Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

16 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 718/289/20

провадження № 51-3228 км 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                     ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 ,   ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання            ОСОБА_4 ,

прокурора                                 ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції:

засудженого                                    ОСОБА_6 ,

захисника                                          ОСОБА_7 ,

представника потерпілого           ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 21 грудня 2020 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 30 березня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019260000000369,  за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, пунктами 2, 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 21 грудня               2020 року ОСОБА_6 засуджено:

-         за ч. 1 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі;

-         за пунктами 2, 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.

Вирішено питання речових доказів у провадженні.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 30 березня 2021 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за  те,  що 23 вересня 2019 року приблизно о 21:00 год прийшов до будинку матері                ОСОБА_9 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , де реалізовуючи свій злочинний умисел, використовуючи заздалегідь підготовлене знаряддя злочину, яке приніс з собою, а саме ніж, діючи умисно та протиправно, усвідомлюючи значення своїх злочинних дій та бажаючи настання їх наслідків, наніс ножем чисельну кількість ударів по тілу, в тому числі в область розташування життєво-важливих органів ОСОБА_9 , чим спричинив останній чисельні проникаючі колото-різані поранення в області тулуба та кінцівок з ушкодженням внутрішніх органів, від чого настала смерть потерпілої на місці.

Після цього, ОСОБА_6 , з метою приховання слідів вчиненого кримінального правопорушення та ухилення від кримінальної відповідальності, виніс труп                 ОСОБА_9 з будинку та кинув до криниці вказаного господарства.

Крім того, після скоєння вбивства своєї матері ОСОБА_9 , продовжуючи перебувати в будинку останньої, з метою приховання вчинення злочину,  використовуючи ніж, діючи умисно, повторно, усвідомлюючи значення своїх злочинних дій та бажаючи настання їх наслідків, наніс ножем чисельні удари по тілу в область розташування життєво-важливих органів сестри -  ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим спричинив останній чисельні проникаючі колото-різані поранення в області тулуба та кінцівок з ушкодженням внутрішніх органів, в результаті чого настала смерть потерпілої на місці скоєння злочину. Після цього, з метою приховання слідів вчиненого кримінального правопорушення та ухилення від кримінальної відповідальності, виніс труп ОСОБА_10 з будинку та кинув до криниці вказаного господарства.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить змінити постановлені відносно                   ОСОБА_6 судові рішення, пом`якшивши призначене йому покарання у виді довічного позбавлення волі на менш суворе. Вважає, що у вироку не наведено належного обґрунтування щодо необхідності призначення засудженому самого суворого виду покарання – довічного позбавлення волі. Стверджує, що судом присяжних при призначенні покарання не враховано належним чином дані про особу ОСОБА_6 та всіх обставин, що пом`якшують покарання, передбачених ст. 66 КК України. Зокрема, не було враховано того, що ОСОБА_6 є людиною молодого віку, злочин вчинив вперше, раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем навчання та проживання, є інвалідом дитинства II групи, його психологічний та психічний стан, який було встановлено під час проведення повторної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи №111 від 28.10.2020 року. Наголошує на необхідності визнання обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 – щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, скоєння злочину в стані обмеженої осудності; вчинення кримінального правопорушення внаслідок жорстокого поводження з засудженим, або таким, що принижує честь і гідність особи, з боку потерпілої.

Вважає, що за наведених обставин, призначене ОСОБА_6 покарання за ч. 1                  ст. 115, пунктами 2, 9, 13 ч.2 ст. 115 КК України - у виді довічного позбавлення волі - є явно несправедливим та не відповідає меті й принципам співмірності та індивідуалізації покарання, а також не адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Під час касаційного розгляду захисник та засуджений також підтримали касаційну скаргу сторони захисту і просили її задовольнити.

Позиції інших учасників судового провадження

Представник потерпілого ОСОБА_8 надіслав заперечення на касаційну скаргу в яких, посилаючись на безпідставність наведених захисником доводів, просив її залишити без задоволення. Під час касаційного розгляду представник потерпілого ОСОБА_8 висловив аналогічну позицію.

