Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

16 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 765/20517/18

провадження № 51-2509км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018230040003486

від 23 вересня 2018 року, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

с. Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області, жителя

АДРЕСА_1 , такого, що судимості

не мав,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Херсонського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 27 листопада

2020 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання

з випробуванням та встановлено іспитовий строк тривалістю 2 роки.

Вирішено питання щодо цивільних позовів, речових доказів та процесуальних витрат.

Херсонський апеляційний суд 22 квітня 2021 року скасував згаданий вирок місцевого суду в частині призначеного покарання і звільнення від його відбування

з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. В іншій частині вирок суду залишив без зміни.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 22 вересня

2018 року близько 19:40, керуючи технічно справним автомобілем "Daewoo Nexia", реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. 49 Херсонської Гвардійської Дивізії від вул. 200 років Херсону в напрямку вул. А. Сенявіна в м. Херсоні, грубо порушуючи вимоги пп. 2.3 (б), 18.1 Правил дорожнього руху, при наближенні

до нерегульованого пішохідного переходу, де перебував пішохід, не зменшив швидкість та не зупинився, щоб дати йому дорогу, внаслідок чого здійснив наїзд

на ОСОБА_7 , яка переходила проїзну частину по нерегульованому

пішохідному переходу зліва направо. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7 отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Засуджений у касаційній скарзі просить скасувати оскаржуваний вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

При цьому ОСОБА_6 посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував повною мірою конкретних обставин справи та усіх даних про особу засудженого,

а саме того, що після скоєння ДТП він одразу викликав швидку допомогу, під час досудового слідства сприяв швидкому розслідуванню справи, вину визнав повністю та частково відшкодував шкоду, до кримінальної відповідальності притягується вперше, позитивно характеризується, працевлаштований, має на утриманні матір, яка хворіє та потребує постійного догляду, обтяжуючі покарання обставини відсутні.

У запереченнях на касаційну скаргу потерпіла, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити вирок суду апеляційної інстанції

без зміни, а касаційну скаргу засудженого — без задоволення.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого, вважав оскаржуване судове рішення законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи засудженого про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість є безпідставними.

Відповідно до статей 50, 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне

й достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Положеннями ч. 1 ст. 75 КК України визначено, що, якщо суд, крім

випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами

у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 покарання, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про його особу, який за місцем проживання характеризується позитивно, працевлаштований, проживає разом із матір`ю 1941 р. н., яка перебуває на диспансерному обліку

з рядом захворювань та потребує постійного стороннього догляду і додаткових матеріальних коштів на придбання медикаментів, щиро розкаявся та частково відшкодував завдану шкоду.

При цьому, зваживши на наведене й усі обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства і на підставі ст. 75 КК України звільнив його від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Крім того, суд взяв до уваги, що ОСОБА_6 офіційно працює водієм і цей вид діяльності є джерелом його доходів, дає можливість утримувати сім`ю та відшкодовувати завдану злочином шкоду, а тому вважав за можливе не позбавляти його права керування транспортними засобами.

Апеляційний суд, переглянувши вирок суду першої інстанції за апеляційними скаргами прокурора та потерпілої, дійшов переконання про безпідставність застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України, скасував зазначене рішення в частині призначеного покарання та звільнення від його відбування і призначив винному покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки

з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд, звільняючи ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, належним чином не мотивував своє рішення, лише формально послався на те, що приймає до уваги тяжкість скоєного злочину, однак фактично у повній мірі не врахував характер та ступінь тяжкості вчинених дій,

а також тяжкі суспільно-небезпечні наслідки кримінально-караного діяння, які виразилися у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень потерпілій, та позицію останньої, яка категорично наголошувала на тому, що обвинувачений має нести реальне покарання за свої дії.

Крім того, як зазначив апеляційний суд, без належної оцінки місцевого суду залишилося і те, що ОСОБА_6 порушено відразу декілька норм правил дорожнього руху, які регламентують безпечне управління транспортним засобом, що призвело до тяжких наслідків. І хоча засуджений вчинив злочин з необережності, проте його дії призвели до тяжких наслідків, для усунення яких потерпіла потребує тривалого та вартісного лікування.

Вірно апеляційний суд вказав і на те, що характеризуючі особу ОСОБА_6 відомості, на які послався суд першої інстанції, зокрема наявність у нього місця роботи, те, що він вперше притягується до відповідальності, самі по собі не можуть бути визнані тими чинниками, які б знижували суспільну небезпеку скоєного злочину та такими, що тісно пов`язані із вчиненням злочину. Не зменшують суспільну небезпечність особи засудженого і проживання разом із матір`ю, яка має ряд хронічних захворювань та потребує догляду, а також його сімейний стан.

Також суд апеляційної інстанції обґрунтовано ствердив про те, що призначення ОСОБА_6 покарання без позбавлення його права керувати транспортними засобами не буде відповідати меті покарання, покликаній запобігти вчиненню винним нових злочинів у сфері безпеки руху та експлуатації транспортних засобів.

При цьому апеляційний суд  послався на те, що суд першої інстанції не пересвідчився у тому, що обвинувачений станом на час ухвалення вироку працює водієм, зважаючи на те, що наявна у провадженні довідка не містить ані дати видачі, ані інших обов`язкових реквізитів, і не доводить обставини працевлаштування на час закінчення судового розгляду.

З огляду на наведене колегія суддів апеляційного суду дійшла обґрунтованого висновку про відсутність законних підстав для звільнення ОСОБА_6

від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України

без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

Викладені в касаційній скарзі засудженого доводи щодо необхідності скасування ухваленого вироку та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції

не спростовують правильності визначеної судом форми відбування покарання та були враховані під час постановлення вказаного судового рішення.

Саме покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, тобто у мінімальній межі санкції ч. 2 ст. 286 КК України, з реальним його відбуванням з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки відповідає вимогам ст. 65 КК України, є справедливим і сприятиме перевихованню ОСОБА_6 та попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Таким чином, підстави для задоволення касаційної скарги засудженого  відсутні.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Херсонського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року щодо

ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 — без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                                      ОСОБА_3