдання ударів та падіння ОСОБА_9 самостійно припинив злочинні дії.

Окрім показань ОСОБА_6 , місцевий суд у вироку послався на висновок судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_9 № 3949 від 06 лютого 2018 року, відповідно до якого смерть ОСОБА_9 настала від відкритої черепно-мозкової травми з переломами кісток склепіння та основи черепа, крововиливами над та під оболонки, речовину та шлуночки головного мозку, забоями речовини великого мозку, набряком-набуханням головного мозку.

За висновком експерта виявлені у ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді забійної рани на красній обвідці нижньої губи зліва та розриву слизової оболонки нижньої губи зліва утворилися від дії тупого предмета за механізмом удару і кваліфікуються як легкі, а інші, які визнані тяжкими тілесними ушкодженнями та перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із смертю – від удару головою після падіння зі сходового маршу на площину з положення стоячи.

Таким чином, зі змісту вироку вбачається, що тяжке тілесне ушкодження, яке перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із смертю ОСОБА_9 , не було безпосереднім наслідком завданих засудженим ударів у голову потерпілого, а є результатом падіння останнього й удару головою об тверду поверхню, чого засуджений хоч і не передбачав, але повинен був і міг передбачати.

А тому колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, що в даному конкретному випадку мало місце не умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, а вбивство, вчинене через необережність.

За таких обставин колегія суддів вважає, що у вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 саме у вчиненні злочину, передбаченого      ч. 1 ст. 119 КК України, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав фактичні обставини, визнані судом доведеними, з достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

На переконання колегії суддів, дії засудженого ОСОБА_6 з урахуванням обсягу пред`явленого обвинувачення, встановлених фактичних обставин та здобутих доказів, суд правильно перекваліфікував з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України як вбивство, вчинене через необережність.

Перевіряючи в апеляційному порядку доводи апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд надав відповідну оцінку показанням ОСОБА_6 , а також сукупності письмових доказів у справі, які визнав послідовними й такими, що узгоджуються між собою, та мотивовано спростував доводи сторони обвинувачення про неправильну оцінку доказів та, як наслідок, неправильну кваліфікацію дій            ОСОБА_6 .

При цьому апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом першої інстанції доказів, як і не встановив неправильного застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність.

За таких обставин колегія суддів вважає безпідставними доводи прокурора про те, що апеляційний суд не надав оцінки доводам апеляційної скарги сторони обвинувачення щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_6 , оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.

На переконання колегії суддів, ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, а тому не вбачає підстав для її скасування чи зміни.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 31 травня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                               ОСОБА_2                              ОСОБА_3