Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 415/6068/17

провадження № 51-2432км21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                          ОСОБА_1 ,

суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                          ОСОБА_4 ,

прокурора                                                               ОСОБА_5 ,

засудженого (у режимі відеоконференції)      ОСОБА_6 ,

захисника (у режимі відеоконференції)           ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_7 та засудженого ОСОБА_6 на вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 червня 2020 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017130240001617 від 10 серпня 2017 року, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лисичанськ Луганської області, який згідно матеріалів кримінального провадження зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , неодноразово судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі – КК України).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 09 жовтня 2018 року ОСОБА_6 визнано винуватим за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України та призначено йому покарання у виді довічного позбавлення волі.

Луганський апеляційний суд ухвалою від 11 квітня 2019 року вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 09 жовтня 2018 року стосовно ОСОБА_6 скасував і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

Згідно з вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 червня 2020 року ОСОБА_6 визнано винуватим за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України та призначено йому покарання у виді довічного позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_8 26 583,91 грн та 1 000 000 грн відповідно у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а на користь Лисичанської комунальної лікувально-профілактичної установи Центральна міська лікарня імені Титова – 1473,45 грн у рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілої.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з цим вироком 09 серпня 2017 року близько 23:40 у ОСОБА_6 , який у стані алкогольного сп`яніння перебував біля будинку № 3 у Східному кварталі м. Лисичанська, раптово виник умисел на вбивство з хуліганських мотивів раніше незнайомої йому ОСОБА_9 . Грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, нехтуючи загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, діючи з особливою зухвалістю, ОСОБА_6 схопив ОСОБА_9 за волосся та почав тріпати. Потерпіла стала кричати і кликати на допомогу, на що ОСОБА_6 пригрозив їй кухонним ножем, який заздалегідь заготовив для заподіяння тілесних ушкоджень. ОСОБА_10 , побоюючись застосування цього знаряддя, схопила ніж за лезо та чинила опір, у результаті чого їй було заподіяно дві різані рани великого пальця на лівій руці, а в ході подальшої боротьби упала на коліно, отримавши садно суглоба. Надалі ОСОБА_6 , продовжуючи реалізовувати свій умисел на протиправне заподіяння смерті потерпілої з хуліганських мотивів, умисно завдав ОСОБА_9 удару ножем у потилицю, заподіявши їй тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, у виді проникаючого колото-різаного поранення голови з ушкодженням основи черепа та мозочка.

На крики ОСОБА_9 підбігли перехожі та затримали ОСОБА_6 , який намагався втекти з місця вчинення злочину.

ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла в реанімаційному відділенні лікарні від набряку мозку, який розвинувся внаслідок завданого ОСОБА_6 колото-різаного поранення голови з наскрізним ушкодженням луски потиличної кістки та мозочка з крововиливом у нього.

Луганський апеляційний суд ухвалою від 03 лютого 2021 року вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 червня 2020 року стосовно ОСОБА_6 залишив без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого та захисника ОСОБА_11 – без задоволення.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 закрити. Вважає, що вина засудженого не доведена, обвинувальний вирок ґрунтується на припущеннях, зокрема, не підтвердженим є факт завдання ОСОБА_6 тілесних ушкоджень потерпілій. Стверджує, що суд безпідставно послався на суперечливі показання свідків, при цьому сторона обвинувачення не спростувала версії сторони захисту про те, що  ОСОБА_6 став жертвою нападу і не міг скоїти злочин. Вважає, що місцевий суд надав неправильну правову оцінку встановленим обставинам, а рішення цього суду не відповідає ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України). Апеляційний суд не усунув допущених порушень, не перевірив доводів апеляційних скарг сторони захисту, через що рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вищезазначені судові рішення і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, засуджений посилається на порушення його прав на захист і справедливий судовий розгляд, презумпції невинуватості, вважає, що його незаконно затримали, утримували під вартою без офіційного рішення та провели ряд процесуальних дій (допит, вилучення одягу, медичний огляд), а захисника призначили наступного дня після затримання. Посилається на відсутність у справі відеозаписів події злочину та обставин його затримання. Зазначає, що судові експертизи було призначено без його відома, він був позбавлений можливості ставити експертам питання, надавати матеріал на дослідження тощо. Вважає, що його та потерпілу в стані алкогольного сп`яніння не мали права допитувати, стверджує, що потерпілій не надали кваліфікованої медичної допомоги. Вказує, що медичні документи безпідставно віддали родичам потерпілої, що перешкодило встановленню істини в справі. За його твердженням, суд першої інстанції не роз`яснив йому права на суд присяжних, не забезпечив участі перекладача з української на російську мову, посилається на відсутність ефективної правової допомоги та пасивну поведінку захисника в судовому процесі. Як указує касатор, суд не встановив пошкодження від ножа і не допитав свідка, який міг підтвердити його невинуватість. Зазначає, що кримінального правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, не вчиняв, та відсутні докази, що підтверджують його винуватість.

Позиції учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 підтримали подані касаційні скарги, просили їх задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційні скарги захисників необґрунтованими і просила залишити їх без задоволення, а оскаржені судові рішення – без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилаються у касаційних скаргах захисник та засуджений, були предметом перевірки у судах першої та апеляційної інстанцій.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_6 , з урахуванням зміненого обвинувачення, обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України.

