Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

25 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 752/4540/19

провадження № 51- 3475км21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої                                      ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

засудженого                                   ОСОБА_6

захисника                                        ОСОБА_7 ,

представника потерпілого          ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100010011358, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Донецька, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі — КК),

за касаційними скаргами захисника – адвоката ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 22 січня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року, та представника потерпілого ОСОБА_9 – адвоката ОСОБА_10 на ухвалу Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 22 січня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді громадських робіт на строк 150 годин.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду в розмірі 3000 грн.

Київський апеляційний суд ухвалою від 19 травня 2021 року вирок щодо ОСОБА_6 залишив без зміни.

ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 16 грудня 2018 року близько 11:00 біля під`їзду будинку АДРЕСА_2 , вступив у словесний конфлікт з ОСОБА_11 , під час якого потерпілий ОСОБА_9 , з метою зупинення конфлікту, підбіг на крики допомоги ОСОБА_11 , після чого ОСОБА_6 умисно, протиправно, наніс потерпілому три–чотири удари кулаками в обличчя та грудну клітку, чим заподіяв йому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, а саме – забійну рану на фоні крововиливу на слизовій нижньої губи справа, підшкірний крововилив у лівій підочно-виличній ділянці, крововилив на слизовій верхньої губи справа, синець на передній поверхні грудної клітки зліва.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_6 на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх доводів захисник ОСОБА_7 зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції:

- не взяті до уваги показання засудженого ОСОБА_6 ;

- не надано оцінку тому, що показання потерпілого ОСОБА_9 протирічать показанням свідка ОСОБА_12 в частині початку конфлікту та того, що під час конфлікту у потерпілого в руках був сторонній предмет, яким завдавались удари ОСОБА_6 ;

- неправильно встановлено місце події, а суд першої інстанції взагалі у вироку не надав оцінки протиріччям у цій частині, притому що показаннями потерпілого, свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_12 підтверджується, що інцидент між засудженим і потерпілим мав місце не за адресою, яка зазначена стороною обвинувачення, а фактично на АДРЕСА_3 . Крім того, суд проігнорував те, що свідок ОСОБА_12 був консьєржем саме будинку АДРЕСА_3 . Через неправильне встановлення місця події, долучені стороною обвинувачення докази, на думку захисника, є неналежними доказами;

- залишено поза увагою, що свідок ОСОБА_13 чітко зазначив про те, що будь-якого конфлікту між потерпілим і підзахисним за адресою: АДРЕСА_2 – не було;

- не надано оцінку доводам сторони захисту щодо того, що показання свідка ОСОБА_11 слід сприймати критично, оскільки потерпілий є її чоловіком;

- проігноровано, що свідок ОСОБА_12 фактично припустив, що ОСОБА_6 , ударив ОСОБА_9 у груди, а не бачив цього;

- відмовлено стороні захисту у проведенні додаткової або повторної судово-медичної експертизи, при тому, що мали місце суперечності в показаннях потерпілого щодо завдання йому ударів у груди, висновки експерта про ступінь тяжкості наявних у потерпілого тілесних ушкоджень зроблено лише 10 січня 2019 року.

Крім того, захисник посилається на те, що судом апеляційної інстанції безпідставно було відмовлено стороні захисту в повторному дослідженні доказів у провадженні (повторних допитів свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 для встановлення місця події) без зазначення мотивів такої відмови, чим, на його думку, було порушено положення ст. 419 КПК та фактично допущено спрощення процесу апеляційного перегляду справи.

На думку захисника, у діях ОСОБА_6 мала місце допомога і попередження падіння ОСОБА_14 та бажання допомогти ОСОБА_11 підвестися, внаслідок раптового падіння. У той же час ОСОБА_11 безпричинно почала кричати про допомогу, що в подальшому призвело до нападу та завдання першого удару саме з боку потерпілого в обличчя ОСОБА_6 , що вказує на неприязні відносини та негативне ставлення зі сторони родини ОСОБА_15 до засудженого, а відтак і бажання, в тому числі, притягнути до кримінальної відповідальності за фактично надуманими обставинами.

