Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

|

||

Постанова                                                                                                Іменем України

26 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 282/618/17

провадження № 51-2994км21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                        ОСОБА_1 ,

суддів                                    ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3 ,                                           за участю секретаря                                                                                                                           судового засідання           ОСОБА_4 ,                                                                    прокурора                            ОСОБА_5 ,

засуджених                         ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

захисника                            ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

розглянув касаційні скарги захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на вирок Любарського районного суду Житомирської області від 07 грудня 2020 року та вирок Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2021 року

у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017060210000113, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця с. Старий Любар Любарського р-ну Житомирської обл.,

жителя АДРЕСА_1 ,

та ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

уродженця м. Кіровське Донецької області,

жителя АДРЕСА_1 ,

засуджених за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296 та ч. 1 ст. 162 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Любарського районного суду Житомирської області від 07 грудня 2020 року:

ОСОБА_6 засуджено:

– за ч. 4 ст. 296 КК – до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та на підставі ст. 75 КК звільнено його від відбування покарання

з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки 6 місяців і покладено на нього судом певні обов`язки, передбачені ст. 76 КК;

– за ч. 1 ст. 162 КК – до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік та звільнено його від цього покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК у зв`язку із закінченням строків давності;

ОСОБА_7 засуджено:

– за ч. 4 ст. 296 КК – до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та на підставі ст. 75 КК звільнено його від відбування покарання

з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки 6 місяців

і покладено на нього судом певні обов`язки, передбачені ст. 76 КК;

– за ч. 1 ст. 162 КК – до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік та звільнено його від цього покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК у зв`язку із закінченням строків давності.

Житомирський апеляційний суд скасував цей вирок у частині призначеного засудженим покарання та ухвалив свій вирок від 24 березня 2021 року, яким

ОСОБА_6 призначив покарання:

– за ч. 4 ст. 296 КК – у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців;

– за ч. 1 ст. 162 КК – у виді обмеження волі на строк 1 рік та звільнив його від цього покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК у зв`язку із закінченням строків давності, визначених ст. 49 КК;

ОСОБА_7   призначив покарання:

– за ч. 4 ст. 296 КК – у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців;

– за ч. 1 ст. 162 КК – у виді обмеження волі на строк 1 рік та звільнив його від цього покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК у зв`язку із закінченням строків давності, визначених ст. 49 КК.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 засуджені за те, що вони

02 квітня 2017 року близько 21:30, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, діючи за попередньою змовою на вчинення хуліганства, взяли із собою заздалегідь заготовлені предмети для заподіяння тілесних ушкоджень – металеві ланцюги та прийшли до домогосподарства, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , де без дозволу власниці ОСОБА_10 зайшли на подвір`я та увірвалися до житлового будинку, чим порушили гарантоване ст. 30 Конституції України право ОСОБА_11 на недоторканість житла особи.

Знаходячись на веранді будинку, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , порушуючи громадський порядок та спокій громадян, почали безпричинно чіплятися до ОСОБА_12 , у присутності інших осіб нецензурно виражалися на її адресу та не реагували на зауваження і вимоги залишити територію домогосподарства, намагались вчинити бійку доти, доки на шум не вийшов ОСОБА_13 , із яким спільними зусиллями вдалося виштовхати ОСОБА_7 та ОСОБА_6

з веранди.

На подвір`ї, діючи за попередньою змовою із хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, безпричинно, несподівано, використовуючи заздалегідь заготовлені металеві ланцюги, ОСОБА_6 умисно завдав декілька ударів по тілу та голові ОСОБА_13 , а ОСОБА_7 – по правій нозі потерпілого, чим спричинили останньому легких тілесних ушкоджень, після чого, залишаючи територію домогосподарства, ударами ніг та металевими ланцюгами пошкодили металеву хвіртку вхідних воріт.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Захисник ОСОБА_8 в касаційній скарзі просить судові рішення щодо

ОСОБА_6 скасувати через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а кримінальне провадження закрити. Зазначає, що досудовим і судовим слідством не здобуто доказів, які б свідчили, що

ОСОБА_6 заходив до будинку потерпілих з наміром вчиняти щодо них протиправні дії. На думку захисника, дії ОСОБА_6 необхідно було кваліфікувати за ознаками кримінальних правопорушень проти життя та здоров`я особи.

