Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

30 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 752/12042/20

провадження № 51-4425км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

захисника                                       ОСОБА_6 ,

засудженого                                  ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Київського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12020100010002420  за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України.

Вступ

ОСОБА_7 08 квітня 2020 року, наніс потерпілому один удар, внаслідок якого той впав і в результаті падіння отримав тяжкі тілесні ушкодженням від яких помер у лікарні.

Суд першої інстанції засудив ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 119 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки та звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Апеляційний суд, частково задовольнив скаргу прокурора, скасував вирок районного суду в частині призначення ОСОБА_7 покарання та ухвалив свій вирок, яким засудив його за ч. 1 ст. 119 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 4 роки. В решті вирок суду першої інстанції залишив без зміни.

Не погоджуючись з таким рішенням апеляційного суду, захисник подав касаційну скаргу в якій просить змінити вирок апеляційного суду щодо

засудженого у зв`язку з суворістю призначеного йому покарання та звільнити засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на питання про справедливість призначеного апеляційним судом покарання, яке засуджений має відбувати реально без подальшого звільнення від його відбування з випробуванням.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 05 серпня 2020 року   ОСОБА_7 засуджений за ч. 1 ст. 119 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 2 роки, з покладенням певних обов`язків, передбачених

ст. 76 КК України.

ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 08 квітня 2020 року, діючи необережно та не передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій у вигляді смерті потерпілого, наніс потерпілому один удар, внаслідок якого той впав і в результаті падіння отримав тяжкі тілесні ушкодженням від яких помер у лікарні.

Вироком Київського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року рішення районного суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання скасовано.

Постановлено свій вирок, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 119 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 4 роки. В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить змінити оскаржуване рішення апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість і просить пом`якшити призначене засудженому покарання за ч. 1

ст. 119 КК України із застосуванням положень ст. 75 КК України.

Не оспорюючи фактичних обставин справи та правової кваліфікації дій засудженого, захисник стверджує, що апеляційний суд порушив загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначив засудженому занадто суворе покарання. Свої доводи мотивує тим, що суд не врахував конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого, обставин, які пом`якшують йому покарання, що в сукупності давало суду підстави застосувати ст. 75 КК України при призначенні засудженому покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу

захисника не подавалися.

У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали подану касаційну скаргу, прокурор заперечував проти її задоволення.

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

В свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Частиною 1 статті 65 КК України установлено, що суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Нормами ст. 12 КК України передбачена класифікація кримінальних правопорушень:

1. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.

2. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі.

3. Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.

Нетяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

Пунктом 1 частини 1 статті 66 КК України встановлено обставини, які пом`якшують покарання, зокрема щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;

3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;

4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, думку засудженого, його захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_7 та кваліфікація його дій у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення в касаційній скарзі не оспорюються, судовий розгляд кримінального провадження проведений у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Покарання є заходом  примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1  ст. 50  КК України). Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими,  так  і  іншими  особами (ч. 2  ст. 50 КК України).

Слід зазначити, що у правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, в якій має використовуватись не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи.

На реалізацію принципу, встановленого частиною другою статті 61 Конституції України,  згідно  з  яким  юридична відповідальність  особи  має  індивідуальний характер,  спрямовані положення статті 65 КК України. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано у положеннях Кримінального кодексу України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого  покарання.

Керуючись загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України),  суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин,   максимально індивідуалізуючи покарання.

Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину та передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при  призначенні  покарання  суд має враховувати обставини справи щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину.

Повертаючись до обставин даного кримінального провадження, слід зазначити, що відповідно  до Основного Закону України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3 Конституції України).

Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 119 КК України, що відповідно до положень ст. 12 КК України є нетяжким злочином. При цьому хоча по відношенню до наслідків вина засудженого є необережною, проте об`єктом посягання являється життя іншої людини та наслідком вчинення якого є смерть людини.

З матеріалів даного провадження слідує те, що апеляційний суд, за результатами розгляду скарги прокурора, обґрунтовуючи висновок щодо виду й розміру покарання засудженому, та ухвалюючи рішення про необхідність скасування вироку районного суду в частині визначеного покарання та призначення покарання, яке останній має відбувати реально, правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про його особу, який за місцем проходження військової служби позитивно характеризується, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, до кримінальної відповідальності притягується вперше, конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення. При цьому суд зважив на наявність обставини, що пом`якшує покарання – щире каяття та відсутність обставин, що його обтяжують.

На підставі наведених даних апеляційний суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання без застосування положень ст. 75 КК України, однак у виді обмеження волі на строк наближений до мінімальної межі санкції ч. 1 ст. 119 КК України (обмеження волі строком на 4 роки).

При цьому апеляційним судом правильно враховано характер та наслідки скоєного кримінального правопорушення, а саме те, що в результаті вчинення засудженим інкримінованого йому кримінального правопорушення настали негативні та незворотні наслідки – смерть людини, яка була позбавлена життя у молодому віці.

З урахуванням наведеного, звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку не буде відповідати принципам справедливості, індивідуалізації призначення покарання та не сприятиме виправленню засудженого й попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень та не буде таким, що відповідатиме вимогам статті 65 КК України.

З рішенням суду апеляційної інстанції про призначення більш м`якого виду покарання, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, яке засуджений має відбувати реально без подальшого звільнення від його відбування з випробуванням погоджується і колегія суддів.

Таким чином, відсутні підстави вважати призначене покарання несправедливим через суворість.

Також слід зазначити, що не знижує тяжкості й небезпечності кримінального правопорушення, вчиненого засудженим за наведених обставин, його характеристика у загальносоціальному плані, а також те, що він був позбавлений батьківського піклування.

З урахування наведеного, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженому покарання, яке він має відбувати реально.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Призначене засудженому ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України. Таке покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Вирок апеляційного суду належним чином мотивований і відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України.

Врахувавши зазначене, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду – без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Київського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                         ОСОБА_3