Також захисник вважає, що під час допиту свідок ОСОБА_11 не змогла чітко зазначити, як саме її відштовхував ОСОБА_6 і де він знаходився (або збоку/або позаду), коли вона лежала. Також цей свідок вказувала, що бачила як ОСОБА_6 завдавав ударів її чоловіку, проте не змогла їх відтворити. Свідок також плуталась у показаннях щодо одягу потерпілого, вказуючи, що її чоловік був одягнутий в осінню куртку, в той час як свідок ОСОБА_12 зазначив, що ОСОБА_9 був одягнутий у зимову куртку. Проведений за участю цього свідка слідчий експеримент не узгоджується з висновком експертного дослідження від 10 січня 2019 року за № 042-20-2019. Крім того, ОСОБА_11 при допиті зазначила про те, що проходила медичне освідування, оскільки вважала, що ОСОБА_6 також і їй спричинив тілесні ушкодження, проте згідно висновку експерта за № 042-19-2019 від 11 січня 2019 року у ОСОБА_11 відсутні будь-які тілесні ушкодження, що, на думку захисту, підтверджує послідовну позицію ОСОБА_6 про відсутність будь-якого наміру завдати будь-кому тілесних ушкоджень.

У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_9 – адвокат ОСОБА_10 просить ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанціїу зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Свої доводи адвокат ОСОБА_10 обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу представника потерпілого без задоволення, належним чином не оцінив суспільну небезпеку вчиненого засудженим злочину та даним про його особу, належним чином не оцінив розмір моральної шкоди, заподіяної потерпілому ОСОБА_9 , та обставини її спричинення, не надав вичерпних відповідей на доводи апеляційної скарги представника потерпілого і не навів в ухвалі переконливих підстав прийняття такого рішення, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 419 КПК, які, на думку адвоката ОСОБА_10 , призвели до м`якості призначеного ОСОБА_6 покарання та безпідставного часткового задоволення цивільного позову потерпілого ОСОБА_9 .

Водночас представник потерпілого посилається на те, що судами попередніх інстанцій недостатньою мірою враховано ступінь тяжкості, суспільну небезпеку та обставини вчиненого кримінального правопорушення, те що воно вчинено вдень у присутності малолітньої дитини ОСОБА_16 і дружини потерпілого, не враховано, що засуджений не визнав своєї вини та не розкаявся у скоєному, не вжив жодних дій для відшкодування шкоди та її наслідків, та не вибачився перед потерпілим. Призначене покарання, на думку адвоката, не попереджає вчинення ОСОБА_6 нових кримінальних правопорушень. Достатнім та справедливим видом та розміром покарання ОСОБА_6 , на думку представника потерпілого, було б призначення йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

Представник потерпілого також вважає, що призначення судом першої інстанції ОСОБА_6 мінімального покарання одного із найменш сурового виду покарання (громадські роботи), передбаченого санкцією ч. 2 ст. 125 КК, є необґрунтованим.

Також, на думку представника потерпілого, при частковому задоволенні цивільного позову потерпілого, судами не враховано, що останній внаслідок протиправних дій засудженого ОСОБА_6 отримав легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткочасний розлад здоров`я, переніс стрес, фізичний біль та душевні хвилювання тощо.Протиправні дії щодо потерпілого були вчинені на очах його онуки та дружини, що вплинуло на самооцінку потерпілого, як чоловіка оскільки тепер він вважає неспроможнім захистити себе та членів своєї родини.

Позиції учасників судового провадження

Від представника потерпілого ОСОБА_9 – адвоката ОСОБА_10 надійшли заперечення на касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 .

У судовому засіданні:

- засуджений та захисник підтримали вимоги, викладені в касаційній скарзі захисника ОСОБА_7 та заперечували проти задоволення касаційної скарги представника потерпілого;

- представник потерпілого ОСОБА_8 підтримав вимоги, викладені у касаційній скарзі представника потерпілого – адвоката ОСОБА_10 , та заперечував проти задоволення касаційної скарги сторони захисту;

- прокурор вважав судові рішення законними та обґрунтованими й просив залишити їх без зміни.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Таким чином, при перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Крім цього, згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

З урахуванням наведеного не є предметом дослідження суду касаційної інстанції доводи сторони захисту про те, що:

- причиною конфлікту стала поведінка свідка ОСОБА_11 , а  ОСОБА_6 лише хотів допомогти і попередити падіння доньки – ОСОБА_14 , а перший удар завдав саме потерпілий в обличчя ОСОБА_6 ;

- місце вчинення кримінального правопорушення встановлено невірно;

-  судами недоведене завдання засудженим ударів потерпілому у груди;

- свідок ОСОБА_11 під час судового засідання плуталась у показаннях, а слідчий експеримент за її участю не узгоджується з висновком експертного дослідження від 10 січня 2019 року за № 042-20-2019.

