Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

|

||

Постанова

Іменем України

02 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 644/5082/20

провадження № 51-2647км21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                    ОСОБА_1 ,

суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,                                                         за участю:                                                                                                                           секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,                                                                    прокурора                                        ОСОБА_5 ,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020220000000378, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця с. Ленінське Узгенського р-ну Омської обл,

жителя м. Харкова,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

1.         За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2020 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави витрати за проведення ХНДЕКЦ МВС України автотехнічних експертиз: № 7/757 СЕ-20 від 25 травня 2020 року в сумі 1961,40 грн., № 7/784 СЕ-20 від 26 травня 2020 року  в сумі 1307,60 грн, комплексної судової експертизи № 7/884/885/886/11/1/143 КПСЕ-20 від 23 червня 2020 року в сумі 523 040 грн.

2.         Харківський апеляційний суд ухвалою від 16 лютого 2021 року залишив вирок суду першої інстанції без змін.

3.         За вироком суду ОСОБА_6 засуджений за те, що він 30 березня 2020 року близько 21:00, керуючи технічно справним автомобілем "Chevrolet Аveo", реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_7 , рухався по вул. Біблика в м. Харкові з боку просп. Архітектора Альошина в напрямку вул. Бекетова зі швидкістю близько 40 км/год та в районі будинку № 23, діючи необережно, порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху, що вимагає у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, не зменшив швидкості і не зупинив керованого ним автомобіля, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , який у цей час перетинав проїзну частину дороги справа наліво по напрямку руху автомобіля. Внаслідок дорожньо-транспортної події пішохід ОСОБА_8 від отриманих тілесних ушкоджень помер у лікарні.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

4.         У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 ставить вимогу про зміну судових рішень щодо нього на підставі невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину і його особі через суворість. Вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій, обираючи покарання, повною мірою не врахували даних про його особу, щирого каяття та активного сприяння у розкритті кримінального правопорушення, відсутності попередніх судимостей, сімейного стану та позитивної характеристики, відношення до скоєного та добровільної допомоги щодо придбання медичних засобів для лікування потерпілого ОСОБА_8 під час його госпіталізації. Зазначає, що суд не звернув уваги на конкретні обставини кримінального провадження, а саме те, що  він не перевищував швидкості, потерпілий переходив проїзну частину не в установленому місці. Крім того, звертає увагу, що професія водія є єдиною, якою він володіє, а тому позбавлення права керувати транспортними засобами унеможливить сплату ним матеріальної та моральної шкоди потерпілій стороні та позбавить можливості утримувати власну родину. Вважає, що обставини, які пом`якшують його покарання, можуть бути підставами для призначення покарання із застосуванням статей 69, 75 КК. Просить суд касаційної інстанції  обрати йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі ст. 75 КК звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком терміном на 3 роки.

5.         Потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 подали заперечення на касаційну скаргу  засудженого ОСОБА_6 , в яких висловилися про законність ухвалених судових рішень та просили залишити їх без зміни, а касаційну скаргу – без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

6.         У судовому засіданні прокурор вважав, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Мотиви Суду

7.         Згідно з положеннями ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі  – КПК)судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

8.         Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412–414 КПК.

9.         Відповідно до вимог ст. 433  КПК суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у межах касаційної скарги.

10.      Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК не оспорюються в касаційній скарзі.

11.      Доводи засудженого ОСОБА_6 , викладені в касаційній скарзі, про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину і його особі через суворість, зокрема щодо необхідності його звільнення від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі на підставі ст. 75 КК, аналогічні доводам, що були викладені в його апеляційній скарзі, яку суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованою.

12.      Надавши оцінку доводам засудженого та перевіривши матеріали кримінального провадження, касаційний суд дійшов такого.