Захисник ОСОБА_9 в касаційній скарзі просить судові рішення щодо ОСОБА_7 скасувати через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) закрити

у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 162 КК. Зазначає, що допитані в суді першої інстанції свідки не підтвердили завдання ОСОБА_7 ударів ланцюгом потерпілому ОСОБА_13 . Не погоджується з вироком апеляційного суду про призначення ОСОБА_7 реальної міри покарання. Стверджує, що слідчий і прокурор не надали в розпорядження суду речовий доказ – ланцюг.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджені та захисник ОСОБА_8 підтримали касаційні скарги.

Прокурор вважала, що підстав для задоволення касаційних скарг немає.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Вирішення цих питань процесуальним законом покладено на суди першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим

є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим

є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Доводи захисника ОСОБА_8 про те, що дії його підзахисного

ОСОБА_6 необхідно було кваліфікувати за ознаками кримінальних правопорушень проти життя та здоров`я особи, є безпідставними.

Безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за ст. 296 КК

є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також моральних-етичних засад, звичаїв, традицій та інших поза юридичних чинників, і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.

Кримінально каране хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні на ці правоохоронювані цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.

За ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалося, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла. Тобто для кваліфікації злочинних дій за ознакою особливої зухвалості достатньо лише встановленого судом факту заподіяння легких тілесних ушкоджень потерпілому.

Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства.

Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством

і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки.

Зміст і спрямованість протиправного діяння, що має істотне значення для його правової оцінки, в кожному конкретному випадку визначається виходячи з часу, місця, обстановки й інших обставин його вчинення, характеру дій винного, а також поведінки потерпілого і стосунків, що склалися між ними.

У цій справі фактичні обставини суд першої інстанції встановив, дослідивши такі докази:

– показання в судовому засіданні засудженого ОСОБА_6 , який не заперечував, що завдав ударів потерпілому ОСОБА_13 ланцюгом з метою самозахисту;

– показання потерпілого ОСОБА_13 , надані ним у судовому засіданні, про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 увірвалися до будинку і вчинили скандал. Потім події відбувалися на подвір`ї домогосподарства, де йому засуджені завдали декілька ударів невідомим предметом;

– показання в судовому засіданні потерпілої ОСОБА_10 про те, що засуджені жодного разу не відвідували домогосподарство до дня, коли увірвались до нього, подій вона не бачила, лише чула крики;

– показання в судовому засіданні свідка ОСОБА_12 , що до будинку спочатку увірвався ОСОБА_7 , а за ним ОСОБА_6 , обоє були

з ланцюгами. Зазначила, що виштовхала ОСОБА_6 та ОСОБА_7

у веранду та отримала удар ланцюгом по руці. У цей час з будинку вийшов  ОСОБА_13 та почав її захищати.   ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обоє завдали ударів її чоловіку. Коли засуджені виходили з домогосподарства, то пошкодили хвіртку. Раніше в домогосподарство жоден із них не приходив.

Ці показання є послідовними й підтверджуються матеріалами кримінального провадження, що були досліджені судом першої інстанції. Зокрема, даними  протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками та протоколів проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_12 та потерпілого ОСОБА_13 ; даними протоколу проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_14 ; даними протоколу огляду місця події; даними протоколу проведення слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_10 ; даними висновку судово-медичної експертизи, відповідно до якого в ОСОБА_13 виявлені легкі тілесні ушкодження.