Розглянувши це кримінальне провадження, суд першої інстанції визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення та призначив відповідне покарання.

Так, свої висновки щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, суд першої інстанції обґрунтував показаннями, наданими в суді свідками ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які були очевидцями вчиненого ОСОБА_6 злочину, затримали його, коли він намагався утекти, та вибили з рук ніж. Також, обґрунтовуючи свої висновки, суд першої інстанції послався на письмові показання потерпілої ОСОБА_10 , фактичні обставини яких визнав допустимими доказами згідно з п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України, показання в суді свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , експерта ОСОБА_17 , дані протоколів слідчих дій, висновки судових експертиз та інші докази.

Дослідивши докази, надавши кожному з них оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України.

При цьому суд першої інстанції, спростовуючи твердження сторони захисту, визнав показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 послідовними й такими, що узгоджуються між собою, не містять істотних суперечностей, і підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було. Стороною захисту в касаційних скаргах не наведено аргументів на підтвердження того, що в указаних свідків були приводи для того, щоб оговорити засудженого. Крім того, суд оцінив показання цих свідків у сукупності з іншими доказами відповідно до вимог ст. 94 КПК України.

Були предметом перевірки в судах першої та апеляційної інстанцій і доводи сторони захисту щодо непричетності ОСОБА_6 до вчинення злочину.

Спростовуючи ці доводи, зокрема й показання обвинуваченого щодо заподіяння йому тілесних ушкоджень групою інших осіб, суд першої інстанції зазначив, що така версія спростовується, крім показань потерпілої та свідків, ще й показаннями судово-медичного експерта ОСОБА_17 , який пояснив можливість походження тілесних ушкоджень, виявлених у обвинуваченого, внаслідок падіння при прискоренні. А з показань свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 було встановлено, що коли ОСОБА_6 тікав від них, то перечепився через бордюр і впав. Він же розмахував перед свідками ножем, котрий свідки вибили з рук засудженого, а згодом ніж вилучили з місця події працівники поліції. Відповідно доводи сторони захисту про те, що органом досудового розслідування не було встановлено походження указаного знаряддя злочину, необґрунтовані.

Безпідставними є і доводи засудженого про те, що у нього не було хуліганських мотивів. Так місцевий суд установив, що ОСОБА_6 вчинив злочин у громадському місці, при цьому безпричинно, діючи з особливою зухвалістю, з метою умисного вбивства напав на раніше незнайому йому ОСОБА_10 .

Факт надання потерпілій необхідної медичної допомоги підтверджений наявною у матеріалах кримінального провадження медичною документацією, яку суд дослідив та якій надав відповідну оцінку. Крім того, суд допитав як свідка лікаря ОСОБА_15 щодо стану хворої, методів, обсягу лікування та проведених реанімаційних заходів, незважаючи на які, з огляду на тяжкість заподіяного ОСОБА_10 тілесного ушкодження, останню не вдалося врятувати. Тому посилання засудженого на незабезпечення ОСОБА_10 кваліфікованої медичної допомоги голослівні.

Та обставина, що згідно з показаннями вказаного свідка медичні довідки про стан здоров`я потерпілої були видані її родичам, на чому наголошує засуджений, не свідчить про недопустимість відповідних доказів. ОСОБА_6 під час судового розгляду кримінального провадження не ставив під сумнів зміст відповідної медичної документації, а експерти обґрунтовували свої висновки, серед іншого, медичними документами, зібраними органом досудового розслідування.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілу було допитано наступного дня після вчинення злочину в період з 07:30 по 08:00, а доводи ОСОБА_6 про те, що на час допиту ОСОБА_10 перебувала в стані алкогольного сп`яніння, нічим не підтверджені (а.к.п. 20–23).

Необґрунтованими є і твердження засудженого про порушення його права на захист під час затримання, проведення першочергових слідчих дій та в суді.

Так, право особи на захист у кримінальному провадженні передбачено положеннями національного законодавства, зокрема ч. 3 ст. 63, п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України та п. 13 ч. 1 ст. 7, ст. 20 КПК України. Стаття 63 Конституції України закріплює право на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного. Забезпечення права на захист відповідно до ст. 7 КПК України є однією із засад кримінального провадження. Зміст забезпечення права на захист як загальної засади кримінального провадження розкривається у ч. 1 ст. 20 КПК України, зокрема, підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Також право на захист забезпечується й іншими нормами КПК України, зокрема статтями 49, 52, 54, 87, 338, 339, а також п. 4 ч. 2 ст. 412.

Як убачається із протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 10 серпня 2017 року,о 12:50 ОСОБА_6 в порядку ст. 208 КПК України було затримано в приміщенні Лисичанського відділу поліції ГУНП в Луганській області (а.к.п. 35–36, 39). Згідно з цим документом затриманому роз`яснені підстави затримання, процесуальні права, а про затримання повідомлено матір ОСОБА_6 та орган, уповноважений на надання безоплатної правової допомоги. Зі змістом протоколу ознайомлено ОСОБА_6 , який зазначив у графі для пояснень, що підстави для затримання йому роз`яснено, та підписав його.

