Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2021 року

м. Київ

справа №523/4351/19

провадження № 51-2875км21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча                                                  ОСОБА_1 ,

судді:                                                         ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання                              ОСОБА_4 ,

учасники судового провадження:

прокурор                                                                  ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого                            ОСОБА_6 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 30 березня 2021 року в  кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017160490003112, стосовно

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Білгород-Дністровський Одеської області, проживає в АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК України).

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, виклав вимогу про скасування ухвали  апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Свої доводи засуджений мотивує тим, щоухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст.419 КПК України, оскільки суд належним чином не спростував доводів його апеляційної скарги.

Зазначає, що апеляційний суд порушив вимоги закону щодо безпосередності  дослідження доказів, побудувавши свої висновки на недопустимих доказах та інших доказах, які судами досліджувались формально.

Стверджує, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, не звернув уваги на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні документи, якими визначено прокурора або групу прокурорів, які здійснюють повноваження прокурорів у цьому кримінальному провадженні, що обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних підстав.

Вказує, що витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань не може замінити  таку постанову прокуратури, оскільки він не кримінально-процесуальним  рішенням, яке породжує зазначені правові наслідки в конкретному  кримінальному провадженні.

Також зазначає, що обвинувальний вирок стосовно нього ухвалений без  належного спростування доводів сторони захисту про відсутність в його діях умислу на порушення правил дорожнього руху та недоведеність його винуватості поза розумним сумнівом, однак апеляційний суд не усунув цих недоліків у своєму рішенні.

Зміст судових рішень, у тому числі оскарженого, і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Суворовського районного суду міста Одеси від 25 лютого 2020 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки  з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання у виді обмеження волі з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Відповідно до ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_6 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти вказаний орган про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 задоволено частково.

Вирішено долю речових доказів та судових витрат.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30 березня 2021 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Суворовського районного суду міста Одеси від 25 лютого 2020 року - без зміни.

ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 29 червня 2017 року приблизно о 12:10 в світлий час доби при достатній видимості в умовах сухої проїзної частини, керуючи технічно справним автомобілем "Renault Kangoo", д/н,  НОМЕР_1 , здійснював рух по правій смузі для руху на вул. Академіка Заболотного, з боку проспекту Добровольського в напрямку вул. Семена Палія в м. Одесі, будучи неуважним, не стежачи за дорожньою обстановкою наближався до заїзду на територію КУ "ООКЛ" на вул. Академіка Заболотного, 26 в м. Одесі, мав наміри повернути ліворуч на прилеглу територію та, незважаючи на заборону вказаного маневру на даній ділянці дороги, завчасно не зайняв відповідне крайнє положення на проїзній частині, маючи об`єктивну можливість бачити в ліве дзеркало заднього виду мотоцикл "Yamaha R-6", д/н НОМЕР_2 , який здійснював рух позаду по другій смузі попутного напрямку, не переконався, що його маневр буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не надавши дорогу мотоциклу, що рухався позаду в попутному напрямку по тій смузі, яку він має намір перетнути, почав виконувати поворот ліворуч, перетнувши подвійну суцільну смугу дорожньої розмітки, яка розділяє транспортні потоки протилежних напрямків, виїхав на полоси зустрічного руху та допустив зіткнення з мотоциклом "Yamaha R-6", д/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_7 , який рухався по другій полосі руху у попутному напрямку.

У вказаній дорожній обстановці водій ОСОБА_6 порушив вимоги п. п. 2.3 "б", 10.1., 10.4., 11.4., 34. "Дорожня розмітка", п.1.3 Правил дорожнього руху (введені в дію               01 січня 2002 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1306 від

10 жовтня 2001 року), що перебувають в прямому причинно-наслідковому зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій мотоцикла ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому правої ключиці, тіла правої лопатки, 4-8 правих ребер, садна правого плечового суглобу, обох передплічь, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Дії ОСОБА_6 кваліфіковано за ч.1 ст.286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор заперечив доводам касаційної скарги, просив залишити ухвалу суду без зміни, а касаційну скаргу – без задоволення.