- показання свідка ОСОБА_12 є перекрученими;

- свідок ОСОБА_13 чітко зазначив про те, що будь-якого конфлікту між потерпілим і підзахисним за адресою: АДРЕСА_2 – не було;

- не встановлено, у яку куртку був одягнений потерпілий.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом та викладених у вироку, зокрема на:

- показаннях потерпілого ОСОБА_9 про те, що вони з дружиною та з онукою вийшли на прогулянку, він (потерпілий) під`їхав на своєму автомобілі у двір до першого під`їзду будинку АДРЕСА_2 та почув крик, після чого побачив, що його колишній зять, ОСОБА_6 , схопив його дружину та намагався схопити дитину. У цей час дружина впала, він побіг, щоб відштовхнути ОСОБА_6 від дружини та онуки, однак той двічі вдарив його в обличчя та у груди. Після чого вони сіли до свого автомобіля, а ОСОБА_6 почав бити в скло та намагався відкрити двері, однак вони поїхали з двору та викликали поліцію;

- показаннях свідка ОСОБА_11 , яка підтвердила показання потерпілого та зазначила, що, коли ОСОБА_6 почав тягнути онуку до себе, вона злякалася та почала кричати. У цей час ОСОБА_6 її штовхнув і вона впала на асфальт. ЇЇ чоловік – ОСОБА_9 , почувши її крики, вибіг з автомобіля та підбіг на допомогу, а ОСОБА_6 почав бити її чоловіка обома руками в обличчя та грудну клітку. Після чого підбіг консьєрж і сусіди та намагалися припинити бійку;

- показаннях свідка ОСОБА_12 , консьєржа сусіднього під`їзду, де проживають потерпілий та його дружина, який підтвердив, що чув крик та побачив, як обвинувачений ОСОБА_6 намагається тягнути до себе дитину від ОСОБА_11 . У цей час до них підбіг ОСОБА_9 і ОСОБА_6 вдарив його 1-2 рази в грудну клітку.

- показаннях свідка ОСОБА_17 , який показав суду про те, що, перебуваючи у своєму автомобілі, на відстані приблизно 10 метрів, він побачив, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 відбувається якась метушня, після чого він підійшов до них та намагався відтіснити ОСОБА_6 від ОСОБА_9 . Хто був ініціатором вказаного конфлікту він не бачив, а також не бачив, хто перший наніс удар. Також зазначив, що бачив у руках ОСОБА_9 сторонній предмет;

- даних висновку експертного дослідження № 1765/ж від 17 грудня 2018 року, відповідно до якого тілесні ушкодження, спричинені ОСОБА_9 , отримані 16 грудня 2018 року за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень;

- даних висновку експерта № 042-20-2019 від 10 січня 2019 року, відповідно до якого у ОСОБА_9 виявлені тілесні ушкодження – забійна рана на фоні крововиливу на слизовій нижньої губи справа, підшкірний крововилив у лівій підочно-виличній ділянці, крововилив на слизовій верхньої губи справа, синець на передній поверхні грудної клітки зліва по середнє-ключичній лінії у проекції третього ребра. Характер та морфологія виявлених ушкоджень свідчать про те, що вони могли утворитись унаслідок не менше 3-4 травматичних дій тупими предметами, за давністю можуть відповідати терміну травми. Враховуючи локалізацію та характер всіх виявлених ушкоджень у ОСОБА_9 , виключається можливість їх утворення при падінні потерпілого з вертикального чи близького до вертикального положення тіла на поверхню;

- даних протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 16 грудня 2018 року;

- даних протоколів слідчих експериментів від 18 грудня 2018 року та 30 січня 2019 року та фототаблицями, доданими до них, за участю потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_11 .

З урахування вищенаведеного суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 в умисному заподіянні ОСОБА_9 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Суд першої інстанції дав оцінку показанням обвинуваченого про те, що він хотів допомогти ОСОБА_11 піднятися, подав їй руку, однак у цей час підійшов потерпілий і наніс йому удари в обличчя якимось предметом та кричав, що вб`є його, після чого, захищаючись, він наніс йому два удари в обличчя, але удари з боку потерпілого продовжувались. Потім з`явився сусід, який намагався припинити бійку, однак потерпілий продовжував намагатися вдарити його. Зокрема, суд першої інстанції визнав ці показання, як намагання уникнути кримінальної відповідальності, оскільки вони суперечать доказам, зібраним під час досудового розслідування та безпосередньо дослідженими в ході судового розгляду.

Таким чином, доводи касаційної скарги захисника про неврахування судами показань ОСОБА_6 не спростовують законності судових рішень у цій частині.