13.      Як зазначено в ч. 2 ст. 50 КК, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

14.      Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

15.      Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

16.      При обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, відповідно до якої якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

17.      Призначаючи ОСОБА_6 покарання, місцевий суд урахував характер та ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного, його особисте ставлення до вчиненого, добровільні витрати на придбання медичних засобів для лікування потерпілого ОСОБА_8 , також взяв до уваги думку потерпілих, які наполягали на призначенні засудженому покарання у виді позбавлення волі. При цьому, як видно з вироку, судом взагалі не обговорювалося питання про можливість виправлення   ОСОБА_6 в разі його  звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

18.      Суд апеляційної інстанції за результатом розгляду апеляційної скарги засудженого ОСОБА_6 дійшов висновку про відсутність підстав для застосування щодо нього ст. 75 КК.

19.      Зокрема, зазначив про відсутність доказів на підтвердження того, що ОСОБА_6 добровільно вживав заходи з метою надання допомоги на лікування потерпілого. При цьому послався на показання потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 про те, що засуджений вибірково надавав допомогу на лікування потерпілого, купував лише частину необхідних ліків, наголошуючи на тому, що він не буде лікувати хвороби потерпілого, які не пов`язані з ДТП.

20.      Водночас апеляційний суд не дав оцінку тому, що у матеріалах кримінального провадження містяться чеки, надані стороною захисту, які свідчать про те, що засудженим були придбані ліки та медичні засоби, які призначалися для лікування ОСОБА_10 під час його госпіталізації у зв`язку з травмами, отриманими внаслідок ДТП (арк. кр. пров. 78–79).

21.      З матеріалів кримінального провадження видно, що в судовому засіданні ОСОБА_6 повністю визнав свою вину в обсязі пред`явленого обвинувачення, саме у зв`язку із цим справу було розглянуто в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, що також вказує на щире каяття засудженого. Тому суд дійсно послався на цю обставину у вироку, однак не врахував її в повній мірі при призначенні покарання, але це залишилося поза увагою апеляційного суду.

22.      Дані про особу ОСОБА_6 свідчать про те, що він працює та позитивно характеризується за місцем роботи, одружений, на спеціальних обліках не перебуває, вперше вчинив злочин, і за формою вини він є необережним. Обставини, які обтяжують покарання, відсутні.

23.      Крім того, аналізуючи конкретні обставини справи, слід зважити на зміст і обсяг допущених засудженим порушень правил безпеки дорожнього руху, зокрема те, що він рухався на автомобілі з дозволеною швидкістю, що не перевищувала 40 км/год, але проявив неуважність та допустив наїзд на пішохода.

24.      При цьому відповідність дій пішохода ПДР судом не досліджувалась у зв`язку з тим, що судовий розгляд було проведено у спрощеному порядку відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК.

25.      Таким чином, всі ці обставини кримінального провадження дають підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає за можливе застосувати щодо засудженого положення ст. 75 КК.

26.      Разом з тим, враховуючи особливості вчиненого засудженим злочину, пов`язаного із порушенням правил безпеки дорожнього руху, а також його наслідків – смерть потерпілого ОСОБА_8 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, колегія суддів вважає доцільним призначення ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Доводи ОСОБА_6 про те, що професія водія є його професією, а тому є єдиним джерелом заробітку непереконливі, оскільки спростовуються матеріалами кримінального провадження, з яких видно, що ОСОБА_6 працює на посаді дезінфектора в ФОП " ОСОБА_11 ". За таких обставин підстав для зміни рішення суду в частині призначення засудженому додаткового покарання немає.

27.      Отже, слід визнати, що наявні підстави, передбачені пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК, а тому згідно з п. 4 ч. 1 ст. 436 КПК судові рішення слід змінити, звільнивши засудженого ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням, із покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця свого проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити.

Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року щодо ОСОБА_6 змінити.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнити від відбування основного покарання, призначеного судом першої інстанції, з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки. Покласти на засудженого обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2  ч. 3 ст. 76 КК.

В решті зазначені судові рішення залишити без зміни.

ОСОБА_6 звільнити з місць позбавлення волі.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                           ОСОБА_2                            ОСОБА_3