Засуджений ОСОБА_6 у судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час і місце касаційного розгляду.

Мотиви Суду

Щодо меж касаційного розгляду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з положеннями ч.2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Щодо доведеності винуватості

Посилання засудженого на недоведеність його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення,  передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки  судами не встановлено в чому саме полягало порушення ним Правил дорожнього руху (далі - ПДР), не спростовано доводів сторони захисту щодо відсутності у нього умислу на таке порушення та недоведеність об`єктивної сторони інкримінованого йому діяння із посиланням на конкретні норми, не заслуговують на увагу.

Так, відповідальність за ч.1 ст. 286 КК України настає за  порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Злочин передбачений ст. 286 КК України, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння є не будь-які з допущених особою порушень ПДР, а лише ті з них, які спричиняють суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 ст. 286 КК України, тобто тільки такі порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків і перебувають із ними у причинному зв`язку.

З урахуванням викладеного, під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, водночас він повинен чітко зазначати у  вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК України, тобто знаходилися у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.

У цьому кримінальному провадженні при формулюванні обвинувачення, визнаного доведеним, та наданні правової оцінки діям ОСОБА_6   суд першої інстанції зазначив, що останній,  керуючи технічно справним автомобілем "Renault Kangoo", д/н НОМЕР_1 , мав намір повернути ліворуч на прилеглу територію та, незважаючи на заборону вказаного маневру на даній ділянці дороги, завчасно не зайняв відповідне крайнє положення на проїзній частині, маючи об`єктивну можливість бачити в ліве дзеркало заднього виду мотоцикл "Yamaha R-6", д/н НОМЕР_2 , який здійснював рух позаду по другій смузі попутного напрямку, не переконався, що його маневр буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не надавши дорогу мотоциклу, що рухався позаду в попутному напрямку по тій смузі, яку він має намір перетнути, почав виконувати поворот ліворуч, перетнувши подвійну суцільну смугу дорожньої розмітки, яка розділяє транспортні потоки протилежних напрямків, виїхав на полоси зустрічного руху та допустив зіткнення з мотоциклом під керуванням потерпілого ОСОБА_7 , внаслідок чого потерпілий отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Разом із цим, суд першої інстанції чітко вказав, які саме пункти ПДР порушив  водій, це вимоги п. п. 2.3 "б", 10.1., 10.4., 11.4., 34. "Дорожня розмітка", п.1.3 Правил дорожнього руху (введені в дію 01 січня 2002 року), а також встановив, що  порушення вказаних вимог  ПДР перебувають в прямому причинно-наслідковому зв`язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою засудженого, зазначив, що висновок про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України зроблений на підставі показань самого засудженого, показань потерпілого, свідків та досліджених письмових доказів.

Так судом апеляційної інстанції спростовані доказами доводи апеляційної скарги засудженого про те, що на місці дорожньо-транспортної пригоди була дорожня розмітка 1.9 (перервана подвійна смуга).

Зокрема, суд апеляційної інстанції врахував показання потерпілого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_8 , які зазначили про наявність в місці ДТП лінії дорожньої розмітки 1.3 п.34 розділ 1"Горизонтальна розмітка" ПДР, яку перетинати забороняється.

Крім того, суд апеляційної інстанції перевірив доводи апеляційної скарги про те, що потерпілий ОСОБА_7 не справився з керуванням під час екстреного гальмування, що призвело до падіння та отримання ним тілесних ушкоджень, та дослідивши фотознімки долучені стороною захисту  з місця події на підтвердження позиції засудженого, визнав їх неналежним  доказом, зазначивши про те, що знімки зроблені у невстановлений час, тоді як фотознімки в ілюстрованій таблиці до протоколу огляду місця події від 29 червня 2017 року зроблені безпосередньо після дорожньо-транспортної пригоди.