Що стосується доводів захисника про те, що судом першої інстанції не надано оцінку його посиланням на те, що показання свідка ОСОБА_11 слід сприймати критично, оскільки вона є дружиною потерпілого, то, як вбачається з вироку, суд дав оцінку всім доказам, які були досліджені в ході судового розгляду, визнав їх належними та допустимими, та такими, що узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях.

Посилаючись на те, що суд не дав оцінку тому, що показання потерпілого ОСОБА_9 протирічать показанням свідка ОСОБА_12 в частині початку конфлікту, а саме, що під час конфлікту у потерпілого в руках був сторонній предмет, яким завдавались удари ОСОБА_6 , а також, що цей свідок працював консьєржем саме будинку АДРЕСА_3 , що, на думку захисника, свідчить про те, що це і є місцем події, захисник не зазначає, яким чином це вплинуло на законність прийнятого рішення в частині доведеності винуватості засудженого та правильності кваліфікації його дій, притому що самим засудженим не заперечується наявність конфлікту з потерпілим та заподіяння потерпілому ударів, а також того, що зазначені події відбулися у дворі будинку, де проживав потерпілий.

Водночас доводи захисника про неправильне встановлення місця вчинення кримінального правопорушення були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, який ці доводи визнав неспроможними з посиланням на те, що органом досудового розслідування встановлено місце вчинення кримінального правопорушення: АДРЕСА_2 , а стороною захисту не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження доводів щодо помилкового встановлення місця вчинення кримінального правопорушення.

З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги сторони захисту про те, що судом першої інстанції у цій частині не було надано оцінки, в цілому не спростовують законності прийнятих рішень.

Щодо доводів захисника про те, що суд безпідставно відмовив стороні захисту у проведенні додаткової або повторної судово-медичної експертизи, притому що, на її думку, мали місце суперечності в показаннях потерпілого щодо завдання йому ударів у груди, то Суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 101 КПК висновок експерта – це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи. Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях. Висновок повинен гарантуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.

За змістом п. 1.2.14 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 8 жовтня 1998 року № 53/5, 1згідно з процесуальним законодавством України експертами виконуються первинні, додаткові, повторні, комісійні та комплексні експертизи. Додатковою є експертиза, якщо для вирішення питань щодо об`єкта, який досліджувався під час проведення первинної експертизи, необхідно провести додаткові дослідження або дослідити додаткові матеріли (зразки для порівняльного дослідження, вихідні дані тощо), які не були надані експертові під час проведення первинної експертизи. Повторною є експертиза, під час проведення якої досліджуються ті самі об`єкти і вирішуються ті самі питання, що й при проведенні первинної (попередніх) експертизи (експертиз).

У касаційній скарзі захисника не наведено, які норми КПК порушено судом, не зазначено про наявність передбачених законом підстав, які б свідчили про необхідність призначення додаткової та повторної експертиз, та не вказано, яким чином наведене могло вплинути на законність прийнятого рішення, у тому числі в частині кваліфікації дій ОСОБА_6 , притому що у своїх показаннях останній не заперечує факту завдання ударів потерпілому.

Водночас зміст доводів захисника зводиться до непогодження з висновками експертних досліджень, якими встановлено наявність у потерпілого тілесних ушкоджень, ступінь їх тяжкості та механізм їх заподіяння, що не є предметом касаційного перегляду.

Суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_6 покарання врахував те, що він за місцем проживання характеризувався задовільно, неодружений, непрацевлаштований, раніше притягувався до адміністративної відповідальності.

Були враховані судом першої інстанції і ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, особа ОСОБА_6 , який має на утриманні неповнолітню дитину, не перебував на обліку у лікарів нарколога та психіатра, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.

Суд першої інстанції також не встановив обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання у виді громадських робіт, вважаючи таке покарання необхідним і достатнім для виправлення винного та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Суд першої інстанції при вирішенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_9 про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_6 моральної шкоди, на підставах вимог статей 23 та 1167 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), керуючись принципами рівності, поміркованості, розумності і справедливості, врахував ступінь вини ОСОБА_6 у вчиненому ним кримінальному правопорушенні, характер та обсяг страждань потерпілого ОСОБА_9 , дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_9 про стягнення з ОСОБА_6 моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, та визначив розмір моральної шкоди, завданої обвинуваченим ОСОБА_6 цивільному позивачу ОСОБА_9 – 3000 грн.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо кваліфікації дій ОСОБА_6 , виду та розміру призначеного йому покарання та розміру моральної шкоди, яка підлягала відшкодуванню потерпілому.