Таким чином, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_6 та

ОСОБА_7 безпричинно, з хуліганських спонукань, ігноруючи елементарні правила поведінки, моральності і добропристойності, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вираженою в заподіянні тілесних ушкоджень ОСОБА_13 заздалегідь заготовленими для цього металевими ланцюгами, вчинили хуліганські дії та незаконно проникли до житла.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що винуватість ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4

ст. 296 та ч. 1 ст. 162 КК,  повністю доведено та їхні дії кваліфіковано правильно.

Суд апеляційної інстанції при перегляді кримінального провадження погодився з вироком районного суду про визнання винуватості

ОСОБА_6 та ОСОБА_7  за ч. 4 ст. 296 та ч. 1 ст. 162 КК.

Довід захисника ОСОБА_9 про те, що слідчий і прокурор не надали в розпорядження суду речовий доказ – ланцюг, не є слушним, оскільки ця обставина не впливає на законність судових рішень.

Заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_13 ланцюгом підтверджується не тільки зазначеними показаннями ОСОБА_13 та свідка ОСОБА_12 , а й висновком судово-медичної експертизи від

03 квітня 2017 року № 141, відповідно до якого виявлені в ОСОБА_13 тілесні ушкодження утворилися від дії тупого твердого предмета

з обмеженою контактуючою поверхнею, можливо, від ударів металевим ланцюгом (т. 1, а.к.п. 134).

Доводи захисника ОСОБА_9 про те, що в діях ОСОБА_7 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК, оскільки він

і ОСОБА_6 безперешкодно зайшли на подвір`я та до будинку потерпілих, як це зазвичай прийнято в селах, спростовуються показаннями потерпілих про те, що на хвіртці та дверях були запори, засуджені увірвалися до домогосподарства, куди їх не запрошували.

Відповідно до ст. 65 КК при призначенні покарання суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Суд апеляційної інстанції зазначених вимог закону про кримінальну відповідальність дотримався.

Ухвалюючи  свій вирок у частині призначення ОСОБА_6 та ОСОБА_7  покарання, апеляційний суд правильно зазначив, що застосування судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 положень ст. 75 КК є недостатнім для їх виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Як видно з вироку апеляційного суду, призначаючи ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі, суд врахував його особу, який не одружений, не працює, поза місцем проживання характеризується задовільно, не перебуває на обліку в лікарів психіатра та нарколога, раніше судимий за вчинення тяжких злочинів, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, обставини, що обтяжують покарання (рецидив злочинів, вчинення кримінальних правопорушень за попередньою змовою групою осіб, щодо особи похилого віку, в стані алкогольного сп`яніння). Суд апеляційної інстанції також врахував відношення ОСОБА_6 до вчинених ним кримінальних правопорушень, який вину не визнав та не розкаявся.

При призначенні покарання ОСОБА_7 суд апеляційної інстанції врахував його особу, який не одружений, не працює, за місцем проживання характеризується задовільно, не перебуває на обліку в лікарів психіатра та нарколога, відповідно до ст. 89 КК є таким, що не має судимості, те, що до нього раніше вже неодноразово застосовувались положення ст. 75 КК, однак належних висновків він не зробив, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, обставини, що обтяжують покарання (вчинення кримінальних правопорушень за попередньою змовою групою осіб, щодо особи похилого віку, в стані алкогольного сп`яніння), відношення до вчинених ним кримінальних правопорушень, який вину не визнав та не розкаявся.

З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що  необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 і ОСОБА_7   та попередження вчинення ними нових кримінальних правопорушень є призначення ним покарання, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 296 КК, у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, що наближено до мінімального розміру,  та  санкцією ч. 1 ст. 162 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік.

Таким чином, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_6

і ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК, є необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження нових кримінальних правопорушень. Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370,

420 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для скасування або зміни судових рішень, у провадженні не встановлено.

За таких обставин касаційні скарги захисників задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Любарського районного суду Житомирської області від 07 грудня

2020 року та вирок Житомирського апеляційного суду від 24 березня

2021 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_9   – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                             ОСОБА_2                              ОСОБА_3