Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 930/2089/20

провадження № 51- 2686 км 21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,

прокурора                                         ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції

захисника                                        ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника                          ОСОБА_6 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2021 року                               у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020020240000210, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у с. Медвежа Немирівського району Вінницької області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз –                    14 липня 2014 року Немирівським районним судом Вінницької області за ч. 2                  ст. 185, ч. 3 ст. 185, ст. 395 Кримінального кодексу України (далі – КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 125 КК.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 15 січня                      2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК – до покарання у виді громадських робіт на строк 120 годин; за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано засудженому ОСОБА_7 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 22 червня 2020 року року до вступу вироку в законну силу з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Прийнято рішення щодо процесуальних витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 7 червня                        2020 року приблизно о 22:30, перебуваючи біля домоволодіння ОСОБА_8 , що на АДРЕСА_2 , побачив на території вказаного домоволодіння кобилу свійську, яка була прив`язана до гужової повозки. Надалі ОСОБА_7 , діючи повторно, шляхом вільного доступу, проник на подвір`я ОСОБА_8 та, відв`язавши від гужової повозки вказану кобилу, утримуючи її за неуздок вивів  з домогосподарства ОСОБА_8 у напрямку свого місця проживання. Однак пройшовши приблизно 200 метрів ОСОБА_7 був виявлений місцевим жителем                  ОСОБА_9 , який припинив злочинні дії останнього та повідомив про це власника свійської кобили ОСОБА_8 .

В подальшому, цього ж дня приблизно о 22:35 ОСОБА_7 , перебуваючи біля будинку АДРЕСА_2 , в ході конфлікту з ОСОБА_8 , обзивав його, та вживав ненормативну лексику відносно нього і погрожував фізичною розправою, після чого, безпричинно наніс останньому удар кулаком в обличчя, чим спричинив                    ОСОБА_8 легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 28 квітня 2021 вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 15 січня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд                  в суді апеляційної інстанції. Вказує, що ОСОБА_7 не довів свої злочинні дії до кінця, оскільки відразу після вчинення злочину був затриманий ОСОБА_9 ,                    а тому його дії мають кваліфікуватися як закінчений замах на викрадення чужого майна. Також, на думку захисника, відсутні належні та допустимі докази винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним злочину відносно ОСОБА_8 , передбаченого ч. 1 ст. 125 КК. Вказані обставини не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який всупереч приписам ст. 419 КПК всіх доводів сторони захисту не перевірив, обґрунтованих відповідей на них не дав та безпідставно залишив вирок суду першої інстанції  без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_10 заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника та просила залишити її без задоволення, а судове рішення щодо ОСОБА_7 – без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду  апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судове рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 ,  в якій порушувалося питання відсутності належних та допустимих доказів, які би вказували на винуватість ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 КК та ч. 1 ст. 125 КК, а також необхідності кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК, оскільки вказаний злочин не було доведено ним до кінця,апеляційний суд, обговоривши доводи сторони захисту, навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення.

Перевіривши вирок в межах доводів апеляційної скарги, проаналізувавши обставини, встановлені місцевим судом під час кримінального провадження, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що досліджені судом першої інстанції відповідно до вимог ст. 94 КПК під час судового розгляду та покладені               в основу вироку докази, а саме: показання потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , дані протоколів слідчих дій, висновків судових експертиз та інші письмові докази, що підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні ним злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185 КК та ч. 1                            ст. 125 КК.

Такий висновок суду апеляційної інстанції достатньо мотивований й ґрунтується на даних, які були належним чином перевірені апеляційним судом та змістовно наведені в ухвалі.

Як убачається з касаційної скарги захисника ОСОБА_6 , останній вказує, що   ОСОБА_7 не вчиняв інкриміновані йому злочини, а в матеріалах кримінального провадження відсутні докази для доведення його вини.

Разом із цим, вказані доводи сторони захисту були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними з огляду на таке.

Так, під час розгляду кримінального провадження місцевим та апеляційним судами засуджений ОСОБА_7 заперечував свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому злочинів. Вказував на те, що він повертався додому, а кобила, що належить потерпілому, була відв`язана. Також наголошував, що з потерпілим ОСОБА_8 не бився.

Разом з тим, потерпілий ОСОБА_8 у своїх показаннях, наданих у судовому засіданні суду першої інстанції, зазначив, що він побачив як хтось повів його кобилу, яка була прив`язана на подвір`ї. Після чого, побіг за крадієм та разом з ним також побіг ОСОБА_9 . Коли вони наздогнали крадія, то побачили, що це ОСОБА_7 і потерпілий забрав у останнього кобилу. Потім ОСОБА_7 почав битися з ним, вдаривши його у ліве око.

Свідок ОСОБА_9 у своїх показаннях вказав, що бачив як ОСОБА_7 виводив з домогосподарства кобилу ОСОБА_8 . Після чого, почав його наздоганяти та в подальшому разом з ОСОБА_8 забрали викрадену кобилу у ОСОБА_7 , а останній почав бійку з ОСОБА_8 .

Схожі показання були надані свідком ОСОБА_11 , яка також підтвердила, що повертаючись додому разом з ОСОБА_9 , побачила як ОСОБА_7 вів коня. Після чого, ОСОБА_9 пішов наздоганяти останнього.

Крім того, свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 підтвердили, що саме ОСОБА_7 розпочав бійку з ОСОБА_8 та наніс йому тілесні ушкодження.

При цьому, згідно з висновком експерта у ОСОБА_8 виявлені тілесні ушкодження у виді синця навколо лівого ока, садин у лівій виличній області та                   в області спинки носа. Такі тілесні ушкодження могли утворитися від дії тупого твердого предмету та відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Зазначені докази, які є послідовними, узгоджуються між собою, а тому не викликають сумнівів у їх достовірності. Судом першої інстанції надавалась оцінка вказаним доказам з якою погодився і суд апеляційної інстанції.

Таким чином, суд обґрунтовано не взяв до уваги показання засудженого ОСОБА_7 , так як вони спростовуються показаннями свідків та даними письмових доказів.

Що стосується доводів сторони захисту про те, що дії ОСОБА_7 необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК, а не за ч. 2 ст. 185 КК, оскільки вказаний злочин не було доведено до кінця, то вони також є необґрунтованими.

Так, відповідно до усталеної практики Верховного Суду таємне викрадення чужого майна (крадіжка) – це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

При цьому крадіжка вважається закінченою з моменту, коли особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним. Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії необхідно розглядати залежно від обставин справи як закінчений або незакінчений замах на вчинення відповідного злочину. Закінченим замахом на крадіжку є дії особи, яка викрала майно, але одразу була викрита.

За матеріалами кримінального провадження ОСОБА_7 , побачивши на території домоволодіння ОСОБА_8 кобилу свійську, яка була прив`язана до гужової повозки, проник на подвір`я та, відв`язавши вказану кобилу, утримуючи її за неуздок вивів  з домогосподарства у напрямку свого місця проживання. Відтак, ОСОБА_7 мав реальну можливість розпоряджатися викраденим майном на власний розсуд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив всі доводи апеляційної скарги захисника, які є аналогічними тим, що зазначені ним                           у касаційній скарзі, проаналізував докази, надавши їм оцінку на предмет допустимості, а сукупності зібраних доказів – на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, та навівши підстави прийнятого рішення, обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 КК та ч. 1 ст. 125 ККза обставин, вказаних у вироку.

Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були                        би підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                                      ОСОБА_3