Того ж дня о 13:20, на виконання доручення слідчого, Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Луганській та Харківській областях призначив ОСОБА_6 захисника ОСОБА_18 , який надалі здійснював захист обвинуваченого під час досудового розслідування, протягом першого судового розгляду справи у Лисичанському міському суді Луганської області та під час перегляду вироку цього суду Луганським апеляційним судом. Надалі після скасування указаного вироку судом апеляційної інстанції та направлення кримінального провадження до Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_6 заявив клопотання про заміну йому захисника "у зв`язку із неузгодженістю правової позиції", а не через неефективний захист, як необґрунтовано стверджує засуджений, це клопотання було розглянуто й задоволено судом, обвинуваченому призначено захисника ОСОБА_11 (т. 2, а.п. 7–9).

Разом з тим матеріалами справи підтверджено, що на стадії досудового розслідування ОСОБА_6 визнавальні показання не надавав та, відповідно, суд першої інстанції докази, які базуються на таких показаннях обвинуваченого в основу вироку не покладав. Особистий обшук останнього, в ході якого були вилучено його одяг і взуття (а.к.п. 45), та відібрання зразків біологічного матеріалу (а.к.п. 68–69) не є слідчими діями, які потребують обов`язкової участі захисника. Таким чином посилання ОСОБА_6 на порушення вимог КПК України в цій частині також не є слушними.

Крім того, у матеріалах кримінального провадження наявні повідомлення захисника ОСОБА_18 та ОСОБА_6 про призначення судових експертиз (а.к.п. 96, 106, 110, 114, 151), а тому посилання останнього на призначення експертиз без його відома, через що він був позбавлений ставити експертам питання, надавати матеріал на дослідження, безпідставні.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Питання, які виникають на досудовому розслідуванні, відносяться до компетенції слідчого судді.

З огляду на зазначене необґрунтованими є посилання засудженого на відсутність відеозаписів обставин його затримання, подій вчинення злочину, оскільки під час досудового розслідування сторона захисту не була позбавлена можливості звертатися до слідчого з клопотаннями про витребування додаткових матеріалів або ж збирати докази самостійно. Так само обвинувачений не був позбавлений можливості заявляти клопотання про допит у суді свідка сторони захисту, якщо такий дійсно був.

Право на суд присяжних було роз`яснено обвинуваченому як під час першого, так і під час другого розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції (т. 1, а.п. 26, 47; т. 2, а.п. 9, 27), що підтверджується також аудіозаписами судових засідань 05 жовтня, 16 листопада 2017 року, 04 червня, 01серпня 2019 року. Отже, заперечення ОСОБА_6 факту роз`яснення зазначеного права є безпідставним.

Посилання засудженого на незабезпечення його послугами перекладача, незважаючи на те, що він не володіє українською мовою неспроможне. Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що ОСОБА_6 та його захисник під час досудового розслідування та судового розгляду не заявили клопотань про залучення перекладача і перекладу судових рішень. Також у справі наявна копія диплома ОСОБА_6 , згідно з яким останній навчався в Лисичанському професійному ліцеї і вивчав українське ділове мовлення (т. 2, а.п. 39), що підтверджує достатній рівень володіння засудженим державною мовою.

За результатом апеляційного розгляду цього кримінального провадження апеляційний суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну юридичну оцінку вчиненому. Мотиви суду, з яких доводи сторони захисту було визнано безпідставними, є обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судових засіданнях доказам.

Матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості засудженого зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вирок суду належним чином умотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК України. У ньому вказано формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого засудженого визнано винуватим, та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК України, оскільки врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що є особливо тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який має ряд непогашених судимостей, характеризується посередньо. Обставин, що пом`якшують покарання, суд першої інстанції не встановив, а обставинами, які обтяжують покарання обвинуваченого, визнав рецидив злочинів і вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.

Врахувавши вищезазначене, конкретні обставини справи, зокрема мотиви та наслідки вчиненого злочину, суд першої інстанції призначив ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі, тобто найсуворіше покарання згідно із санкцією ч. 2 ст. 115 КК України.

З висновками місцевого суду в частині призначення покарання погодився й апеляційний суд.

Погоджується з такими висновками судів і колегія суддів касаційного суду, вважаючи, що призначене ОСОБА_6 покарання є справедливим і таким, що відповідає принципу індивідуалізації призначеного покарання, достатнім та необхідним для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів.

Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Вказані вимоги закону дотримано апеляційним судом під час постановлення ухвали за наслідками апеляційного розгляду в цьому кримінальному провадженні.

Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам обвинуваченого та захисника, які є аналогічними доводам касаційних скарг, та обґрунтовано визнав їх неспроможними. З наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції погоджується й колегія суддів касаційного суду.

Решта доводів у касаційних скаргах висновків судів першої та апеляційної інстанцій також не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, що на підставі ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, касаційні скарги захисника та засудженого задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 червня 2020 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги останнього та захисника ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                             ОСОБА_2                                     ОСОБА_3