Прокурор вважав, що підстав для задоволення касаційних вимог захисника немає, а тому просив оскаржувані судові рішення щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Винуватість ОСОБА_6 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діянь за ч. 1 ст. 115, пунктами 2, 9, 13 ч.2 ст. 115 КК України, в касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у                                          ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Згідно зі ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

У цій справі, як видно з її матеріалів, суд при призначенні ОСОБА_6 покарання, керуючись вимогами ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які, відповідно до ст. 12 КК України,  класифікуються як особливо тяжкі, дані про особу ОСОБА_6 , зокрема те, що він свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав в повному обсязі, по місцю проживання характеризується позитивно, являється особою молодого віку, не працює, не навчається, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на диспансерному обліку у лікаря нарколога не перебуває, однак з дитинства перебуває на обліку лікаря психіатра, з діагнозом: дитячий аутизм.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання ОСОБА_6 , суд врахував  конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, його наслідки, а саме виняткову жорстокість та цинізм вчиненого, удушення та нанесення                   понад 30 ножових ударів рідним в життєво-важливі органи, відсутність щирого каяття, намагання уникнути відповідальності за скоєне, а саме: ретельне приховування слідів злочину та втечу.

Незважаючи на визнання вини, яка визнана обставиною, що пом`якшує покарання, суд присяжних при призначенні найсуворішого виду покарання врахував всі інші  обставини справи, думку потерпілого, який наполягав на призначенні найсуворішої міри покарання, ставлення ОСОБА_6 до своїх дій та їх наслідків, відсутність будь-яких проявів співчуття, жалю до потерпілих осіб, нехтування загальнолюдськими цінностями, в тому числі життям людини та прийшов до висновку, що ОСОБА_6 представляє собою виключну небезпеку для суспільства і йому необхідно обрати покарання у виді довічного позбавлення волі, вважаючи за неможливе застосовувати позбавлення волі на певний строк за вказані кримінальні правопорушення.

При цьому, вирішуючи питання щодо виду заходу примусу, необхідного для забезпечення досягнення визначеної у законі його мети, суд виходив не лише з того, що вказаний засуджений вчинив злочини особливої тяжкості, санкція одного з яких передбачає довічне позбавлення волі, а й зважив на те, що ОСОБА_6 позбавив життя найближчих родичів – матері і малолітньої сестри. Аналізуючи дії засудженого до та після вчинення вбивства, суд дійшов обґрунтованого висновку про зухвалість поведінки ОСОБА_6 , а відтак про його підвищену суспільну небезпечність та обґрунтовано не визнав обставинами, які пом`якшують покарання – щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Зазначене та відсутність даних для застосування позбавлення волі на певний строк свідчить про те, що призначене ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів. Колегія суддів вважає, що виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, саме це покарання є адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу ОСОБА_6 .

Переконливих доводів про необхідність призначення ОСОБА_6 менш суворого покарання у  касаційній скарзі захисника не наведено, в зв`язку з чим вважати його таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, підстав не вбачається. При цьому, як видно з вироку, обставини, про які вказує у касаційній скарзі захисник були враховані судом при призначенні ОСОБА_6 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 115 КК України.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, ретельно перевірив доводи апеляційних скарг сторони захисту щодо суворості призначеного ОСОБА_6 покарання та обґрунтовано  залишив їх без задоволення. З наведеними в рішенні апеляційного суду висновками погоджується й суд касаційної інстанції.

Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Так, виходячи з дискреційних повноважень суду щодо визначення кінцевого покарання за вчинення ОСОБА_6 злочинів, передбачених ч.1 ст. 115, п.2, 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, беручи до уваги обставини скоєння вбивств, які виразились в нанесенні матері ОСОБА_9 – більше 30 ножових поранень в життєво-важливі органи, характер та локалізацію тілесних ушкоджень, спосіб вбивства малолітньої сестри ОСОБА_10 , чітка спланованість його дій, свідчать про реалізацію цілеспрямованого наміру на позбавлення потерпілих життя та, відповідно, про особливу суспільну небезпечність ОСОБА_6 .

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ізоляція ОСОБА_6 - шляхом довічного позбавлення волі, відповідає вимогам справедливості щодо застосування покарання та відображає співмірність злочину та кари, і тільки таке покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Суд касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що покарання у виді позбавлення волі на певний строк, в даному випадку, не забезпечить виконання завдань кримінального судочинства та не слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст. 2 КПК України.

Призначене ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів та підстав для призначення менш суворого покарання, як про це ставить питання захисник,  немає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у справі колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для зміни оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційних вимог немає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 21 грудня 2020 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 30 березня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                     ОСОБА_3                      ОСОБА_2