При цьому суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та спростував доводи апеляційних скарг як сторони захисту, так і представника потерпілого, які аналогічні доводам їх касаційних скарг.

Зокрема про те, що ініціатором конфлікту був потерпілий ОСОБА_9 , який першим почав наносити удари, а обвинувачений ОСОБА_6 наносив удари потерпілому з метою самозахисту. Суд апеляційної інстанції визнав ці доводи сторони захисту безпідставними з огляду на те, що вони не підтверджені належними доказами.

Спростовуючи доводи апеляційних скарг про невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості вчиненого та його особі, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд дотримався вимог ст. 65 КК та врахував ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, особу винного, який за місцем проживання характеризувався задовільно, неодружений, має на утриманні неповнолітню дитину, не був працевлаштований, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебував, раніше до кримінальної відповідальності не притягався, проте притягався до адміністративної відповідальності, відсутність обставин, які пом`якшують і обтяжують покарання. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_6 покарання за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і запобігання вчинення ним нових злочинів.

Були предметом дослідження суду апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги представника потерпілого про те, що суд безпідставно не задовольнив цивільний позов потерпілого про стягнення із засудженого 200000 грн у відшкодування моральної шкоди. Так, суд апеляційної інстанції погодився у цій частині з висновками суду першої інстанції про стягнення із засудженого 3000 грн у відшкодування моральної шкоди та зазначив, що місцевий суд, вирішуючи питання про розмір стягнутої моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_9 , виходив з принципу розумності і справедливості, врахував ступінь вини ОСОБА_6 , належним чином врахував характер та обсяг страждань потерпілого, те, що заподіяні йому тілесні ушкодження є легкими, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Що стосується посилань у касаційній скарзі захисника ОСОБА_7 на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив стороні захисту у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів та свого рішення у цій частині не мотивував, то Суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції за клопотанням учасників судового провадження зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Водночас сторона захисту в апеляційних та касаційних скаргах не вказувала, які саме обставини досліджено судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, чому слід повторно дослідити докази, зводячи зміст скарг до необхідності надати доказам іншу оцінку та прийняти протилежне рішення.

На думку Суду, рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам кримінального процесуального закону, належним чином вмотивовані та обґрунтовані. Ухвала суду апеляційної інстанції постановлена відповідно до вимог ст. 419 КПК.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 125 КК.

Суд не погоджується з доводами касаційної скарги представника потерпілого про м`якість призначеного засудженому покарання та необхідність призначення йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, оскільки висновки судів попередніх інстанцій у цій частині відповідають вимогам закону, є мотивованими та обґрунтованими, а призначене покарання за своїм видом не є мінімальним за санкцією ч. 2 ст. 125 КК.

З урахуванням ступеня тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, відсутністю обтяжуючих та пом`якшуючих покарання обставин, даних про особу засудженого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має на утриманні неповнолітню дитину, на обліку у лікаря нарколога і психіатра не перебував, доводи представника потерпілого про те, що судами не враховано, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення вдень у присутності малолітньої дитини і дружини потерпілого, не визнав своєї вини та не розкаявся у скоєному, не вжив дій для відшкодування шкоди та її наслідків, не вибачився перед потерпілим, у цілому не спростовують обґрунтованості висновків суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Що стосується доводів касаційної скарги представника потерпілого ОСОБА_9 – адвоката ОСОБА_10 про безпідставність зменшення судом першої інстанції розміру моральної шкоди, заявленої потерпілим, то Суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 23, 1167 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

При цьому розмір суми відшкодування моральної шкоди (немайнової) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Крім того, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

На переконання Суду, цих вимог закону при розгляді зазначеного провадження судами дотримано.

Судами прийнято до уваги, проаналізовано та оцінено обсяг моральних страждань потерпілого, які виразились у заподіянні йому легких тілесних ушкоджень, та з врахуванням вимог законодавства прийнято рішення про стягнення з засудженого на користь потерпілого 3000 грн, що, на думку Суду, за своїм розміром у цілому є достатньою компенсацією завданих страждань, відповідає вимогам розумності і справедливості та ступеню вини обвинуваченого.

За таких обставин відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог касаційних скарг.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 22 січня 2021 рокута ухвалу Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 рокущодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 та представника потерпілого ОСОБА_9 – ОСОБА_10 – без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                               ОСОБА_2                     ОСОБА_3