Апеляційним судом також спростовано твердження сторони захисту про те, що судом першої інстанції у вироку не зазначені результати розгляду клопотання щодо проведення повторного слідчого експерименту та призначення повторної експертизи, оскільки таке клопотання було розглянуто по суті судом без виходу до нарадчої кімнати та прийнято рішення про відсутність підстав для його задоволення.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом та викладених у вироку фактичних обставин, а також на підставі досліджених доказів суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Відповідно до ст. 94 КПК України  суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції, вказавши, що  винуватість ОСОБА_6 доведена судом відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Щодо порушення безпосередності дослідження доказів

Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про те, що судами при розгляді кримінального провадження стосовно нього порушено вимоги щодо  безпосередності дослідження доказів, а також те, що висновки суду побудовані на  недопустимих доказах, то такі є безпідставними.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі з`ясування всіх обставин, що належать до предмета доказування, які підтверджено безпосередньо дослідженими та перевіреними під час судового розгляду доказами, а їх оцінка не суперечить ст. 94 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою обвинуваченого, погодився з висновком місцевого суду про винуватість ОСОБА_6 , зазначивши, що судом першої інстанції було досліджено всі докази, яким у сукупності надано оцінку з точки зору їх належності, допустимості і достатності, та зроблено мотивований висновок про доведеність його винуватості. Крім того, клопотань про повторне дослідження доказів щодо встановлених під час кримінального провадження обставин від сторони захисту не надходило.

Щодо відсутності постанови про призначення прокурора (групи прокурорів)

В касаційній скарзі засуджений зазначив, що у матеріалах кримінального провадження відсутні документи, якими визначено прокурора або групу прокурорів, які здійснюють повноваження прокурорів у цьому кримінальному провадження, що обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те, законних підстав. Ці доводи касаційної скарги є безпідставними.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження таке процесуальне рішення про призначення прокурора(групи прокурорів) було прийняте керівником відповідного органу прокуратури, а саме керівником Одеської місцевої прокуратури №4 після початку досудового розслідуванняв формі постанови від 29 червня 2017 року, про що зазначено в реєстрі матеріалів досудового розслідування, доданого до  обвинувального акту.

Після завершення досудового розслідування при виконанні вимог ст. 290 КПК України сторона захисту мала можливість ознайомитись з цією постановою, однак не порушувала такого питання.

Посилання на правову позицію, викладену в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 лютого 2021 року в провадженні №51-4584кмо18 (справа №754/7061/15) також є необґрунтованим. В зазначеному  провадженні було встановлено, що на час виконання вимог ст.290 КПК України  у постанові про призначення прокурора(групи прокурорів)  був відсутній підпис керівника органу прокуратури.

Водночас з матеріалів кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 видно, що під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, розгляду в суді першої та апеляційної інстанцій сторона захисту жодного разу не висловлювала сумнівів щодо повноважень прокурора у цьому кримінальному провадженні та щодо наявності постанови про призначення прокурора(групи прокурорів) й не заявляла клопотань з цього приводу.

Щодо невідповідності ухвали суду апеляційної інстанції  вимогам ст.419 КПК України

Статтею 370 КПК України регламентовано, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Ухвала суду апеляційної інстанції-це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення місцевого суду, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна відповідати вимогам статей 370, 419 КПК України.

Відповідно до ст. 419 КПК України у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду, крім іншого, зазначаються короткий зміст вимог апеляційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала, а також мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні заявлених вимог без задоволення, в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Тобто, суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права.

Переглядаючи вирок стосовно ОСОБА_6 за апеляційною скаргою засудженого, апеляційний суд зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.Апеляційний розгляд проведено відповідно до вимог закону. Суд апеляційної інстанції ретельно проаналізував доводи апеляційної скарги засудженого та надав їм належну оцінку, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

У касаційній скарзі засудженого не наведено доводів, які б спростовували правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 та кваліфікації його дій.

Таким чином, даних, які би свідчили, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність або допущено такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, не виявлено.

Ураховуючи вищезазначене, Суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення вимог касаційної скарги.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного суду  від 30 березня 2021 року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                           ОСОБА_2                        ОСОБА_3